Зоряний Корсар - Бердник Олесь Павлович. Страница 63

— Бо знав, що ти не дозволиш.

— Тим більше. Отже, не я злочинець, а він. Я діяв правильно і тому не підлягаю суду.

— Прометей діяв за велінням серця. Він любив людей. А любов — найвищий закон.

— Дурниці. Абстракція. За що їх любити — людей? Нікчемні, сварливі, войовничі, непослідовні. Дати такій мізерії вогонь? О Кроносе, такого безумства я не чекав від Прометея, мудрого титана!

— Навіщо ж ти сотворив людей?

— Я? — Знизав плечима Зевс. — Що я — ідіот? Ваша честь, я їх не творив. Вони самі виникли.

— З чого?

— З глини. З бруду. З амеби. З матерії шляхом еволюції…

— Ти мені баки не забивай, — грізно перебив суддя. — Нічого тут читати ази діамату. Ти не викручуйся, олімпійський владико! Кажи відверто, признаєшся, що винен?

— Ні за які гроші, — похитав головою Зевс. — Людей не творив, Прометея не приковував до скелі. Він сам себе прикував!

Слухачі засміялися. Суддя постукав молотком.

— До речі, ваша честь, — жалібно озвався Зевс, — чи можна запалити? А то антитіла вимагають свого!

— Пали, Горгона з тобою, — буркнув суддя. — Я теж запалю, бо доки з вами, богами, впораєшся… Сідай, лобуряко олімпійський, жди свого часу.

Над головами поплив сигаретний димок.

— Брама, — проголосив суддя, пихкаючи цигаркою. — Підсудний Брама!

— Я, — підвівся Брама, притримуючи піраміду на голові. — Можна, я зніму головний убір? А то незручно.

— Валяй, — махнув рукою суддя. — Нам не форма твоя, а суть потрібна. Так. Хто ти і що ти?

— Брама, член Тримурті, божественної тріади. Ще є в мене брати — Вішну і Шива. А батько — Махадева, Великий Дух.

— Ти сотворив світ для себе? Відповідай!

— Так точно, сотворив. Тільки не я, а мої слуги.

— Але ж ти велів їм?

— Велів.

— Тоді не має значення. Ідея твоя. Значить, і злочин твій. Ти повідомив братів твоїх, Шиву й Вішну, про свій намір?

— Ні. А навіщо?

— Як то навіщо? Колегіальність! А то самостійно створив світосферу, замкнув її, щоб ніхто не бачив, що і як. Мало чого ти там натвориш! Що й сам Махадева не розбереться, не впорається! Далі. Коли Шива запитав тебе про новоствореиий світ, що ти йому сказав? Ти признався?

— Ні. Я сказав, що ніякого світу не творив. Але він сам підгледів. І вимагав, щоб я ліквідував. Його й треба судити. Бо я — творець, а він руйнатор!

— Інколи руйнатор прекрасніший за творця. Визнаєш себе винним, Брамо?

— Шукайте, ваша честь, дурніших! — обурився Брама. — Я протестую і вимагаю справедливості!

— Гаразд, сідай! Ніхто не визнає себе винним. Людино! Встань! Хто ти?

— Мисляча істота.

— Чим доведеш?

— Я мислю — отже, існую. Я існую — отже, мислю.

— Залізна в тебе логіка, — посміхнувся суддя. — Гаразд, приймаємо на віру. Поки що. Хто батько, мати?

— Мати — Природа, батько — Випадок.

— Випадок? — здивувався суддя. — Який же може бути випадок у світі, що підкоряється Закону Міри, Часу, Ваги?

— Не знаю, — розгубився підсудний. — Так казала мені мати.

— А ти з нею говорив?

— Намагався.

— Коротше кажучи, ти ще не знаєш, хто твій батько? Якийсь зальотний джиґун! Гаразд. Вік?

— Точно невідомо.

— Ясно. Бродяга ти, як подивлюся я на тебе. Чим займався?

— Скільки пам’ятаю — шукаю істину.

— Істину? — здивувався суддя. — А що це таке?

— Це відповідь на всі запитання.

— І ти її знайшов?

— Ні.

— А коли знайдеш?

— Буду розпитувати її про все. І так довічно.

— Химерні поняття в тебе. Ледацюга ти, а не шукач. Історія показує, що ти невпинно вів війни сам з собою, мурував тюрми, в’язниці для своїх братів, винаходив страхітливу зброю, щоб нищити, знущався над меншими братами — тваринами та рослинами, а також безжалісно вбивав їх, засмітив планету покидьками.

