»Сатурна» майже не видно - Ардаматский Василий Иванович. Страница 113

В кабінеті досить довго панувало мовчання, потім Штіх викликав конвойного і, скинувши окуляри, чітко, ніби рапортуючи, промовив:

— Я, пане Конопльов, виконував наказ не чийсь, а оберштурмбанфюрера Клейнера. Прибережіть свою злість для нього.

Кравцова відвели в камеру і до вечора його більше не турбували. Сьогоднішнім поєдинком з Штіхом він задоволений, вважав його виграним.

Вранці по нього ніхто не прийшов. А серед дня Кравцова випустили і відвели до кабінету Клейнера. Там, крім нього, були обидва його заступники, Грюнвейс і слідчий Штіх. Клейнера важко було впізнати, так за ці дні він змарнів і побляк. Кравцов уперше бачив його в пом'ятому кітелі і без хреста на шиї.

— Наказ про ваш арешт я відмінив, — стомлено оголосив Клейнер, не дивлячись на Кравцова. — Але на попередній роботі тут, в апараті, ви не залишитесь. Вас переведено в розпорядження штабу зондеркоманди CС. Все.

Кравцов виструнчившись стояв посеред кімнати і їв очима оберштурмбанфюрера. Їхні погляди на мить зустрілися.

— Ви хочете щось сказати? — недбало спитав Клейнер.

— Тільки те, що на новому місці я буду працювати так само добросовісно, як тут, — відрубав Кравцов. — Куди мені належить з'явитися?

— Пройдіть до мого ад'ютанта, він усе вам скаже.

З дивана підвівся Грюнвейс.

— Але спочатку ви здасте мені ваші справи.

— Пане оберштурмбанфюрер! — схвильовано звернувся Кравцов до Клейнера. — Дозвольте мені подякувати вам за все, що ви для мене зробили. Якщо коли-небудь я буду потрібен вам, — вважатиму за честь виконати будь-який ваш наказ.

— Гаразд, гаразд, — збентежено промимрив Клейнер і рукою показав, що Кравцов може йти.

Разом з Грюнвейсом Кравцов зайшов до свого службового кабінету. Все, що лежало в столі і шафі, було вивалене купою на столі.

— Я тут уже попрацював, — розсміявся Грюнвейс, сідаючи на підвіконня.

— Що від мене вимагається? — сухо спитав Кравцов.

— У мій відділ передається ваша агентура. Шушваль мені не потрібна. Відберіть кращих, їхні матеріали. Скільки вам треба на це часу?

— Не знаю, — сухо відповів Кравцов, дивлячись на купу паперів.

— Загалом ось так. Я зайду через годинку.

Кравцов попрацював усю другу половину дня. До вечора був готовий список агентів і підібрані їхні донесення. Майже нічого ці матеріали гестапо не дадуть.

Приймаючи список, Грюнвейс сказав насмішкувато:

— Список глухих і сліпих… — Помітивши нерозуміючий погляд Кравцова, він пояснив: — Коли б це було не так, вони зобов'язані були вивести нас на адреси бандитів. Легко сказати, тридцять п'ять пар очей і вух!

— Не забудьте, пане Грюнвейс, що саме за даними моїх агентів, — ображено сказав Кравцов, — ваші оперативні працівники під час першої нічної операції вийшли на найрезультативніші адреси, і, якщо там не було зловлено бандитів, це вина не моя. А те, що вони там були, — це факт.

— Правильно, — погодився Грюнвейс, — скажу вам по секрету, саме це вас і врятувало від значно більших неприємностей. Нічого, Конопльов! Я раджу вам відзначитися в зондеркоманді, там для цього є великі можливості. Я взагалі впевнений, що бандити базуються не в місті, а в лісах і селах. Якщо ви там добудете бандита, який хоч кінчиком мізинця брав участі у диверсіях, і доставите його живим сюди, Клейнер зніме з себе Залізний хрест і почепить його вам. Ви б бачили, яку він шифровку одержав від Гітлера і Кальтенбрунера! Загалом знайти бандита, причетного до вибухів, для Клейнера справа честі. Дійте, Конопльов, у цьому напрямі і вважайте, що журавель в руках. Тільки не робіть там дурниць, які робили тут.

— Тобто? — звів брови Кравцов.

Грюнвейс засміявся.

