Звірослов - Малярчук Таня. Страница 38

Схиляється над Ванею.

- Ви що тут робите, Ваня?

- Золото шукаю.

- Я думала, ви мені не повірили.

- Я у все вірю, я казав.

Гальшка задихається від розчулення і злості. Хлопці від одного її погляду кидаються навтьоки.

- Ще раз вас тут побачу - каструю! - репетує Гальшка їм навздогін.

- А ви як тут опинились? - хрипить Ваня, лежачи на асфальті.

- Надоїло в палаті лежати. Виписалася раніше. Вставайте.

Ваня підводиться на ноги.

- А золота копійка? Тепер можна її пошукати.

- Та нащо вона мені? Я не якась там принцеса.

Ваня опирається на Гальшку, і вони мовчки рухаються в бік її дому.

- У мене немає сирних паличок, - каже Гальшка біля під’їзду. - Але в морозиловці є «Сибірські» пельмені. Будете?

- З кетчупом?

- З кетчупом.

- Красота.

Маленьке боягузливе серце Вані наповнюється безмежною радістю.

Я більше ніколи, думає він, я більше ніколи-ніколи не вмру.

Puma concolor (пума)

Якщо ви буваєте в Києві на Подолі і маєте домашніх тварин, то мусите знати зоомагазин «Дружок». Сам магазин не надто хороший. Там ви не купите акваріумних рибок чи амазонських папужок, не купите декоративних морських свиней і триметрових рептилій. Зате в «Дружку» є Машка. У Машки росте борода. Іноді Машка дуркує і прикріплює собі до грудей цінник, ніби вона теж продається, бо з бородою Машка дуже схожа на якусь екзотичну мавпу. Насправді ж Машка - продавець. Вона добрий спеціаліст. Вона знайде і продасть вам те, що ви шукали все своє життя. Вислухає вас. Дасть корисну пораду. Ви і ваш домашній улюбленець будете здорові, ситі і задоволені. На таких ентузіастах, як Машка, тримається ринкова економіка України.

Однак сама Машка нещаслива. Вона так хоче, щоб її любили, а її чомусь не любить ніхто. Навпаки, люди поза «Дружком» уникають Машчиної компанії, тікають від неї, не хочуть знати її та її бороди. Малою Машка виходила на дорогу перед будинком своїх батьків і простоювала там по кілька годин у надії поговорити з кимсь, потоваришувати, знайти того, хто міг би її любити. Вона чіплялася до перехожих із непотрібними запитаннями, а перехожі стрімголов тікали геть, ледь приховуючи гримасу подиву й огиди. І деколи Машка зривалася. Бігла навздогін якійсь пані зі щойно купленим світильником у руках, наприклад, і кричала: «Я - Машка, мені дванадцять років, і в мене росте борода!»

Борода почала рости дуже рано. Тепер Машці здається, що від самого народження. Спочатку засвербіла шкіра навколо рота, потім прийшло таке відчуття, ніби шкіра тріскає, як асфальт, крізь який проростає зернятко. Машка часто порівнює свою бороду з газоном. Скільки бороду не голи, незабаром щетина виростає нова, ще густіша, ще цупкіша, ще чорніша.

Що два-три дні Машка акуратно голиться китайською електробритвою і до наступного гоління з жахом спостерігає, як невпинно і невідворотно її лице втрачає ознаки жіночності.

Такою мене ніхто не захоче, думає Машка, коли в «Дружку» немає покупців. Тільки мої два божевільні некастровані коти люблять мене.

Коти приблудили до Машки два роки тому. Одночасно. Кілька днів сиділи під дверима її винайнятої квартирки і нявкали. Просилися. Машка необережно нагодувала їх, бо думала, що нявкають з голоду. Коти все з’їли, але нявкати не перестали. Обдирали дерматин, яким були обтягнуті двері Машчиної квартири, гадили на килимок під порогом, а якось, коли Машка відчинила двері, щоб йти на роботу, прорвалися всередину. Відразу вискочили на ліжко і замуркотіли. Машці стало шкода їх виганяти. Вона вирішила, що в кожного порядного працівника зоомагазину повинні бути свої тварини. Щоб набути досвід. Щоб стати спеціалістом.

Спочатку Машка думала, що має кота і кішку. Потім, пригледівшись, зрозуміла, що то таки два коти - два дорослі некастровані коти, що з якогось дива тримаються разом.

