Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця. Страница 19

У всіх шаманських традиціях подорож світами - одне з найважливіших завдань. Власне, й сам термін «шаман» перекладається як «той, хто ходить між світами». І в моль-фарстві теж шаманська подорож - одна з найсерйозніших справ. Аби допомогти людині, отримати інформацію, порадитися з духом -помічником, мольфар мусить ввести себе в особливий стан, який дослідники шаманських технік називають станом розширеної свідомості, американський же антрополог і послідовник мудрості давніх толтеків Карлос Кастанеда - зсувом «точки фіксації».

За «входи» до інших світів можуть слугувати печери (які завжди асоціюються з лоном Матері-Землі, а тому, особливо для подорожі «нижніми» світами, світами духів і померлих, вважаються найкращими), а також - дупла старих дерев або священні джерела. Цю подорож усі шамани описують по-різному, оскільки кожен із них бачить «свій» світ, але найчастіше - це тунель, яким мольфар приходить до потрібного йому місця, щоб зустрітися з духом помічником і отримати необхідну інформацію²⁹.

Магічні традиції різних народів свідчать про існування двох світів (дон Хуан, наставник Карлоса Кастанеди називає їх «тональ» і «нагваль»). Світ проявлений - наша повсякденна реальність, де діють чіткі закони і все визначено, та «потойбічний» світ, описаний у казках і легендах, де можливо все, де діють зовсім інші закони (а часом відсутні будь-які закони), світ чудес і всеосяжних можливостей. І маг (шаман, мольфар) має силу та здатність своєю «другою» свідомістю поєднувати ці два світи, подорожувати між ними і з одного приносити інформацію в інший.

Мольфар зв’язує дві реальності, й це є доказом його сили. Коли він отримує здатність адекватно діяти в обох реальностях, то стає Майстром. Мольфар живе в двох світах: поза трансом - звичайним життям, як і тисячі інших селян-гуцулів, а в трансі він стає частиною надприродного світу, поділяючи з духами їхню здатність бачити майбутнє, літати в повітрі, зливатися з духом-поміч-ником і трансформуватися в інших істот...

Настає час, і кожен мольфар починає шукати учня.

Якщо серед родичів мольфара є людина, здатна до магічного мистецтва, потенційного наступника починають навчати змалечку.

- До семи років, - говорить Мольфар, - можна остаточно визначити, чи здатна людина до магії. Бо до семи літ дитина живе за законами серця, а після семи - вдосконалюється розум, а серце долучається дуже рідко. Тому як дитині минуло сім літ, дуже складно вже визначити, чи то в людини справді хист, чи тільки її самолюбні бажання.

Загалом вік, із якого людина починає вчитися мольфарських мудрощів - не настільки важливий. Хоча для ініціації є суворо визначені вікові межі: неофіту мусить бути не менше 30-ти років і не більше 35-ти.

Чому так?

- Тому що до 30-ти визріває душа людська. Раніше 30-ти - ще не сформована духовна сутність, -каже Мольфар. - До 35-ти років вона встановлюється. А пізніше-людинідуже важко сприймати науку, бо вже триває реалізація набутого досвіду, нічого нового людина навчитися не здатна.

- А якщо в роду нема наступника на той час, коли виникає потреба шукати учня?

-Так є в мене, - відповідає Мольфар. - Я маю двох синів, маю онуків, але в синів немає магічного дару, а онуки не хочуть його переймати. Тому я мушу шукати учня на стороні. Кожен мольфар від початку практики замислюється над тим, кому він передасть своє вміння. Але навіть якщо нікому не передасть його за життя, то особлива необхідність виникає перед смертю. Бо коли мольфар не передасть свої знання та мистецтво, дуже тяжко вмиратиме, вся енергія, всі знання з нього важко йтимуть, як це було з Гоєм і ще з кількома моїми побратимами. Якщо мольфар нікому не віддасть своїх знань, він терпить страшні фізичні муки, й він бачить усіх духів, усіх своїх помічників і всі свої діяння. Але кожен мольфар сам вирішує, чи віддасть він комусь свій дар. Іноді краще спустити його на воду, ніж передати наступникові. Й на те є причини. По-перше, дар мольфара - то дуже тяжка доля, а не просто ремесло чи професія. У нас в Карпатах кажуть: «Легше ліс сплавляти, аніж мольфувати»³⁰. А крім того, сучасні люди вже не сприймають магію серйозно. Для більшості наших сучасників магія - це забавка, екзотика для розваги. А якщо хтось і ставиться до магії серйозно, тоді це засіб для досягнення своєї мети. А треба любити цей чарівний хист усім серцем, треба віддатися магії всією своєю суттю - тоді вона відкриє свої таємниці. Бо мольфар без власної таємниці - то не мольфар...

