У відкритому морі - Капица Петр Иосифович. Страница 6

«Битиме, — тоскно подумав він. — Видно, з дочкою змовилися. Ох і дурний же я, що побіг за нею!»

— За ширмою! — гукнув старий. — Що ж ви? Швидше роздягайтеся.

Сеня, з виглядом приреченого до страти, вийшов у трусах до старого.

Незважаючи на свій малий зріст, Чижеєв був добре розвинутий: груди досить широкі і випуклі, стегна — вузькі, а на м'язи на ногах міг позаздрити хоч який футболіст.

— Ану, подивись на нього, — захоплено сказав тренер дочці, — чисто олімпійський бог! Скоріше надівай йому рукавиці!

Поки дівчина зав'язувала на Сениних руках боксерські рукавиці, старий, наче застояний кінь, перебирав ногами, якось чудно косив око І, здавалося, тремтів від нетерплячки скоріше перевірити «муху».

«Чи бува не божевільний? — з острахом подумав Сеня. — Ще, чого доброго, кусатися почне!»

— Бити не можна тільки нижче пояса і в спину, — коротко пояснив тренер, підносячи кулаки на рівень обличчя. — Захищайтесь! — раптом ревнув він і так ударив Чижеєва у вилицю, що хлопцеві здалося, ніби на нього впала стеля.

Сеня відлетів у куток і, обурений поведінкою старого, хотів вилаятися, але дістав нового стусана, від якого ледве втримався на ногах.

— Не падає, стоїть! — радісно здивувався старий. — Любий же ти мій! — закричав він. — Ану, я тебе на серії спробую…

І він знову засипав Чижеєва таким градом стусанів, що в того дух перехопило. Це вже було занадто. Розлючений Сеня у відповідь, всупереч усяким правилам, буцнув головою старому в живіт і взявся молотити його кулаками з усієї сили.

— Так… так! Чудово! — відбиваючи удари, вигукував старий. — Прекрасно! Корпус рівніше!..

Потім знов пішов у атаку. Тут уже все змішалося. Сеня нічого не бачив і не чув, він тільки схлипував від сильних ударів і в безсилій люті бив кулаками в ребра тренера. Разів зо два він падав, але вставав, як «ванька-встанька», і знову ліз у бійку.

Дівчина, не витримавши цього видовища, кинулась розбороняти їх.

— Досить, годі, тату!

— Аут! — нарешті промовив захеканий тренер.

Сеня провів рукавицею під носом і, побачивши на ній кров, мало не заплакав від сорому, образи й болю. Він втік за ширму і почав швиденько одягатися.

Губу йому рознесло, в носі щеміло. Він глянув у дзеркальце на стіні і отетерів: усе обличчя було в синцях.

— Тварюка, ну й тварюка стара! — з люттю шепотів Сеня, ковтаючи нестримні сльози. — Я йому зараз покажу!..

Він зав'язав галстук і вийшов з-за ширми з наміром вилаяти старого. Тепер йому було все одно: він не збирався більше заходити в цей дім. І раптом Чижеєв побачив благаючі очі дівчини. Вона притискувала пальці до рота і немов просила: «Не треба… Стерпіть, ну, заради мене». Голос у Сені осікся, і він сказав зовсім не те, що хотів:

— Дозвольте запитати… Коли прийти на наступне заняття?

Старий аж підскочив на дивані:

— Я ж казав, що він ідеальна «муха», — захлинаючись, вигукував боксер, переможно дивлячись на дочку. — Стільки ударів витримав і ще хоче! А ти пророкувала: «Злякається, втече!» Та його тепер від боксу й києм не віднадиш. Глянь, який він свіжий.

Але тут Віктор Михайлович помітив, що Сонине ліве око покрив фіолетовий опух, а розбита спідня губа, чого доброго, могла перетворитись на подушку.

— М-м-да! Здається, теє… трошки пересолив, — співчутливо сказав старий. — Але це пройде. Я дам вам таку примочку, що ви завтра вже зможете фотографуватися. Сам її з горілкою на морських травах настоював.

Він витяг з буфета пляшечку з зеленастою рідиною і ткнув її в кишеню Чижеєву.

— На ніч компреси робіть. А на заняття у вівторок о шостій прошу.

До прихожої Сеню проводила дівчина. Біля дверей вона тихенько сказала:

— Не гнівайтеся на батька. Він добрий, тільки, розумієте, трохи неврівноважений. Обов'язково приходьте до нас. Будемо вважати, що ми з вами познайомилися. Мене звуть і Ніною, і Їжачком.

«От і познайомився! — спускаючись східцями, глумився над собою Сеня. — Завтра можеш фотографуватися і карточку здати в музей охорони здоров'я».

