»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович. Страница 108

— Ти чого зуби скалиш? — загорлала вона йому в обличчя. — Чесну жінку хапають, як останню злодійку, тягнуть невідомо за що і куди, а ти задоволений? І це у вас називається Європа? Та я самому Гітлеру скаргу пошлю!

Клейнер насилу протисся мимо неї до столу.

— Що це за фурія? — спитав він по-німецьки у гестапівця.

— Її взяли на вулиці під час вільного пошуку. У неї БУВ чемоданчик з німецькими сигаретами. Ясно — спекулянтка.

— Так і є, спекулянтка, — зраділа жінка, почувши знайоме слово.

— Дізнайтеся, хто її постачає нашими сигаретами, і підправте в тюрму, — наказав Клейнер і знову боком, щоб не зачепити, пройшов повз спекулянтку.

— Спекулянтка теж товар, — вийшовши в коридор, сказав він, ніби виправдовуючись. Однак він чомусь втратив інтерес ходити по кімнатах. Поглянув на годинник і сказав: — Мабуть, найкраще зараз піти спати. Вранці рівно о дев'ятій усі будьте у мене.

Кравцов ішов додому на ту ж саму свою квартиру в дядька Єгора. Під ногами хрустів льодок. Ніч пахла весною, обличчя голубив тихий, незлий вітерець. А перед очима Кравцова стояв хлопець з його запеклим «нічого не скажу». У ньому, в його долі немовби сконцентрувалася вся тривога, що не залишала Кравцова весь цей час.

Взимку Кравцов жив не в садовому будиночку, а в квартирі дядька Єгора, що займав частину невеликого будинку. Решта кімнат у цьому будинку пустувала, тому ніхто не міг побачити, як пізніми вечорами дядько Єгор переставав бути ненормальним і розмовляв з Кравцовим. Кравцов полюбив цього незграбного дідугана, який чимсь нагадував йому батька. Хоч як би пізно Кравцов повертався, дядько Єгор злазив з своєї лежанки, запалював гасничку і підігрівав чай. Вони сідали до столу і чаювали, розмовляючи про се, про те. Дядько Єгор ніколи не питав Кравцова, що він робить, але не боявся його і розмовляв з ним так, як говорили один з одним радянські люди до війни. В свою чергу, і Кравцов розмовляв з ним, відпочивав душею і ставав самим собою…

На ранковій нараді у Клейнера підводились підсумки першої нічної облави. Вся операція була його дітищем, усі це знали, і тому ніхто з виступаючих ніяких критичних зауважень не робив. Навпаки, всі казали, що таку операцію варто було провести вже давно.

Тільки Грюнвейс, коли виступав майор СД, який керував групами вільного пошуку, незрозуміло гмукав, не зводячи з майора свинцевого погляду. А коли той закінчив говорити, прогув:

— Невже вам невідомо, що загін, який діяв у районі хлібозаводу, проґавив принаймні двох бандитів? Треба ж доповідати керівництву всю правду.

Майор осадив його:

— Мені все відомо, колего, але точніше, ніж вам, і тому з вашою впевненістю перетворювати на двох бандитів якесь дівчисько, що втекло від солдатів, я не можу.

— Негарно стріляти в дівчат, — посміхнувся Грюнвейс.

— Панове, панове, киньте, — втрутився Клейнер. — Зараз не час. Після операції ми обміркуємо всі її деталі. А зараз — лише головне, те, що треба врахувати в операції сьогодні і завтра.

Начальник слідчого відділу повідомив: перші допити не дають підстав вважати, що попалися крупні діячі підпільних банд, але, коли йдеться про ворогів такого типу, робити висновки з перших допитів необачно.

— Звичайно, звичайно, — підтримав його Клейнер і нагадав про хлопця, якого він бачив під час допиту. — Поглянеш на нього — хлопчик. А в хлопчика в кишені пістолет… — Клейнер показав на розіслану перед ним на столі схему операції і сказав: — Я звертаю вашу увагу на те, що найбільше число заарештованих припадає на групи вільного пошуку. Це зрозуміло. Інші групи розворушили осині гнізда, бандити намагалися сховатись і наскакували на заслони вільного пошуку. Сьогодні ми прочісуємо місто з півночі на південь. У цьому напрямку місто витягнуте в довжину, і тому ми зобов'язані заткнути всі бокові виходи. Для цього я подвою сьогодні кількість груп вільного пошуку. І потім мені хотілося б, щоб усі учасники в ході операції виявляли більше ініціативи й інтуїції. Ось того самого молодого бандита, про якого я вже казав, було арештовано тільки тому, що один фельдфебель побачив, як мигнуло у вікні світло. Отак і треба діяти. — Клейнер посміхнувся. — Ви ж розумієте, що своїх прізвищ, адрес і точного часу, коли вони сидять вдома, бандити нам не дають.

