Таємниця янтарної кімнати - Ерашов В.. Страница 8

Джонсон витер долонею піт. Стало жарко. Стало дуже порожньо на душі.

30 серпня 1944 року Роде, як звичайно, приїхав на роботу вранці. Він пройшов у янтарний кабінет і присів на стілець, щоб помилуватися грою чудового каменю у перших променях літнього сонця.

У двері квапливо постукали.

— Пане докторе, пане докторе, літаки! Швидше у сховище!

Роде розчинив двері.

— Я залишуся тут. На всякий випадок.

— Я теж, — відгукнувся незмінний супутник доктора Хенкензіфкен, — я теж залишусь.

Оглушливий свист перервав розмову. Земля здригнулася і, здавалося, перекинулась. З вікон, дзенькнувши, полетіли шибки. Відразу запахло задушливим гаром.

— Пожежа! — несамовито вигукнув хтось.

— Пожежа! — повторило ще кілька голосів. І знову вибух. За ним ще і ще…

У замок почав просочуватися густий сизий дим. Через вікно в кінці коридора видно було, як полум'я, немов величезний, сполоханий червоний птах, б'ється у протилежних вікнах замка. Хенкензіфкен метався по кімнаті.

— Докторе, бічні сходи… ми ще встигнемо!

— Я нікуди не піду, — вперто, з якимсь незрозумілим йому самому спокоєм повторював Роде.

Наспіла команда ППО. Доктора вдалося вивести бічними сходами вниз, а солдати взялися за роботу.

Коли через деякий час Роде знову піднявся нагору, пожежу вже ліквідували. Але стіни були так спотворені, що доктор жахнувся.

— Майн гот! [9] — вигукнув він. — Ще два таких нальоти, і від усього цього залишиться купа цегли!

Але янтарна кімната майже не потерпіла, і це дуже втішило Роде. Він провів безсонну ніч, старанно вивчаючи сліди пошкоджень. Вранці, навіть не побувавши вдома і не переодягнувшись, Роде почав складати повідомлення у Берлін таємному радникові Ціммерману: «Незважаючи на значні руйнування, завдяки посиленим заходам протиповітряної оборони, художні зібрання в основному уціліли. Янтарна кімната лишилася неушкодженою, крім шести цокольних пластинок…»

Цього дня докторові Альфреду Роде так і не довелося побувати вдома і привести себе до порядку. Надійшло розпорядження міської управи: негайно демонтувати янтарний кабінет.

Худий, сутулий, міцно стиснувши тонкі губи, з червоними від безсоння і напруження очима, Роде майже три доби не відходив од ящиків, у які знову пакували знамениті янтарні панно. Ящики Роде наказав лишити на подвір'ї замка, просто неба — так, вважав він, буде безпечніше при бомбардуваннях.

Обережність виявилася не зайвою. Наліт англійської авіації повторився з новою силою. Від Південного вокзалу до Північного квартали були повністю зруйновані. Згорів будинок університету, оперний театр. Серйозних пошкоджень зазнав кафедральний собор. Знову перепало і замку. Прямі влучання бомб великого калібру дуже зруйнували його. Деякі приміщення були спалені зовсім.

Мабуть, кожному доводилося спостерігати, як метушиться кішка з кошенятами, намагаючись сховати їх від небезпеки. Вона то покладе їх на одне місце, то починає перетягати на інше, потім знову бере кожного за загривок і тягне ще кудись.

Роде діяв так само — майже інстинктивно, майже не думаючи. Він втратив голову від страху за «свої» скарби.

Новим місцем для схорони янтарних панно доктор вибрав приміщення у підвалі північного крила замка, під рестораном «Блютгеріхт». Але й воно здалося Роде ненадійним. Він почав гарячково шукати вихід із становища.

Протягом п'яти днів Роде нетерпляче ждав відповіді. Одинадцятого вересня його відвідав особистий секретар князя.

— Князь цу Дона просить у доктора вибачення, — підкреслено чемно сказав вимуштруваний секретар. — На жаль, його скромний маєток ніяк не може служити для такої відповідальної мети.

— Прошу передати князеві моє глибоке вибачення за клопіт, — у тому ж тоні відповів Роде. І, тільки-но зачинилися двері, вдарив кулаком по столу — Тремтить, підла душа, тремтить! Ще б пак — росіяни ось-ось будуть тут!

Через місяць Роде побував у графа фон Шверін у маєтку Вільденгоф. Граф виявився більш зговірливим, мабуть, тому, що в його замку вже була Руденко з своїми колекціями. Туди ж перекочували деякі картини з Кенігсберзького музею.

— Можливо, і янтарну кімнату слід розмістити у Вільденгофі? — вголос міркував доктор, міряючи кроками кабінет. — Ні, дуже багато цінностей зосереджувати там не можна. Треба подумати ще.

Тим часом янтарні панно вже були запаковані і готові до перевезення. Про це Роде доповідав 21 жовтня якомусь Лау. А потім невтомний доктор зник з міста.

Тільки після його повернення співробітники довідалися: директор музею встиг побувати в Саксонії.

В середині грудня він надіслав чергове донесення: «його Превосходительству докторові Віль, обер-бургомістрові Кенігсберга. Маю честь доповісти, що я оглянув замки Вексельбург та Бург-Кріпштайн у Саксонії, які вважаю придатними для розміщення в них музейних цінностей і в першу чергу унікального скарбу — янтарного кабінету».

Обер-бургомістр не відповів. Йому було не до янтарної кімнати.

Фронт невблаганно наближався до Кенігсберга.

— Добре, що наша Ельза вчасно вийшла заміж і виїхала! Можливо, туди ці росіяни не доберуться, — сказав якось Альфред Роде дружині. — Мені здається, Гертрудо… зачини, будь ласка, двері і сядь ближче… Мені здається, що настав кінець. Справді, справді. Не дивись так на мене, люба, треба тверезо оцінювати обстановку.

Роде прислухався. За вікном стояла тиша.

— Ось що говорить Геббельс. Його промова на мітингу націонал-соціалістичної партії у Берліні.

Доктор розгорнув «Кенігсбергер цайтунг» і неголосно прочитав:

За вікном тихо прошаруділа машина. Анна-Гертруда обережно підняла край штори. Навпроти, біля будинку таємного радника Шульмайстера, метушилися люди.