— Не тільки це, ваша честь, — заперечив підсудний. — Я і сіяв квіти, вирощував сади, ліси, будував прекрасні палаци, творив пісні. Я повставав за свободу, руйнував кайдани рабства. Я прагнув до космосу і шукав можливостей вирватися з тенет тяжіння. Я проповідував любов і хотів об’єднати рід людський у єдину сім’ю…

— Хотів, але ж не об’єднав, — заперечив суддя. — Визнаєш себе винним у порушенні Космічного Права?

— Ні.

— Сідай. Слово надається прокуророві.

Худий юнак підвівся за своїм столиком, солідно кашлянув. Бородатий священик хитрувато усміхався, уважно роздивлявся учасників інсценізації. Тільки блідий, з лихоманковим поглядом чорних очей баптист, насупивши густі брови, дивився під ноги. І Сергій Горениця був зосереджений і серйозний.

— Шановні судді, — сказав прокурор. — Шановні засідателі, присутні! Для когось боги — фікція, мара людської свідомості. І суд над цією марою їм здається профанацією, дитячою забаганкою. Для когось боги — трансцендентна реальність, і тоді наш суд — виклик верховній могутності, карикатура на повстання ангелів!

— Саме так, — хрипко й схвильовано озвався баптист. — Саме так, шановний юначе! Блюзнірство і невігластво! Ви користуєтеся незмірним милосердям бога, щоб плювати на нього. Але пам’ятайте, що плювки в небо повернуться до вас!

— Прошу гостей заспокоїтися, — ввічливо сказав суддя. — Їм буде надана можливість висловити свою точку зору. Прокуроре, продовжуйте.

— Шановний гість, — поклонився у бік баптиста прокурор, — помиляється, коли говорить про блюзнірство. Ми користуємося правом мислячих істот думати, порівнювати, аналізувати і приймати рішення. Якщо нам свободу дав творець, то не для того, щоб ми були маріонетками, бо для автомата досить примітивної програми. Якщо свобода волі є дарунок космічного безміру і еволюції, тоді тим більше вона потрібна для вибору путі.

Не будемо наводити доказів чи антидоказів існування тих або інших богів. Досить того, що вони існували й існують у людській свідомості. Досить того, що вони вели і ведуть мільйонні юрби людей до химеричної мети, спрямовуючи психічну енергію, океан волі, ураган найкращих почуттів, досконалі творчі сили, наукову думку на прислуговування гігантській касті жерців. Ці люди, стверджуючи реальність надприродних сил, ще ніколи науково не продемонстрували наявність володарів, яким вони буцімто служать! Тим більше ми повинні розглянути з точки зору космічного права, тобто права, якому підпорядковане все у безмірі, — права єдності, ту мету, що її ставлять перед людьми боги всіх релігій.

— Неприпустимо! — різко мовив баптист.

— Що? — Не збагнув прокурор.

— Отак змішувати політеїстичні релігії, або навіть пантеїзм, з вірою в єдиного бога — творця сущого!

— А яка різниця? — поцікавився прокурор.

— Неймовірна, — зверхньо сказав баптист. — Треба добре вивчити історію релігій. Поганські релігії Сходу і Заходу, ідолопоклонство, шаманство та інше — грубший чи тонший фетишизм, обоготворення стихійних сил. То фальшиві боги! І лише Ветхий Завіт відкриває людям вперше в історії дух живого бога — творця і вождя людей.

— Читали, знаємо! — м’яко мовив прокурор. — Дозвольте вести процес далі. Хай буде по-вашому, почнемо з Єгови — ветхозавітного бога. Біблія починає розповідь з творення Землі — нашої планети, а потім людини. Але церковна традиція передає нам легенду про створення перед тим небесного царства і ангелів. Що ж сталося потім?

— Падіння Сатани, — сказав баптист.

— Правильно, — підхопив прокурор. — Ось вам перше непорозуміння. Хто ж отой супротивник ветхого бога? Найпрекрасніший архангел, Люцифер-Світоносець. Чому він повстає проти Єгови? Церква каже: гординя! Звідки? Для чого могутньому космічному духові об’єднувати міріади ангелів для битви з творцем? Як пощастило їх об’єднати? З якою метою? Адже та мета повинна бути прекрасною, інакше непорочні ангели ніколи не посміли б виступити проти господаря неба!

Але залишмо ці питання. До нас дійшли тільки легенди, а легенди — то символи певних ідей, за якими може бути історична реальність. Далі. Деміург Єгова творить Землю і все, що на ній. Він ліпить людину і дає їй можливість жити щасливо й безтурботно. Разом з тим перед безвольною людиною постає спокуса — славнозвісне древо Зла й Добра. Ви всі знаєте, чим це закінчилося: прокляттям і появою смерті. Коротше кажучи, почалася кривава, бунтівлива, хаотична еволюція людства, яка триває й досі.