-А як мольфари спускають свій дар на воду?

-Як я вже сказав, це ритуал, що здійснюється тоді, коли мольфар не бажає нікому передавати своє вміння. Чаклун бере якусь річ (найчастіше -дерев'яну дошку), проводить над нею певний обряд і з допомогою заповітних слів і дій вкладає в ту дошку свій магічний дар. А потім пускає її на бистру воду. Найкраще це зробити вночі, пускаючи дошку по великій річці, як от Черемош. Тоді менше ризику, що той заговорений магічним даром предмет пристане до берега, де його можуть підібрати необережні люди. Бо якщо таку дошку підбере хтось, то вся магія перейде до тієї людини, і що тоді той нещасний чоловік робитиме?

- Магія - то наука таємна, - продовжує Мольфар. - Є такі речі, що їх до смерті людина не має права нікому казати. У кожного мольфара є таємниці, які знає тільки він, і нікому не повинен їх передавати. Навіть у інших ремеслах так: майстер передає учневі ремесло, а не дар. Так і в мольфарстві. Відун може передати вміння, але не дар.

Я запитую:

- Чи значні відмінності між вродженими і навченими мольфарами?

- Відмінності є, - відповідає Мольфар. - У деяких галузях мольфарства вроджені чародії сильніші, бо родова генетика має для нашого мистецтва велике значення. Як правило, мольфари, котрі передають своє вміння по родинній спадковості, передають спадкоємцю і галузь, у якій працюють. А навчений мольфар не обов'язково займатиметься тим само, що йучитель. Наставнику випадку з навченим учнем стає лише провідником енергетики. ..

- Чи має бути згода членів сім'ї на навчання молодого мольфара?

- Не завжди. Талант є талант, і він пробивається, як паростки весною. Його ніхто не годен спинити.

Отже, мольфар шукає собі учня, якщо нема династичного спадкоємця. Як це відбувається? У давні часи мольфар традиційно передавав своє знання дванадцятьом людям, які мали здібності до магічної науки. Мольфари бачать невидимі знаки на людях, схильних до мольфарського мистецтва. Тож кожен мольфар обирав майбутніх спадкоємців за цими знаками: іноді потенційний учень сам приходив до мольфара, бажаючи перейняти таємні знання, а іноді мольфар запрошував людину до себе в науку. У Карпатах таких учнів називали челядниками. Вони допомагали наставнику по господарству, допомагали збирати цілющі трави, а мольфар їх учив. Челядники були присутні під час лікувальних і магічних обрядів, що їх проводив учитель, заучували примівки, пізнавали ритуали. За час навчання мольфар придивлявся, і духи-по-мічники вказували, на кому з учнів-челяд-ників є особливий доленосний знак. Того мольфар посвячував - передавав своє благословення та магічну силу. Інші учні могли стати сільськими знахарями, повитухами, травознаями...

Отже, свого істинного спадкоємця мольфар знаходить серед тисячі претендентів, по знаках, що їх він бачить над людиною. Він навчає майбутнього мольфара свого таємного мистецтва примівок і травознавства, обрядів і ритуалів. Термін навчання буває різний залежно від здібностей учня. Коли неофіт опановує знання і стає готовим до самостійної праці, вчитель передає йому духовний дар і проводить обряд ініціації.

Ініціація, посвята - це неодмінна передумова мольфарського мистецтва. Без неї людина не може стати повноцінним моль-фаром. Звісно, неофіт, який пройшов науку в мольфара чи мольфарки, знає таємниці трав і може лікувати людей, може бачити майбутнє і провіщати долю, але без посвяти людина не стає магом, тобто, не володіє тими невидимими нитками, що дозволяють керувати реальністю і здійснювати чари³¹.