Острів Тамбукту - Марчевски Марко. Страница 75

— Це означає, що ви залишитесь сиротою, — іронічно промовив капітан.

— Це зовсім не смішно, Стерн! — зауважив Сміт. — Нам треба узаконити наше перебування на острові. Я люблю порядок і закон — це не слабість, запевняю вас…

Ми пішли на майдан. Там зібралися всі мисливці. Я думав, що після вчорашнього випадку люди дивитимуться на мене недовірливо, але помилився — вони все забули. В хатині був замкнений Габон, їхній ворог. Вони вийшли переможцями і на радощах ладні були подарувати мені вчорашню провину.

Всі попрямували вузькою стежкою через джунглі.

Високо в горах ми вийшли на велику галявину, вкриту високою травою аланг-аланг. Трава хвилювалася під вітром, як маленьке жовте море, і тихо шелестіла. Боамбо наказав мисливцям оточити всю галявину. Коли всі були на місцях, вождь кинув запалену головешку в суху траву, і вона відразу зайнялася. То був сигнал. Мисливці, як тільки побачили дим, підпалили траву одночасно з усіх кінців галявини і повільно рухалися за полум'ям із списами в руках, готуючись кинути їх у звіра, який шукатиме порятунку від вогню У жодного тубільця не було рушниці, бо Сміт не давав їм патронів. Вчора, після походу проти племені бома, він заявив, що патрони кінчилися, і забрав рушниці до своєї хатини. Але я був певен, що в нього у ящиках є ще багато патронів. Навіщо він їх ховає? І для кого?

Один за одним пролунали два постріли з того боку, де були Сміт і Стерн, а слідом за цим почулися сильні вигуки. В ту ж хвилину щось крикнув Амбо, який стояв недалеко від мене. Я обернувся і побачив вепра з обсмаленою щетиною, який біг мов скажений. Він перескочив через вогонь і, потрапивши в обгорілий простір, кинувся спочатку в бік Амбо. Той зустрів його списом, але не влучив. Вепр злякався й кинувся в другий бік, прямо на меле. Я прицілився і, коли він був уже близько, спустив курок. Вепр кілька разів перекинувся, але знову схопився на ноги і, ще більш розлючений, кинувся на мене. Я побачив на міцних щелепах два кривих ікла, якими він міг розпанахати живіт будь-якому ворогові. Із пащі текла жовта піна. Я почув голос Амбо: «Убий його, він тебе розірве! Убий його!» Я ще раз прицілився і, коли вепр був кроків за десять від мене, вистрілив. Цього разу куля влучила в лоб. Він дриґнув ногами разів зо три, потім безпомічно витягнувся і вже більше не ворухнувся.

Висока суха трава все ще горіла. Підійшов Боамбо і, побачивши убитого вепра, сказав:

— Добре, дуже добре! І Шаміт убив одну свиню. Дуже добре.

Він був задоволений. Ще й половини трави не згоріло, а вже убито двоє свиней. Вітер роздував полум'я на всі боки. А коли вигоріла велика частина галявини, знову почулись вигуки тубільців, і в ту ж мить два вепри вискочили з полум'я. Один з них часто падав — мабуть, дуже обпалив ноги. Амбо кинувся на нього, наздогнав і загнав у бік списа. Я побіг до другого вепра. Він був досить далеко від мене, і на такій відстані я навряд чи міг би влучити. Та й тубільці заважали: вони теж кинулися на нього, розмахуючи списами і галасуючи, мабуть, з метою ще більше налякати і без того перелякану тварину. Полетіло три списи, і один з них влучив вепра в правий бік. Почувся сильний вереск, але вепр не впав, а біг далі із списом, що стирчав у боці і зловісно похитувався. Двоє тубільців вхопили свої списи і знову погналися за твариною, яка бігла все повільніше й повільніше. Нарешті вони наздогнали її і ввігнали списи в гладку спину.

Трава вигоріла. На почорнілій галявині лежало п'ять забитих диких свиней. Боамбо залишив двох чоловіків охороняти їх і знову повів нас звивистими стежками вище в гори. Ми підпалили траву і на іншій галявині і вбили ще трьох диких кабанів. Здобич була багата. Восьмеро свиней для великого свята — це немало.

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Велике свято. Як щоденник Магеллана потрапив до касети Сміта.

Нарешті настало велике свято. Спочатку почувся бій бурума в найближчому селищі, потім відгукнулися буруми і в інших двох селищах, супроводжувані довгими пронизливими криками, які нагадували виття вовка або протяжний крик муедзина, коли він возносить молитви до аллаха з високого мінарета.

Сонце хилилося до далеких гірських вершин. Наближався час вечірньої прохолоди, коли легенький вітерець ворушить листя на велетенських деревах і тропічний ліс оживає і заспівує свою вічну багатоголосу пісню. Відімкнувши скриньку, я розставляв пляшечки та баночки з ліками. Надворі почулися швидкі кроки — хтось біг до хатини. Я підвівся і став чекати. На порозі з'явилася Зінга.

— Ходімо, Андо! — схвильовано крикнула вона. — Ти що, не чуєш бурумів? Велике свято почалося!

Вона була збуджена, очі горіли від захвату, а обличчя сяяло радісною посмішкою. Білі рівні зуби блищали. У волосся вона встромила два бамбукові гребінці і багато квітів, а на шиї висіло кілька разків намиста з черепашок і собачих зубів. Під браслети на руках і під вузький пояс були натикані червоні квіти хібіскусу і молоді гілочки колеусу. Було щось зворушливе в її тендітній фігурці, посмішці і в сяйві очей, які дивилися на світ і людей з дитячою чистотою і наївністю. Помітивши, що я розглядаю її розкішне вбрання, вона спритно завертілася на пальцях і знову почала підганяти мене.

— Ходім же, Андо! Велике свято почалося! Незабаром ти станеш сином нашого племені, Андо! А я стану твоєю сахе… Ти не радий?

— Радий, Зінго, дуже радий…

— Тоді я буду жити в твоїй хатині, Андо! Працюватиму на городі, сіятиму таро, ямс і уму, а ти ловитимеш рибу. Ми будемо їсти варені таро, ямс, уму і смажену рибу. І банани, і дині, і кокосові горіхи будемо їсти, і кокосове молоко будемо пити… А батько подарує нам велику свиню. Найбільшу свиню, Андо! Він обіцяв. Я буду годувати її лушпинням від ямсу і таро, а вона народить десятеро пискливих поросят… Ти не радий, Андо?

— Радий, Зінго, дуже радий…

— Наша хатина стане дуже красивою, Андо! Я двічі на день підмітатиму її — ябом аро, ябом аелда — вранці й увечері. Наші нари завжди будуть чистими і рогожі будуть чистими, тому що я двічі на день їх вибиватиму — ябом аро, ябом аелда. І коли ти повернешся з полювання стомлений, будеш відпочивати на цих рогожах, а я тобі співатиму пісень. Ти не радий, Андо?

— Радий, Зінго, дуже радий. Але ти вийди з хатини, поки я надіну новий одяг.

— Дуже добре, Андо! Одягни найновіше вбрання.

Ясна річ, я не збирався одягати костюм. У штанях і піджаці тут людина почувала себе так, як у нас улітку в кожусі. Та й для кого мені виряджатися? Крім нас, трьох європейців, тут не було інших цивілізованих людей, а для тубільців і найбільше дрантя мало вигляд чогось чарівного і незбагненного, як у казці. Та все ж я замінив старі короткі штанці новими, одягнув нову сорочку, взув легкі сандалі і надів новий корковий капелюх, схожий на шолом, — оце і все моє «вбрання». Воно було скромне, але зручне і легке.

Тільки-но я зібрався вийти, як несподівано з'явився Сміт і ще з порога почав мені дорікати:

— Як так можна! Ви мене ставите в незручне становище, сер! І перед ким? Перед Арикі! А я так вірив у вашу чесність!..

— Що трапилося? — здивовано запитав я.

– І ви ще питаєте, що трапилося? — вигукнув обурений Сміт. — І з яким невинним виглядом! Можна було б подумати, що ви втілення самої невинності. Я справді вважав вас чесним хлопцем, але те, що ви зробили, зветься обманом, сер! Так, обманом, м'яко кажучи…

— Нічого не розумію, — знизав я плечима.

— О, він нічого не розуміє! Ти чуєш, небо! Він чистий і невинний, як дитя. Ніколи досі я не зустрічав людини, яка б так уміло прикривала брехню і обман удаваною щирістю. Сатана в образі янгола — так казав мій покійний батько про таких людей і ніколи не помилявся, запевняю вас. Він був людиною минулого століття, прямий і грубий, але завжди справедливий. Я не в нього вдався, признаюся…