Мисливці на снігу. Вірші і поеми - Москалець Костянтин. Страница 11

Тирада 26
Була січа у пітьмі,
у місяці падолисті.
Чорна вода світилася,
троїлося тіло.
Познаходили на ранок
шаблі та пістолі.
А тіла позабирали
татари з собою.
Не мали кого ховати,
просто так молилися.
Наче вперше одне на одного
сироти дивилися.
А я йшов тоді зі Львова,
три дні вже не ївши,
то вони мене забрали,
і нагодували,
і все розказали.
Тирада 27
Яку-будь людину
з Ісусом порівнюй:
се диво цнотливе
і не срамотливе.
Мій камінний раю,
вітаю тебе!
впереміш опале
і зелене листя.
Матінко пречиста!
Imitatio Christi!
Летять сніги з хмари,
ченці не доспали,
впівголоса моляться,
а потім у трапезній
трохи вина вип’ють,
загріються, бідні.
Підуть стежки прокидати, —
для дороготови
на усе готови,
ой, братчики-ченчики,
травичка Христова!
Тирада 28
Проминули, короленьку,
наші веселенькі дні,
                        ой, смутно мені
                        і тобі!
Брудна челядь возвисилась,
псарні, стайні позаводила,
                        регочеться над Образом,
                        над Гербом глумиться,
                                    ой, жаль мені
                                    і тобі!
А радники запродалися,
астрономи пропилися,
бидло їсть зі срібла,
кармеліток лапає,
байстрюків стругає.
Ходімо до саду,
згадаємо королеву.
Зроблю тобі свищика
ще одного.
Тирада 29
Сьогосвітня розкіш —
убога у Бога.
А жіночка ласа
зроблена з гівна і м’яса.
Про це пам’ятай,
муже усемертвий.
Серденько заходить,
цвіркуни говорять
про пана Бояна
до самого рана,
до ладу, до прикладу,
а ти наслухай,
до їхньої мови
свою додавай.
Тирада 30
Як можу, так співаю.
                  У дзеркало дивлячись.
Життя проминає,
                  за яворами ховаючись.
Панна до вінчання готова.
                  Гарна десь ти, наречена Христова…
А твій батько меча нагострив,
                  а твій батько слуг напоїв.
Скрадається, підлий, покоями,
                  а ти світле волосся розчісуєш,
у дзеркало дивлячись.
                  Висока свіча
і чорна троянда.
                  Збігаються людоньки.
                  Ладоньки, ой, лада.
Тирада 31
Куди тобі? В негоду неживу?
             Там ягоди сухі,
             там ящірки блукають.
Куди тобі? В нерадісну корчму?
             Там короля нового
             старці і блазні лають.
Чи до привітної вдови?
             А там давно
             чужі ночують.
Куди тобі подіти чорні книги?
Кому нового вірша прочитати?
             Улітку світ безмежний,
             узимку непривітний,
і завжди його важко покидати.
ВСЕ

Частина друга 

* * *

завше боявся зустрічі немилосердної
з принцом серед пустелі вночі
чи ти мені голову зітнеш принце
світле дитя палахкучої крові
чи ти мені чуло в очі поглянеш
ген з того краю столу
чи ти мені очі вип'єш принце
грубі і невситимі
а чи із клаптиків порваних віршів
складеш картину
мого похапливого страху до тебе
я не троянда не лис не планета
я лиш пустеля у власній постелі
каптур ченця стіна ледь помітна
за мохом
завше боявся
боявся до дзвону коли плескав у долоні
боявся до дзвону і диму
як сигнальні багаття палив
боявся до гір що постали на видноколі
до люду що вимахуючи руками
все більшими
біг рятувати мене
від принца мене порятуйте —
для того цей вірш
від маленького принца —
ату його!
                           («пустеля»)

* * *

карта стара світанкова
сухі чорнобривці
позначають місця битв
у яких здобули перемогу
світлу склянку води
п’ю поволі
несвідомо рахуючи шрами
виглядаючи сонця
що світило впродовж
столітньої війни
хтось торкає за плече —
здивовано повертаюсь —
зі своєю водою
сідає на підвіконні поруч
спалена Жанна д’Арк
із сухим чорнобривцем у косах