Невидимий риф - Угаров Григор. Страница 2
— І що ж, на вашу думку, слід робити далі? — спитав Магараджа Абалули.
Фенімор Кріпс знизав плечима:
— Я не бачу виходу!
— Ні, сер, ви таки щось надумали!
Джон Равен сперся на лікоть. Він був збуджений, очі його палали.
— Що б ви зробили, коли були б моїм зятем, аби врятувати від банкрутства свого тестя?
Настала мить для останнього, нищівного удару, та Кріпс нічим не виказав своєї радості, в нього тільки ледь помітно засіпалася ліва щока. Він умів зберігати самовладання, терпляче вичікувати й холоднокровно чатувати на здобич. Інакше колишній голяк, онук збанкрутілого золотошукача, ніколи не досяг би високої посади директора найбагатшої у штаті торговельної компанії.
Фенімор Кріпс посміхнувся:
— Вашим зятем?
— Так, моїм зятем!
— Коли б мені випало таке щастя…
— Я вам даю своє благословення!
Нахилившись, Фенімор Кріпс торкнувся губами руки Джона Равена.
— Дякую вам, сер!
Фенімор Кріпс торжествував.
— Ну, Феніморе? — знову запитав його Джон Равен.
— Передусім усе це треба тримати в цілковитій таємниці! — розпочав Кріпс. — Коли поширяться чутки про те, що нас спіткала невдача, то постачання сировини доручать Морітонові Джорлінгу, і ви, сер Джон Равен, збанкрутуєте! Поки що про це ніхто не знає… Але повернеться корабель, і коли не сам капітан Луїс Ліпман, то хтось із членів екіпажу неодмінно роздзвонять про невідому силу, яка перепиняє всі підступи до острова. А цього не можна допустити!
— Не можна!
Склавши руки на опуклому животі, Джон Равен уважно дивився на свого майбутнього зятя, чудуючись з його спритності й винахідливості.
— Що ж ти пропонуєш?
Фенімор Кріпс лукаво посміхнувся.
— Акулам теж треба щось їсти, сер!
— Акулам? — Джон Равен перелякано відсахнувся. — А як же…
Директор махнув рукою:
— Вибух, сер! Бунт, і…
Джон Равен опустився в крісло, закурив люльку, глибоко затягнувся, помовчав і нарешті запитав:
— Як ми дістанемось на Абалулу?
— Ми спочатку дізнаємось, що то за блокада.
Джон Равен спохмурнів:
— Поки ми дізнаватимемося, Морітон Джорлінг пронюхає про наше нещастя! Цей хитрий тюлень має гострий нюх! Збройові заводи працюють на повну потужність, нестача руди зчинить струс у воєнній промисловості! Конгрес штату цього не допустить. Ніхто нас не чекатиме! Ту ж мить кинуться до Джорлінга!
Фенімор Кріпс був добре вишколений. Терпляче зачекавши, поки Джон Равен виговориться, він підвівся і, граючи срібним ланцюжком, із своєю звичайною лукавою посмішкою кивнув головою:
— Джорлінгу буде не легше, ніж нам!
— Нічого не розумію!
— Звідки він візьме сировину?
— З Аболи.
— Абола — португальська колонія!
— Напівзалежна!
— Так, напівзалежна! — вимовив з притиском Кріпс і примружив очі. — Ця португальська колонія — пороховий погріб! Досить одного лише сірника — і… Ми запалимо цей фатальний сірник, сер Равен! На Аболі будуть і сірники, і зброя! А в розпалі заворушення наші люди виступлять посередниками між Португалією і вождями місцевих племен.
Коли ж спір між ними вщухне, основними експортерами дорогоцінної руди, напевно, станемо ми, а не Джорлінг. А як ми й не станемо, то все одно Джорлінг надовго лишиться з порожніми руками, а це непогано для нас.
Повернувшись обличчям до Джона Равена, Фенімор Кріпс злегка вклонився:
— Я впевнений, сер, що ви будете задоволені моїми скромними планами!
Джон Равен несподівано побачив реальний вихід із складного, майже трагічного становища. Його зелені очиці засяяли радістю.
— Феніморе, ви розумна людина! Я пишатимусь вами і як зятем, і як своїм головним компаньйоном!
Нараз старий згадав Анрієту, і його обличчя знову спохмурніло.
— Але ж ви зовсім не подумали про свою майбутню дружину! — Він глибоко зітхнув і додав: — Нещасна Анрієта!