Ніхто цих вказівок Клейнера не слухав з таким задоволенням, як слухав їх Кравцов. Очевидно, ті дванадцять адрес, що за розробкою другого відділу вказані на схемі у Клейнера, є лише гаданими. У Кравцова з'явилася надія, що облава не завдасть підпіллю великої шкоди.

Розділ 51

Всю ніч, поки тривала облава, командний пункт Маркова охороняв загін бійців Будницького. По одному, по двоє вони чатували навколо руїн борошняного лабазу, готові вступити в бій, якщо з'являться есесівці. У підвалі всі були готові в разі небезпеки вийти через запасний хід у яр і перебратись на резервну базу. Двічі протягом ночі групи вільного пошуку з'являлися біля руїн, але ніщо тут не затримувало їхньої уваги, і вони пішли собі.

На світанку в підвал спустився Будницький.

— Фріци пішли спати, — сказав він весело Маркову. — Час нам братися за діло.

У відповідь на облаву бійці Будницького мали ще сьогодні зробити в місті дві великі диверсії: вивести з ладу залізничне депо і висадити в повітря офіцерське казино. Марков, розуміючи, які зараз насторожені гестапівці, причепливо розбирав кожну деталь цих операцій, і його знову і знову вражало різностороннє вміння Будницького. В цій постійній готовності до будь-якої найтруднішої справи виховував Будницький і своїх бійців. Він володів чудовою здатністю не те, що пристосовуватись до будь-яких обставин, а якось надзвичайно швидко вростати в них. «Росте чудовий розвідник», — думав про нього Марков і вже давно вирішив у думці: закінчиться війна, і він пошле Будницького на хороше, велике навчання.

Зараз, слухаючи відповіді на запитання Маркова, можна було подумати, що Будницький занадто впевнений у собі і своїх людях, але його загін уже мав за своєю спиною багато справ, здійснених розумно, сміливо, впевнено. Було видно, що, й готуючи ці дві великі диверсії, з бійцями було проведено копітку й тонку роботу. В депо і в казино з допомогою надійних людей, які працюють у цих місцях, маленькими порціями було доставлену вибухівку.

Тепер залишалося тільки на призначену годину включити годинниковий механізм пекельної машини. В депо це зробить сам Будницький, а в казино — одна з офіціанток, на ім'я Клава.

— За Клаву, як за себе, ручаюся, — сказав Будницький Маркову і помітно збентежився.

Марков не знав, що вже давно між Будницьким і Клавою були не тільки ділові взаємини.

— Так лише за дружину можна поручитися, — сказав Марков.

Обличчя Будницького почервоніло, але в очах з'явилася хитринка.

— І то не за всяку, — сказав він. — Але за свою я ручаюсь.

— Ви що?.. — Марков здивовано звів брови, ще не знаючи, як до цього поставитись.

— У загсі ми, звичайно, не були, — підхопив Будницький, очевидно вирішивши все розповісти Маркову, — оскільки цього закладу в місті поки що нема, але на віру вона мені дружина. Не гадав, звичайно, що тут знайду таку, в цій ненормальній обстановці, а от знайшов. Так що будьте цілком впевнені, товаришу підполковник. Вона розмалює казино якнайкраще. Як поводитись з механізмом міни, я її навчив, сам іспит приймав. Знає, дай боже кожному… А те, що не доповів вам одразу ж про неї, моя провина… Ми ж тут на особливому становищі…

Висадження в повітря було призначено на наступну ніч після облави. Ні Марков, ні Будницький не знали, що облава буде тривати протягом трьох ночей. Кравцов сам дізнався про це тільки першого вечора облави і повідомити товаришів не зміг.

У неділю початок облави було призначено на двадцять третю нуль-нуль. Клейнер навмисне відсунув початок на пізніший час, гадаючи цим приспати пильність підпільників, які повинні вважати, що на вчорашньому облава закінчилась. Він навіть сам порадив офіцерам CС і співробітникам гестапо, щоб відвести очі, увечері піти в казино. Саме ця обставина пізніше і викликала у нього підозру, що початок зради слід шукати серед його близького оточення.