Країни свiту. Азія - Мирошникова Валентина Валентиновна. Страница 56

Храм Смарагдового Будди у Бангкоку

Особливу увагу привертають різновиди традиційного драматичного тайського театру: кон - пантоміми, що виконуються чоловіками-акторами в масках; лакон - там грають загримовані актори, які передають зміст дії жестами під музичний супровід; рабам - балетні інтермедії між актами драми; театри маріонеток та знаменитий театр тіней. До речі, один із тайських монархів, Рама VI (правив у 1910-1925 рр.), сам був драматургом, він переклав багато шекспірівських п’єс тайською мовою.

Ця казкова країна залишається й сьогодні такою ж незвичайною для європейця, як і сотні років тому. З цією країною, що була колись відома, як Сіам, нас пов’язує тепла згадка про походження породи котів, які колись були вивезені з цього прекрасного куточка світу. Подивишся в ясно-блакитні очі кота і згадаєш, що Сіам у перекладі означає «усмішка»…

Туркменистан - країна «народжених у світлі»

Республіка Туркменистан - це держава на південному заході Середньої Азії. Вона з одного боку омивається Каспійським морем, а з інших оточена сусідніми країнами - Казахстаном на півночі, Узбекистаном - на півночі та сході, Іраном та Афганістаном - на півдні.

На деяких вершинах гір Копетдагу росте незвичайний чагарник. Його щільно переплетені стебла утворюють щось подібне до великих подушок. Але для сну вони непридатні, бо такі тверді, що на них не залишається сліду навіть від кінських копит. Але якщо ці «зелені подушки» підпалити, то горять вони яскравим полум’ям.

Якщо поглянути на Туркменію з літака, не можна не здивуватись: як люди могли оселитися на цих пустельних і зовсім негостинних землях? Середню частину країни займає пустеля Каракум (у перекладі це слово означає «чорні піски»). На заході Туркменії - кам’янисті пустелі, на сході - піщані, а на півдні - гори та вершини. Серед гірських систем виділяються Копетдаг, Кугінгтантау (найвища гора Айрибаба, її висота 3139 м), Великий Балхан і Малий Балхан. Є тут і два плато - Красноводське та Устюрт.

Туркменистан багатий на корисні копалини. Розвідані запаси газу й нафти становлять відповідно 23 трильйони м³ і більше 12 млрд тонн. Крім того, на території Туркменистану більше 160 покладів твердих корисних копалин, серед яких родовища целестину, сірки, мінеральних солей, каоліну, бентоніту, озокериту, мінеральних фарб, карбонатної сировини і різних будівельних матеріалів.

Клімат Туркменії різко континентальний, посушливий. Середня температура січня становить +4°, липня - +28 °C. Кількість опадів невелика: від 80 мм за рік на північному сході до 300 мм у горах. Через це землеробство можливе лише при зрошенні, отже тільки 3 % території Туркменії придатні для вирощування культурних рослин.

Річок у країні дуже мало. Тут протікають Амудар’я, Теджен та Мургаб. Найбільша річка - Амудар’я. На захід від неї відведено Каракумський канал (нині - імені Туркменбаші) довжиною понад 1000 км. Навесні рівень води в ріках найвищий, у деякі роки трапляються навіть сильні повені. Влітку багато рік міліють і зникають у пісках. Тому вода в Туркменії - справжня дорогоцінність.

Тварини Туркменистану добре пристосовані до існування в пустелях. Більшість веде нічний спосіб життя, бо вдень надто спекотно, щоб виходити на пошуки їжі. Деякі з тварин можуть жити без води тривалий час, до того ж мають здатність швидко бігати на великі відстані. У країні налічується 91 вид ссавців, 372 види птахів, 74 види рептилій і близько 60 видів риб. З великих ссавців найбільш поширені джейран, архар, шакал, лисиця-корсак; із гризунів - піщанки, ховрашки і тушканчики; з рептилій - варан, кобра, ефа, гюрза, черепаха. Серед рідкісних видів тварин у пустелі вирізняються сірий варан, джейран, гепард, гієна, перев’язка і різні отруйні змії. Охорона цих тварин є одним із головних завдань заповідників Туркменистану. Наприклад, у Бадхизькому заповіднику охороняється кулан (дикий кінь) разом з його природним оточенням, а в Красноводському - водоплавні птахи, в тому числі фламінго, пелікани, лебеді, гуси.