— Я ніколи не забуду того знаменитого ревю: пан Конопльов і його коштовний подарунок німецькій армії, кінокамера, оплески. — Грюнвейс презирливо поглянув на Конопльова. — Всі ми сміялися з цієї комедії, а з вас — особливо. Група наших офіцерів хотіла затягти вас до казино і поговорити з вами по щирості про ваші скарби. Але потім вирішили, що з таким ідеалістом подібні справи мати небезпечно. Побіжите ще, чого доброго, до Клейнера… — Грюнвейс наблизив до Кравцова своє бугристе обличчя. — Ну і що вам це дало? Що? Вас звідси викинули, та й сам головний режисер ревю, Клейнер, також висить на ниточці: подми — порветься. Не за ту струну, Конопльов, ви тоді смикали, не за ту… — майже сумовито закінчив Грюнвейс.

Розділ 54

З тієї неділі, коли вчинено диверсію, Марков працював з граничним напруженням. Він знав, що паніка, яка виникла серед гітлерівців одразу після диверсії, зміниться оскаженілим терором. Підпільний обком зробив усе, щоб контрудар гітлерівців викликав менше втрат. У ці дні дві партизанські бригади почали рейд з півночі на південь, знищуючи на своєму шляху фашистські гарнізони в селах. Гітлерівці змушені були перекинути з міста в ті райони полк військ СС і два словацьких батальйони. В самому місті оголошено особливий режим. З настанням темряви заборонялося з'являтися на вулицях. Провадились безперервні облави, поголовні арешти; в рові за міським стадіоном щоночі розстрілювали ні в чому не винних людей.

Рота есесівців уночі оточила будинок, де базувалися бійці Будницького. Їх було там дев'ятеро. Відбувся справжній бій, і лише двоє, в тім числі Будницький, зуміли вирватися з оточення.

У Рудіна поки що було відносно спокійно, але Марков хвилювався і за нього.

Увечері боєць Будницького, який ходив на зв'язок з Бабакіним, приніс тривожне повідомлення. Вчора до Бабакіна мав прийти Кравцов, але не з'явився.

Перед самим світанком Галя Громова прийняла термінову радіограму від Старкова.

«Необхідно завчасно подумати, як перешкодити вивезенню гестапівських і сатурнівських архівів під час відступу гітлерівських військ. Завдання вкрай важливе. На його виконання треба переключити Савушкіна, який тепер вільний, і групу Будницького. Продумайте, як використати допомогу партизанів і підпільників. Проект свого плану передасте мені і товаришеві Олексію. Диверсії на заводі краще не робити, а, навпаки, вжити всіх заходів по збереження заводу і не дати ворогові вивезти обладнання. Події у вашому напрямку розпочнуться найближчим часом. Привіт. Старков».

Марков думав. Радіограма повернула його від хоча й немалих, та все ж окремих тривог до головної його мети і завдання. Скористатися Caвушкіним він уже не міг; ще три дні тому його було перекинуто до партизанської бригади. Сьогодні вранці виведено з міста і бійців Будницького. У місті поки що залишався тільки Будницький, але після загибелі Клави він був у такому стані, що Марков побоювався доручати йому які-небудь справи.

Увесь наступний день Марков виконував вказівки Москви. З заводом усе складалося нібито добре. Виявилося, що підпільники, які там діяли, встановили контакт з інженером чехом, і це набагато полегшило виконання завдання. Важче було забезпечити операцію, націлену на архіви «Сатурна» і гестапо. Зараз перекидати партизанський загін до дороги, якою невідомо коли пройде колона машин «Сатурна», було б недоцільним витрачанням бойових сил. Домовилися, що загін вирушить до дороги за першим сигналом Маркова. Але чи зуміє Рудін своєчасно повідомити про евакуацію «Сатурна»?

Настав ще один вечір. Про долю Кравцова, як і раніше, нічого не було відомо. Тільки що повернувся боєць Будницького: «поштова скринька» Бабакіна була порожня. Повертаючись назад, уже неподалік від бази, боєць наткнувся на групу есесівців.

— Просто щастя, просто щастя! — нервово повторював боєць, розповідаючи про це Маркову. — Вони виходять з-за рогу. До мене їм п'ятдесят кроків, не більше. Але я опинився перед відчиненою хвірткою у двір. Просто щастя! А там город і лаз до сусіднього двору. Звідти я вискочив на паралельну вулицю і кулею сюди. Просто щастя!

— Ви не стріляли? — спитав Марков.

— Ніби ні…

Глуху тишу підвалу порушив звук, що долинув з головного входу. Марков прислухався і крикнув до Колі, щоб він подивився, хто там іде.