Удень коти солодко сплять на Машчиному ліжку. Уночі б’ються між собою, кричать, виють на місяць, скачуть з підвіконника на шафу, а з шафи - на холодильник у кухні. Скачуть по сплячій Машці. Колишуться на люстрі. Обсцикують Машчине взуття. Назад відривають приклеєні за день шпалери в коридорі.

Машка вже безліч разів пошкодувала, що дозволила котам залишитись, але тепер вигнати їх не могла. Коти не виганяються. Не вступаються з квартири. Так, ніби це вони, а не Машка, платять кожного місяця за квартиру орендну плату в розмірі 300 доларів. Повертаються назад, куди б Машка не занесла їх у торбині, а після повернення хуліганять ще дужче, з помсти, напевно.

Коти мене люблять, думає Машка, коли в «Дружку» немає покупців. Люблять, але свою любов не демонструють, як це і личить порядним істотам чоловічої статі. Інакше чого б вони так уперто завжди поверталися? Що їх біля мене тримає? Тільки любов.

Хоча іноді, дуже рідко, Машці спадає на думку куди банальніша відповідь. Коти не розпізнають у Машці людину. Вони мають її за рівного собі звіра. За мавпу. За бородату мавпу.

Машці подобається працювати в зоомагазині, бо тут завжди багато людей. Причому ті люди, які приходять у зоомагазин, ніколи не бувають поганими. У цьому Машка свято переконана. Власники тварин не можуть бути поганими в принципі.

Тут вона королева. Спеціаліст. Тут їй не треба випрошувати чиєїсь уваги - люди самі звертаються до Машки. Розповідають про своїх чотириногих або пернатих улюбленців. Описують, наскільки можуть і вміють, їхні характери й уподобання. Питають, чи Машка сама щось тримає.

- Так, - відповідає Машка, - у мене двоє котів.

- Двоє?! - прицмокують покупці. - Ще й котів. Це, напевно, важко.

Але ні. Машці зовсім не важко. Машка може слухати і слухати, говорити і говорити, бо вона вже достатньо намовчалась раніше.

У «Дружку» Машка почала чекати. У неї з’явилась надія, що одного дня сюди, у «Дружок», зайде чоловік, який має стати її женихом. Він прийде до неї, сам про це не здогадуючись. Він уже шукає її. От-от з’явиться у дверях магазину, може, навіть сьогодні. Такий серйозний і ошатний, у чорному діловому костюмі, у білій сорочці і лакованих туфлях.

Женихові спочатку дуже не сподобається Машчина борода. Він заговорить до іншої продавщиці, ймовірно, Ілони. Але Ілона дивовижно дурна. Вона абсолютно нічого не знає про тварин і про те, що тваринам дійсно потрібно. Ілона кокетливо кліпатиме своїми довжелезними віями і казатиме:

- Ох, сама не знаю, що вам порадити. Найкраще в такому випадку піти у ветлікарню й усипити собаку.

Або:

- Навіщо вам витрачати гроші на корм, якщо хом’яка можна преспокійно годувати капустою.

Або:

- Котячі дряпалки не допомагають. Коти все одно продовжуватимуть дряпати шпалери й оббивку крісел. Я б котам повідрізала кігті. Це єдиний дійовий спосіб.

Ілона ніяк Машчиному женихові не допоможе. Він чемно їй подякує й аж тоді, коли не матиме іншого виходу (бо врешті борода не заважає жінці бути мудрою), звернеться до Машки.

Машка не стрепенеться. Не буде показувати, що так довго Його чекала. Що так на Нього сподівається. Машка не скаже:

- Я Машка, мені двадцять п’ять років, і в мене росте борода.

Ні. Вона залишиться стримано скромною. Розмовлятиме методично й аргументовано. Її голос не тремтітиме від жалю до самої себе, мовляв, подивіться, яка я нещасна, у мене росте борода. Ні. Машка зачарує його доречністю кожного слова, мудрістю, на яку здатні лише обділені красою люди. Він прийде знову. Він ходитиме і ходитиме. Він закохається в її бородату душу.

Цікаво, думає Машка, коли в «Дружку» немає покупців, яка в нього тварина? Що він тримає? Кота? Собаку? Хом’яків? Хом’яків точно ні. Напевно, таки собаку. Шотландського тер’єра. Машці подобаються шотландські тер’єри. Вона десь прочитала, що ці собаки вміють ловити чортів.