Невидимий риф - Угаров Григор. Страница 6

— Байдуже, сер! — плямкнув Браун і обтер рукавом губи, немов вилив у себе цілу пляшку рому.

Несподіваний візит здивував Загорського. Капітан Жозеф Браун помітив його подив і, сівши в м'яке глибоке крісло, вже зовсім іншим тоном, поважно й по-діловому, доповів:

— Корабель у вашому розпорядженні! — Він випустив з рота клуб диму й додав: — «Мільтон» — посудина останньої моделі. Екіпаж — тридцять шість чоловік. Капітан — Жозеф Браун, штурман — Рене Дюваль, механік — Вільямс Жорлінг, помічник механіка — Жорж Морель, моторист — Макс Шнайдер-Акула, кочегар — Педро Грін, корабельний кок — рудобородий аргентінець Аполло, лікар — доктор Раск!

Зачувши ім'я Макса Шнайдера вдруге, Загорський стрепенувся. Це прізвище нагадувало йому про щось дуже далеке, але він ніяк не міг збагнути, про що саме. Може, це був студент, який вивчав фізику? Тоді чому ж він опинився на кораблі? Шнайдер… Це ім'я вкарбувалося йому в пам'ять, час припорошив пилом минуле, і ось тепер Жозеф Браун здмухнув цей пил…

«Макс Шнайдер!» — повторював Загорський, не слухаючи далі Брауна. А капітан детально знайомив його з командою корабля.

Боцман, камердинери, коки, кочегари, прибиральники… — перераховував Браун, та його слова летіли повз вуха професора.

Потім Жозеф Браун заговорив про витривалість корабля, про його тоннаж, апаратуру, генератори, радіолокатори, пальне, двигуни, здатність до прискореної плавби, комфорт, модерну кухню, холодильники й про всякі інші подробиці, що на них Загорський як людина науки мало розумівся. Він збагнув лише одне — цьому суворому широкоплечому морякові зі скуйовдженим сивуватим чубом можна вірити. Кожен його рух викликав у Загорського впевненість і довір'я, тим-то, коли Жозеф Браун сам відкрив поліровані дверцята невеличкого горіхового бару й заходився частуватися напоями, Загорський кивнув йому:

— Я на вас звіряюсь, капітане!

— Присягаюся хвостом кашалота, сер, що все буде гаразд! Повірте старому морському вовкові!

Жозеф Браун поглянув на годинника й квапливо розпрощався:

— До побачення, сер.

Загорський підвівся. Жозеф Браун потиснув йому руку, тримаючи в міцних зубах люльку з нікельованим вічком:

— Я чекатиму на телевізіограму.

— Будьте напоготові, сер Браун, ми можемо вирушити щохвилини.

— Вирішуйте самі.

— Це ми вирішимо вдвох з вами, — заперечив професор.

— Я під вашим началом разом з кораблем і екіпажем. Отже, ви для мене, по суті, — адмірал!

Двері гучно грюкнули, і за ними почулися кроки, що швидко віддалялися. Коли двері зачинялися, на підлогу впав аркушик паперу. Професор підняв його. Найдрібнішим з усіх шрифтів, які доводилось бачити Загорському, на клаптику паперу було надруковане все те, про що допіру буркотів Жозеф Браун: опис корабельного обладнання, список екіпажу, кількість непорушного запасу води, харчів, палива, розподіл посад. Загорський перебіг очима дрібні рядочки тексту, погляд його знову спинився на прізвищі «Макс Шнайдер-Акула». Та це тривало якусь мить. Невдовзі вчений поринув у свої думки й геть забув про Акулу.

Професор Загорський відклав доповідь, випростався й підвів очі на рельєфну карту. Яскраво-синя морська широчінь, перетята білими лініями горизонталей, з усіх боків оточувала коричневий, схожий на нирку, острів з численними затоками, мисами та бухтами. Крива, примхливо звивиста берегова лінія свідчила про одвічну боротьбу моря з суходолом.

На столі лежала розгорнена книжка в шкіряній оправі з чіткими золотавими літерами на грубому округлому корінці. Загорський вчитувався в підкреслені червоним олівцем рядки:

«Острів Абалула»!