Додому він зразу не пішов, щоб не показуватися Восьмьоркіну в такому вигляді, а побродив темними провулками допізна. Лише опівночі він навшпиньках пробрався в свою кімнату, поклав на обличчя компрес із примочкою й ліг.

Вранці, чуть світ, до нього зайшов Восьмьоркін.

Чижеєв прикинувся, що спить. Восьмьоркін сів на край ліжка і почав розштурхувати його.

— Вставай, Сеню, час уже!

— Відчепись, я спати хочу, — Чижеєв натягнув на голову ковдру.

Але Восьмьоркіну не терпілося узнати подробиці минулого дня.

— Сеню, чуєш, Сеню… Ну, а з дівчиною познайомився?

Приятель був настирливий, і Сеня, спалахнувши, відкинув ковдру і повернувся до нього обличчям.

— Познайомився. Чого тобі ще! Не заважай спати.

— Познайомився, значить, — злорадно перепитав Восьмьоркін. — А за що ж вона тебе отак розмалювала?

— Це коли я по східцях, — забелькотав Чижеєв незв'язно. — Ногою за щітку… об одвірок ударився і…

— І з полиці кошик з кулаками впав, — доказав за нього Восьмьоркін. — Все ясно, Сеню. Щось ти брехати почав, і горілочкою від тебе несе. Бешкетував десь?

Восьмьоркін знайшов пляшечку з примочкою, понюхав її і не в жарт розсердився.

— Ну що ж, гуляй та пияч! А я дружбу з тобою кінчив.

Степан навіть не побажав слухати виправдання друга. Штовхнув двері ногою, вибіг на площадку сходів.

— Ну й чорт з тобою! — гукнув навздогін Сеня. — Не дуже-то й плакатиму.

На цьому не скінчилося. На суднобудівній верфі теж запідозрили Чижеєва в бешкетництві.

— З себе такий тихенький та маленький, а який забіякуватий! — дивувалися товариші.

І досить було Сені натякнути на заняття боксом, як його взяли на сміх. Усі чомусь вважали, що боксерами можуть бути тільки здоровані з волячими в'язами і квадратними підборіддями.

Затяжна сварка з Восьмьоркіним змусила Сеню усі вечори проводити в тренера, з чого той був дуже радий. Учень виявився на диво здібним. Він за першим показом переймав прийоми і з такою вправністю осягав таємниці бою навкулачки, що Віктору Михайловичу, або Тремихачу, як його скорочено називали боксери, стало не під силу змагатися з «мухою».

Тренерові довелося на тренуваннях виставляти проти Чижеєва молодих «півників». Але і їх Сеня вимотував неймовірним темпом бою. Серце в нього працювало, як мотор: не задихаючись, він міг молотити кулаками замалим не з швидкістю пневматичного молота.

Бачачи, що «мухою» можна буде похвастатися на змаганнях, Тремихач прискореними темпами таємно готував Чижеєва до вирішального дня. Від частих товариських боїв на рингу синці майже не сходили з Сениного обличчя. І це серйозно турбувало комсомольську організацію. Секретар комітету викликав до себе Восьмьоркіна і запитав;

— Чи тобі відомо, що твій друг, один з кращих комсомольців-виробничників, пиячить?

— Знаю, — похмуро відповів Степан. — Я з ним через це не розмовляю, ми посварилися.

— Дуже мудро придумав! Я мушу попередити… Бюро цього так не залишить. Пропоную тобі негайно припинити сварку і ліквідувати ганебне явище. Зрозумів? — безапеляційно заявив секретар комітету. — Інакше ми обох витягнемо на загальні збори і всиплемо як слід.

Восьмьоркін, не знаючи, як взятися за таку делікатну справу, вирішив клин клином вибивати. Він купив ковбаси, огірків, півлітра горілки і прийшов до Сені, як навмисне, в той день, коли було призначено загальноміські змагання з боксу.

Сеня лежав на койці, відпочивав.

— Голова болить, Сеню? — співчутливо запитав Восьмьоркін і, що було найгіршим для Чижеєва, витяг із кишені горілку. — В мене для тебе ліки. Тільки я прошу, Сеню, не йди ти сьогодні нікуди… випий при мені.

Чижеєва занудило від самого вигляду горілки, і він відставив пляшку набік.

— Ось що, Стьопо, — сказав він Восьмьоркіну. — Ти тут посидь трошки, а я зараз вернусь.

— Ні-і, Сеню, нікуди я тебе не відпущу. Ти дуже буйний, коли вип'єш. Недаром я двері замкнув, а ключ — ось він.