Славнозвісні туркменські дині

Якщо говорити про свійських тварин, туркменам є чим пишатися. Саме вони вивели знамениту на весь світ ахалтекинську породу коней (назва породи походить від Ахалтекинського оазису, де у давнину було розвинене конярство). Ці коні напрочуд красиві, але цінували їх насамперед за швидкість, витривалість та вірність хазяїну. Про коней предки сучасних туркменів піклувалися як про найкращих друзів. Їх пригощали тією ж похідною їжею, яку вживали самі, ділилися з ними водою, прикрашали кінську збрую коштовностями. Ця порода збереглася і нині, ахалтекинців розводять не лише в Туркменії, але й в Казахстані та Росії.

Мечеть у Гипджаку

Ще одна істота, яку туркмени вважають національним надбанням, - це алабай (середньоазіатська вівчарка). На його честь існує навіть окреме свято - День алабая. Ці собаки з’явилися понад чотири тисячі років тому. Вони були вірними помічниками пастухів, несли караульну службу. Алабаї дуже невибагливі, переносять спеку і холод, нестачу їжі і води, можуть робити тривалі переходи. Вони відчувають найменші зміни настрою свого хазяїна, а коли необхідно - відчайдушно захищають його родину та майно.

Туркменія має багату та славну історію. Племена, що жили в горах та долинах рік у межах сучасної території Туркменистану, займалися землеробством, скотарством і полюванням ще в ІІІ тис. до н. е. VI тис. до н. е. на цих землях існувала високорозвинена цивілізація: будувалися зрошувальні канали, міста, процвітала торгівля. Близько 500 р. до н. е. найбільш розвиненими регіонами були Маргіана та Парфія. ІзVI по IV ст. до н. е. ця територія опинилася під владою перської династії Ахеменідів, через два століття ці землі були завойовані Александром Македонським, а пізніше ввійшли до складу Парфянського царства.

На початку нової ери південні землі захопили іранські шахи, але деякі кочові племена почали шукати спільників серед гунів. Гунам, у свою чергу, протистояв тюркомовний союз племен, який виявився сильнішим і впливовішим. Приблизно в VII ст. н. е. більшість племен перейняло тюркську мову та культуру.

«Рухнама» пояснює виникнення туркменів легендою. Аллах створив цей народ і наділив його двома властивостями: натхненням та цілісністю. Він засвітив у їхніх душах світоч розуму і дав народові ім’я «тюрк іман» - «народжений у світлі».

У 716 р. більша частина земель між Каспійським морем і Амудар’єю ввійшла до Арабського халіфату. Місцеві племена прийняли іслам і почали розвивати торговельні й культурні відносини з мусульманським світом. Відтоді у Туркменистані залишилося кілька мусульманських святинь. Переважно це мусульманські цвинтарі й усипальниці епохи Середньовіччя.

Наступним кроком було створення Сельджукської держави, яка отримала назву від імені вождя огузів - Сельджука та його нащадків - Сельджукідів. Столицею держави було місто Мерв. Огузи змішалися з місцевим населенням, внаслідок чого і з’явився туркменський народ. Саме тоді, в XI ст., вперше з’явилося слово «Туркменія».

Наступні два століття Туркменія перебувала під владою хорезмських шахів, а після підкорення Хорезму військами Чингісхана увійшла до складу Монгольської імперії. Після смерті Чингісхана туркменські племена набули певної автономії, стали васальними державами. Але через два століття сталося нове завоювання, на цей раз - Тимуром. Потім Туркменією володіли Персія, Хівинське царство, але ця влада була тільки номінальною.

Монумент незалежності

Туркменія здавна знаходилася на перехресті важливих торговельних шляхів, що з’єднували Європу з Центральною Азією, Іраном та Афганістаном. Тому ця країна дуже цікавила Російську імперію. Території Туркменистану, крім того, приділялася важлива роль у російських планах завоювання Центральної Азії з її багатими природними ресурсами. Проникнення Росії на туркменські землі почалося із закладання на східному узбережжі Каспійського моря міста Красноводська. Остаточне підкорення Туркменії сталося наприкінці XIX ст. Росіяни побудували тут залізницю, що стало потужним стимулом для економіки, почали розвідувати родовища корисних копалин.