Ця назва досі не привертала його уваги. Він і не гадав, що колись йому доведеться побувати на цьому клаптику землі, який загубився десь у хвилях океану, — на маленькому острівці, що його відкрив Кук, а згодом мимохідь вивчив антрополог Тур Хейєрдал після того, як дістався до Фатохіви на славнозвісному плоту «Кон-Тікі». В чому ж особливість цього острова? Де криються джерела тих таємничих сил, які так дивно виявляються останнім часом? На острові є згаслі й два діючі вулкани, в його надрах багаті поклади магнетиту, хрому, цинку, вольфраму. Діючі вулканічні кратери періодично випускають гарячу пару, викидають фонтани розпеченої лави, і тому привертають до себе увагу вчених. Оце й усе, про що сказано в книгах. Який зв'язок може мати вулканічна діяльність з таємничими силами, що оточують Абалулу? Приміром, у Чілі теж є діючі вулкани, які активізувалися останнім часом і кілька років тому завдали населенню багато лиха. Крім вибухів вулканів, на Чілі часто бувають сильні землетруси, бурі й поводі, проте таких невидимих сил, як на Абалулі, там не спостерігали.

«Ост-рів А-ба-лу-ла!» — по складах повторив Загорський і, запалившись якоюсь ідеєю, заходився швидко гортати сторінки книги.

«Що ж означає це загадкове явище? — мучився у здогадах професор. — Це можуть бути якісь промені або потужне магнітне поле, що в ньому за певних умов згасає навіть полум'я вогню!»

Професор здригнувся. «Полум'я!» — повторив він подумки. Загорський зняв телефонну трубку й набрав п'ятизначний номер.

Йому відповів жіночий голос. Напевно, міс Кердж. Загорський назвався. Після короткої паузи з трубки долинув знайомий хрипкуватий голос директора.

— Я вас слухаю, сер!

— А чи згасли на кораблі лампи?

— Цього я вам не можу сказати, сер, — ввічливо відповів Фенімор Кріпс.

— Але ж ви повинні були знати про це! — наполягав фізик.

— Такі дрібниці мене не цікавили, — виправдовувався Кріпс.

— Дрібниці! — вигукнув Загорський. — Це не дрібниці. Це, можливо, ключ до розв'язання незвичайного явища природи!

— Для фізика — це так, а для торгівця така дрібниця не має ніякого значення! — відказав Фенімор Кріпс.

— А може, хтось таки знає про це?

Кріпс зітхнув:

— На жаль, як я вам уже сказав, весь екіпаж корабля загинув!

Загорський поклав трубку на важіль. Він уже шкодував, що звернувся до Кріпса з таким запитанням. Хіба можна було чекати іншої відповіді від людини, яку, крім бізнесу, ніщо не цікавить!

Через дві години між професором Теодором Загорським і його смаглявим асистентом Абдулом Хамідом відбулася на перший погляд спокійна, а насправді дуже запальна розмова, майже суперечка. Загорський часто провадив такі дискусії з молодим, амбітним і темпераментним арабом. Здебільша не для того, щоб розв'язати якусь проблему, а просто, щоб перевірити його знання, його бистрий розум.

Коли асистент зайшов до кабінету, Загорський зустрів його запитанням:

— Ми вже з вами говорили про вашу наступну подорож?

— Так, сер, — кивнув головою Хамід.

— Мета подорожі вам зрозуміла?

— Так, сер.

— Але ж ми з вами фізики, і від нас залежить, як обладнають корабель для дослідів. Ми маємо скудні відомості про те загадкове явище. Як на мою думку, то в наш час не буває нічого загадкового. Те, що на перший погляд може здатися дивним таким людям, як Кріпс, — науці вже добре відоме. В даному випадку мені здається, що ми матимемо справу з потужним магнітним полем. Абдул Хамід нервово сіпнувся.

— Потужним магнітним полем?! — повторив він.

— Чи ви не згодні зі мною? — допитливо глянув Загорський, сподіваючись, що асистент висловить свої заперечення. — Хіба не можна припустити, що корабель увійшов у зону потужного магнітного поля?

В голосі професора асистент уловив прихований виклик.

— Ні, — рішуче змахнув рукою Хамід.

— Чому — ні? — спокійно запитав Загорський. — Я слухаю вас.

— Силові лінії магнітного поля в металі замикаються. Тому всередині металевої сфери, яка перебуває в потужному магнітному полі, магнітне поле дорівнює нулю. Це ж елементарно, сер.

— Так, так, — хитнув головою Загорський. — Я слухаю вас, далі!

— А корабель і всі його двигуни обшиті металом. Такі принаймні сучасні кораблі. Отже, якщо вони обшиті металом, то магнітне поле не може подіяти на пальну суміш.

Загорський задоволено всміхнувся: