Прекрасні катастрофи - Смолич Юрий Корнеевич. Страница 16

Вона посувалася обережно, заощаджуючи останні сили й намагаючись зникнути з очей погоні. Кожного разу, як місяць виходив з-за хмари, Сахно неглибоко пірнала й відпливала під водою убік. До ближчих скель, що невеличкою косою вибігали в озеро, лишалося тепер не більше півкілометра.

Постріли з урвища зовсім припинились, і в грудях у Сахно зажевріла надія. З великими труднощами добула вона з промоклої кишені ножа й розпорола черевики. Те ж саме зробила вона і з верхньою одежею. Бумажник з документами й цінними нотатками та ніж сунула за пазуху сорочки. Тепер, в самій білизні, вона зразу відчула себе певніше й могла вже не боятися за цих півкілометра до берега.

Тим часом і погоня не гаяла часу. Сахно бачила, як з урвища, по скелях і камінні, сповзали люди до води, як вони щось майстрували — і тут внизу, над водою, і там, вгорі, на кручі. Згодом вона зрозуміла, до чого їхні готування. По майже вертикальному схилу кручі тихо поповзло до води велике авто, його спускали на линвах. Спритні Гальванескові слуги хотіли спустити авто до води й спробувати пустити його вузьким пляжем, що був між крутим берегом і водою. Вони хотіли здобути Сахно, відрізавши їй путь на берег.

Збагнувши це, Сахно зібрала всі сили і кинулася плисти щонайшвидше. За всяку ціну треба було добутися берега раніш, ніж авто рушить навперейми.

Проте Сахно скоро зрозуміла марність своїх зусиль. Минуло не більше як п’ять хвилин, — за цей час Сахно не осягла й чверті відстані,— Є а вже долинуло до неї торохкотіння мотора. Авто рушило пляжем. Воно посувалося нешвидко, перемагаючи пісок і наріння, проте й з таким ходом Сахно не могла змагатися. Ще через п’ять хвилин авто було вже за сто метрів від скель, куди простувала Сахно.

Вона була у пастці. Аж тепер відчай стиснув її нерви, мало не паралізувавши й м’язів.

Сахно спинилася. Далі плисти було ні до чого. Це означало віддати себе до рук погоні… Вона перевернулася горілиць і лягла спочити.

Тепер лишалося одне — плисти просто в широкі води. Плисти тихо й легко, заощаджуючи сили, пильнуючи кожного удару серця. Плисти навпростець до другого берега й спробувати подолати цих двадцять кілометрів водяної пустелі… Може, над ранок трапиться якась рибальська шаланда, може, серед озера є якийсь острівець або навіть мілина. Може, хоч поплавці рибальського перемета або якась зогнила дошка…

Сахно востаннє поглянула на берег. Авто було вже під самою косою. В ландо розпізнала Сахно постать Гальванеску. Він стояв на цілий зріст, увесь білий в місячному сяйві, і щось робив перед собою. Здається, вицокував на своєму нерозлучному апараті.

Тієї хвилини, як Сахно зібралася була плисти, раптом знову пролунав постріл… Один, другий… Гальванеску сів. Авто зупинилось. Потім знову рушило. І знову пролунав постріл… Майже злившися з ним в один звук, розітнувся враз короткий, але гучний випал. Це лопнула шина… Авто спинилося тепер вже остаточно. Прожогом повискакували з нього люди.

Але Сахно вразило не це. Її вразило, що вона не чує, як кулі падають у воду, що Гальванеску замість порядкувати полагодженням шини сховався за кабіну авто, що, нарешті,— Є за це вона могла б присягти, — перед кожним пострілом спалахує не там, у кабіні автомашини, а… начебто… тут, в тіні урвищ і скель.

У цей час постріли залунали густо. Тепер стріляли з авто і з-поза нього. Але… кулі не хлюпали в воду. Вони відповідали короткою луною, в’їдаючись у твердий вапняк урвищ.

Там хтось був. Хтось заліг у скелях. Хтось хотів прийти на поміч Сахно.

Сахно покинула ховатися. Дужими вимахами різала вона воду, щосили простуючи туди, до скель, до несподіваного спільника й оборонця. Погоня помітила її, і частина куль посипалася й сюди, назустріч Сахно. Але Сахно не зважала. Вона пірнала, кидалася вправо і вліво, але все до берега, до скель. Кожний вимах — широкий розгін вправної спортсменки — наближав її ще на два метри до берега. Сили зраджували її, але воля могутньо зринула й підкорила собі знесилені м’язи.

Добравшися До пляжу, Сахно припала до землі, відсапуючи й виглядаючи, куди ж має бігти далі. Кулі, хоч і сипали рясно, були вже не страшні для неї. Але ніхто не міг би ручитися, що погоня не вдарить урукопаш.

Треба було берегтися й поспішати. Залишивши камінь, що був їй за схованку, Сахно прожогом пустилась через пляж до урвищ. Черговий випал, власне, його відблиск, став їй за дороговказ. Та тут почула вона вже й голос свого несподіваного оборонця.

— Сюди, швидше! — притишено гукав він. — Швидше! Бо патронам надходить кінець.

Сахно плигнула і, впавши, мало не збила з ніг таємничого рятівника. Це був Чіпаріу.

— Чіпаріу? Ви? — остовпіла Сахно. — Але звідки ви взялися? Адже ж…

— Потім… — перебив той і тицьнув їй до рук здоровенного кольта. — Тут одна обойма. Остання. В моєму також тільки одна. Ви добре влучаєте?

— Рекордсмен стрілецького клубу.

— Чудово! Я гірше. Але влучати, власне, й не треба. Головне”, щоб вони знали, що ми озброєні… Начувайтеся, — перебив він. — Ці сучі діти теж, мабуть, рекордсмени!

Лишатися в цій схованці ставало небезпечно. Кулі відламували цілі скиби закам’янілого вапняку, і котрась із них могла придавити.

— Біжімо! — командував Чіпаріу. — Все понад берегом. Може, наввипередки ми будемо спритніші. Яке щастя, що я розкопирсав одну шину в їхньому авто!

Вони скочили на пляж і метнулися в тінь уламків. Але в цей час з-поза уламків просто на них вибіг здоровенний гевал з загону Гальванеску. Не зважаючи на кулі, що ними зустрів його Чіпаріу, він біг далі, розгорнувши обійми, наче хотів вхопити зразу обох, як курчат.

Чіпаріу спинився і чекав. Коли гевал підбіг на два кроки, він вистрелив йому просто в груди й відскочив назад. Той навіть не похитнувся, тільки ширше змахнув руками. Чіпаріу вистрелив ще й ще раз — гевал наче ковтав своїм черевом розпечене олово куль. Він наздоганяв Чіпаріу і вже майже діставав його своїми довгими руками. Тоді Чіпаріу знову спинився і, натиснувши спуск, випустив у широкі, прозорі груди всі до одного патрони… Але руки гевала вже хапали Чіпаріу за плечі, от-от загрожуючи його розчавити. Чіпаріу щосили барабанив у широкі груди колодкою порожнього револьвера, вислизав і сюди, і туди з-під залізного зашморгу могутніх рук, але гевал обіймав його все дужче, пригортаючи до себе, як малу дитину.

Сахно кинулася на допомогу. Залишивши вочевидь непотрібного револьвера, вона щосили пхнула велетня обома руками в бік. Це мало сенс. Гевал втратив рівновагу й гепнув долі, потягши за собою й зім’ятого Чіпаріу. Та Чіпаріу ловко вислизнув з-під вайлуватого суперника й зірвався на ноги.

— Тікаймо швидше! Це якісь велетні! Ці потвори невразливі для куль!

Вони метко хильнулися в тінь урвищ і кинулися бігти. Кулі не наздоганяли їх. Якийсь час вони трощили далі вапняк щойно покинутої схованки, потім заплигали по воді і завищали вздовж берега. Погоня на якийсь час загубила втікачів з ока.

На горі, на кручі — вони чули — метушилися мотоцикли, десь осатаніло ревів у рупор Гальванеску, посилаючи на їхні голови всі прокльони й лиха землі, але це не могло їх зараз спинити. Вони бігли далі, спотикаючись і падаючи, калічачись об каміння, підтримуючи одне одного й тяжко відсапуючи.

Добрих два кілометри пробігли вони таким чином. Нарешті Сахно, знесилена, не витримала й кинулася на землю.

— Я далі не можу… — простогнала вона. — Тікайте далі самі. Може, мені пощастить сховатися десь тут, серед уламків.

Чіпаріу ліг і собі. Треба було перепочити хоч кілька хвилин.

Стрілянина вщухла. Над озером панувала цілковита тиша. Тільки сполохане птаство, ширяючи в височині, оглашало околиці тривожним криком.

Чіпаріу вибрався в розвідку. Тут круча була менша, і серед уламків та рівчаків угору відбігало щось подібне до стежки. Злізши на горб, можна було бачити велике плато степу й надбережний шлях.

За п’ять хвилин Чіпаріу повернувся з утішними новинами. Над урвищем не було нікого. Очевидно, нікого не лишилося й на пляжі. Автомобілі подалися далі шляхом, в напрямку до Ізмаїла. Якщо й залишилася тут якась застава, то вона була не страшна, бо втратила сліди. Проте Чіпаріу настоював на тому, що треба ще берегтися, й пропонував не баритись. Виходити в степ на шлях було небезпечно, а тому найкраще і далі йти під кручею, навіть плисти попід берегом, якщо не буде пляжу.