»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович. Страница 112

— Та вечеря після нагородження відбувалася за планом Мюллера.

— Я так і думав.

— Ну, а я вважав їхні підозри безпідставними, — посміхнувся Щукін. — Дуже боявся, що ви п'яний можете несвідомо підтвердити їхні підозри якою-небудь дурною російською фразою і загинете задарма, тому й попередив вас. Але ви, треба сказати, іспит склали на відмінно. Біркнер потім сам сказав мені, що, очевидно, Мюллер щодо Крамера помиляється. І все ж у свою групу «Два ікс» він узяв не вас, а мене. Вам треба бути насторожі.

— Я завжди насторожі,— просто сказав Рудін. — А тепер давайте про справу. Ми повинні знати все, що робиться в групі «Два ікс».

Розділ 53

Перші два дні Кравцова допитував слідчий гестапо Штіх. Кравцов знав його в обличчя, не раз бачив на нарадах, але ніяких спільних справ у них ніколи не було, і допит був їхньою першою розмовою. Штіх був маленький на зріст, взуття носив на високих каблуках; щупленький, він шив собі кітелі з високими ватяними плечима і підкладкою на грудях, носив окуляри з товстими скельцями, через які його очі здавалися неймовірно великими. Коли він скидав окуляри, на його обличчі з'являвся вираз дитячої безпорадності. Все це Кравцов встиг помітити в перші ж хвилини, коли його привели, і Штіх, не починаючи допиту, поважно, але явно без потреби довго перекладав на столі якісь папери.

Цілу ніч, проведену в одиночній підвальній камері, Кравцов не спав. Спочатку він обмірковував можливі причини свого арешту. Потім, переконавшись, що він надто мало знає для того, щоб скласти логічну картину подій, почав тренувати пам'ять по своїй версії. Це виявилося дуже до речі. З часом версія в якихось своїх дрібних деталях почала забуватися, а допит же саме з цього й почався.

Штіх ще раз переклав напери на столі і сказав:

— Спочатку я попрошу вас розповісти, як і чому ви стали нашим співробітником. Прошу говорити повільно, я мушу записати. — Він струсив авторучку, пальцем лівої руки притис до перенісся дужку важких окулярів. — Прошу.

Кравцов розповів усю свою версію, розповів грунтовно, з багатьма деталями; він розповідав з такою інтонацією, яка немовби казала слідчому: «Ось, дорогий мій, що зі мною було, що мені довелося пережити, а коли я знайшов, нарешті, місце в житті, мене арештовують як найпослідущого бандита». Розповідь Кравцова тривала понад годину. За цей час Штіх лише два чи три рази підвів на Кравцова збільшені скельцями очі. Він детально і старанно записував те, що казав Кравцов, лише зрідка кидав «не поспішайте» або «далі»… Коли Кравцов перейшов до розповіді про те, як він вступив до гестапо, Штіх підняв руку:

— На сьогодні досить! — сказав він з виглядом людини, яка добре й корисно попрацювала, і викликав конвойного.

Кравцов вирішив, що слідчому для початку було доручено записати те, що було версією його життя. Очевидно, вони будуть намагатися знайти суперечності між тим, що він казав раніше і тепер…

На другий день Штіх поводився дещо інакше. Був менш офіціальний і більш людяний. Запропонував курити і всім своїм виглядом давав зрозуміти, що сьогодні вчорашнього диктанту не буде. Він навіть не дістав з кишені ручку.

— Ви повинні зрозуміти, пане Конопльов, — сказав він після солодкої затяжки сигаретою. — Сталася подія, яка вимагає від нас максимальної настороженості. Те, що оберштурмбанфюрер Клейнер з тактичних міркувань вирядив більшість офіцерів у казино і саме того вечора і тієї години стався вибух, не може не наводити нас на найгіркіші припущення.

— А саме? — насмішкувато спитав Кравцов. — Наприклад, що я висадив у повітря казино або щось на зразок цього?

Штіх розвів своїми короткими ручками.

— Я вам нічого подібного не казав, але необхідність переконатися у відданості всіх наших співробітників не німців все ж виникла, і вона цілком природна. До речі, ви знали, що полковник вирядив наших офіцерів до казино?

— До речі, не знав. Полковник зі мною про це не радився.

— Отже, відкинувши недоречний у даній ситуації гумор, ви про це нічого не знали?

— Абсолютно нічого. Я того дня не виходив із своєї кімнати, чекаючи нічної операції.

— З ким з німецьких працівників ви дружите?

— Ні з ким.

— Аз російськими?

— Ні з ким.

— Яке враження справляє на вас Булочкін?