Фенімор Кріпс збентежився, але нічим не виказав своїх почуттів. Справді ж бо: як це він не подумав про Анрієту? Хоч Джон Равен і мільйонер, але ж він ще й батько, тож треба було бодай словом згадати про його дочку. Правда, коли щиро казати, то Кріпс мав би принаймні сам собі признатися, що про Анрієту він думав тільки як про принаду, котру треба наживити на гачок, аби спіймати великого коропа. Однак заради пристойності він мусив удавати, що дуже схвильований невідомою долею Анрієти і ладен піти на все, аби врятувати її.
— Бідна моя Анрієто! — зітхнув Кріпс. — Усе, що я робитиму, я робитиму тільки для тебе… Нічого заради тебе не пошкодую!
— Не треба шкодувати ніяких коштів! — підхопив мільйонер. — Ніяких!
— Я не розумію вас, сер!
— Ви можете взяти у мене скільки завгодно грошей, аби тільки вирвати мою дочку з того проклятого дикунського острова!
Фенімор Кріпс підвів голову.
— Я сам очолю експедицію і на вертольоті спущуся на острів по Анрієту! Хай це буде небезпечно — мене ніщо не лякає! Хіба мало людей жертвували власним життям заради коханої!
Слова молодого директора пролунали так природно, в них було стільки щирості, що зворушений до сліз Джон Равен не стримався, підхопився з крісла й обійняв Фенімора Кріпса.
— Моя Анрієта буде щаслива!
І, витерши з обличчя сльози, додав:
— Феніморе, ах, Феніморе…
Задзвонив телефон.
— Під три чорти! — Схвильований Джон Равен відступив трохи назад, зміряв тривалим поглядом свого майбутнього зятя і вже іншим тоном, поважним і діловим, як при покупці товару, сказав:
— А ви мені й справді подобаєтесь!
Фенімор Кріпс злегка вклонився. Потім, задоволений собою, зняв телефонну трубку, набрав номер і запитав:
— Міс Кердж? Алло! Слухайте мене! Викличте до мене завтра на дев'яту годину фізика Теодора Загорського. Попередьте капітана Брауна, щоб він був готовий вирушити в плавбу на кораблі «Мільтон». Сьогодні ж зв'яжіться з авіафірмою — нехай забезпечать корабель тримісним вертольотом! Самуель Берд нехай чекає на мене через годину на другому поверсі бару «Асторія»! Ви записали, міс Кердж? Добре. Все це — таємниця!
Фенімор Кріпс ще якусь мить потримав у руці телефонну трубку, а тоді обережно поклав її на важіль. Він вийняв з кишеньки білої жилетки прикрашений діамантами золотий портсигар, запалив сигарету й випустив над головою кілька кілець диму. Потім засунув руку у внутрішню кишеню смокінга, щось там помацав і сів на канапку.
Джон Равен вдячно дивився на нього. Вперше в житті Магараджа Абалули відчув, що його заполонила малодушність, що він утратив віру в себе. Тому він і звірився на цього ставного, вродливого чоловіка з напрочуд гострим розумом.
Було вже пізно. Лімузини розтинали сутінки вулиці яскравим світлом фар. Фенімор Кріпс підійшов до вікна й відгорнув важку атласну штору. Вулиця потопала в м'якому неоновому сяйві. Де-не-де над стрункими палацами тихого аристократичного кварталу світловими гірляндами виблискували назви торговельних фірм, велетенські реклами пароплавної компанії, кольорові афіші кінотеатрів і відомих на весь штат барів, де банкіри й такі багатії, як Джон Равен, жменями розкидали легко нажиті долари.
Джон Равен розлігся в шкіряному кріслі й курив свою східну люльку. Дивно… Він, енергійний, спритний і невситимий Джон Равен, відчував зараз єдине бажання — передати ключі від сейфів, чекові книжки, склади, акції і всі свої прибуткові підприємства Феніморові Кріпсу, а самому переїхати в розкішну віллу, туди, де тепер живе кенгуру Нокі й негр Лабала, що доглядає цю тваринку, повернутися в мальовничий парк, до пістрявих папуг, до Жозефа Грея, старого, немічного Грея, колишнього чемпіона з боксу, а нині наглядача Равенової вілли.
А ще неймовірніше те, що скнара Джон Равен, людина, яка ставилася до всіх, навіть до своєї дочки, з недовір'ям і підозрою, — не боявся Фенімора Кріпса; навпаки, був упевнений, що, коли довірить Кріпсові свою справу, — його багатства подвояться, не буде витрачено даремно жодного долара, «не прогорить» жодна торговельна операція.
«Чаклун! Справжній чаклун!» — Джон Равен простяг руку до порцелянової попільнички й вибив об неї люльку.