Кравцов відповів не відразу, але думав він у цей час не про Булочкіна. Запитання Штіха наводило на думку, що вони арештували не тільки його і, якщо вони перевіряють навіть такого вірного свого пса, як Булочкін, можна гадати, що арештовано і перевіряють справді всіх російських співробітників гестапо.

— На мене він справляє враження цілком відданої Німеччині людини, — відповів нарешті Кравцов. — До того ж те, що він робить тут, виключає будь-яку думку про його двоїстість. Я певен, що якби росіяни його зловили, вони повісили б його, навіть коли б він сказав, що висадження казино — справа його рук.

— Так, так, це правда, — погодився Штіх. — Але от кажуть, що за гроші, за золото він може піти на що завгодно.

— Тільки не на шибеницю, — посміхнувся Кравцов.

— Ну, а Савельєв?

Йшлося про перекладача реєстратури.

— По-моєму, це літня і тиха миша.

— А про що ви вранці після вибуху говорили з цією мишею і Булочкіним на сходах?

— Про що вони там говорили між собою, я не знаю. До речі, там був ще Насєдкін. Я ж підійшов до них і спитав, чи не знають вони, чому нас не пустили на нараду до полковника Клейнера, але вони нічого не знали.

— А все-таки, що вони вам відповіли?

Кравцов знизав плечима.

— Булочкін, пам'ятаю, сказав, що він піде чистити пістолет, готувати, так би мовити, знаряддя виробництва, і пішов. А Савельєв боявся, що за вибухи позносять голови з нас, росіян.

— Усе? — Штіх не спускав з Кравцова своїх збільшених очей. — Згадайте краще… Савельєв сказав щось іще.

Кравцов тепер був певен, що Булочкіна і Насєдкіна уже допитали і, очевидно, Насєдкін дав якісь свідчення про те, що казав на сходах Савельєв.

— Так, Савельєв на підтвердження своїх побоювань сказав, ніби Клейнер зажадав, щоб йому дали особові справи всіх російських співробітників.

— От, от, це дуже важливо, — пожвавився Штіх. — Як ви розцінили це повідомлення?

— Як цілком вірогідне.

— Я не про те. Чи не відчули ви, що Савельєв немовби подає вам сигнал тривоги?

— Звичайно, нічого приємного в його повідомленні не було, — відповів Кравцов, — але для мене особисто тривоги, викликана вибухом, була набагато сильнішою, і тоді я думав тільки про це.

Штіх заговорив майже конфіденціально:

— Так, так, величезне нещастя, багато хто ще не розуміє цього. Ворог підвів голову і на фронті і в тилу — ось у чому справа. Успіхи на півдні і в Криму окрилили комуністів, це природно.

Кравцов внутрішньо посміхнувся: почався зондаж на політичні теми. Ну, чекай же, я тобі зараз покажу!

— А ми тут, у тилу, дещо самозаспокоїлися, — продовжував Штіх розмірковувати вголос. — Не підготувались до неминучого пожвавлення місцевих банд. І опинилися в становищі тих, що обороняються.

— Від своїх, — тихо вставив Кравцов.

— Що ви сказали? — не зрозумів Штіх.

— Ви опинилися в становищі тих, що обороняються від своїх, — голосно сказав Кравцов. — Я вам, пане Штіх, скажу відверто: коли комуністи свого часу посадили мене, невинного, за грати, я не відчував на них такої образи, яка пече мені душу зараз. У тій несправедливості по відношенню до мене все ж була якась логіка. Мені казали: директор магазину відповідає за все, що твориться в його магазині, в тому числі й за злодіїв, які орудують поряд з ним. А тепер мене садять за грати і кажуть: ворог підвів голову, комуністи діють, а тому, будьте ласкаві, сідайте за грати. — Кажучи це, Кравцов розпікав себе і бачив, що його істерика справляє враження на слідчого. — Навіщо ви мені говорите про південь і про Крим? Я не військовий спеціаліст, але я розумію, що значення якогось там Криму в такій війні дорівнює нулю. Ну, потіснили нас ще на півдні, ну то й що ж? А хіба велика армія Німеччини не тримає в своїх руках усі ключові позиції Рад? Хіба ми втратили віру в геній фюрера? Хіба наша віра розрахована була тільки на час, коли в нас самі перемоги? — Тепер Кравцов майже кричав в обличчя слідчому. — Головне, все це кажуть мені, для якого, як і для того ж Булочкіна, немає вибору долі за будь-яких, найважчих умов! Що ж, може мені час опам'ятатися і йти назад до комуністів? Можливо, ви ще дасте мені з собою мотузку, на якій вони мене повісять? Чи ви вважаєте, що мене врятує те, що ви садили мене за грати?