Аферистка - Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv". Страница 36
А вона все перекрутила так, наче він морочиться дурницею, наче вигадав собі провину за те, що з нею сталося. І це не його діло.
— Я хотів би виправити свою застарілу помилку, — знову почав Грицько. — Ти не думай, що я не помічав тебе. Помічав. Але, бач, я несміливий за вдачею і ти такою мені здавалася. Ото я й гадав, що ми дуже однакові для того, щоби бути нормальною парою. А тепер ти таке втнула, на таке себе прирекла, що я побачив твій рішучий характер. Я й сам від твоєї витівки якось змужнів. Тепер ми здатні бути щасливими. Давай я заберу тебе звідси прямо до себе додому?
— А чи не поспішаєш ти з тими клопотами? Нащо вони тобі?
— Подружнє життя і має наповнюватися клопотами одне про одного, — розважливо відповів Грицько. — Таню, я не хочу втратити тебе. Нас зводить доля, побачивши, що ми не відчуваємо її й проходимо повз одне одного. А ще є люди, і вони спостерігають за нами. Я не боюся їх, а не бажаю бути в їхніх очах солопієм. Та мене засміють, якщо я не поведуся як пристойно чоловікові. Не зволікай, не став мене перед людьми в дурне становище.
— Я не про ті клопоти. Оця пластична операція й зміна обличчя так вплинули на мене, що я відчуваю себе іншою людиною, ніби сама собі чужою стала, не тільки на тебе іншими очима дивлюся. А аварія взагалі вивільнила в мені якусь невідому раніше силу. Ой, задам я тобі перцю, хлопче, не радий будеш!
— То я тобі більше не подобаюся? — у Грицька аж очі рогом полізли. Що його вже могло настрахати після скаженої Карини? Тому він і осмілів. — Таню, те, що ти і я пережили у зв’язку з твоєю операцією, не може бути даремним. Кажу ж тобі, це нам доля випробування послала. Прислухайся нарешті до неї, адже ми витримали це випробування.
— Може, й доля. Розберемося, — пообіцяла Тетяна. — Ти, головне, не хвилюйся. Я випишусь звідси, ти мене відвезеш додому, побудеш біля мене, поки я освоюся в хаті, а потім поїдеш до себе. Мені треба прийти до тями, згадати себе, подивитися на тебе збоку, познайомитися з твоїм способом життя. Роззирнутися в селі, розумієш?
— Гаразд.
Ось так вони поговорили про своє майбутнє. Коротше, дарма він страхав себе — замість того, щоб стати для Тетяни опорою, він, схоже, піймав жар-птицю, яка обіцяє принести йому нормальне подружнє життя. Тетяна ж зрештою не відмовила!
2
В гості до Грицька Тетяна потрапила не скоро.
Одразу після виписки з лікарні вона ще відновлювала здоров’я амбулаторно, а потім вийшла на роботу і у зв’язку з екстраординарним випадком попросила про відпустку без утримання до кінця літа. В райво їй пішли назустріч і дали дозвіл займатися своїм повним одужанням.
Шрами й рубці, товсті й почервонілі, які в неї залишилися на чолі й на підборідді, звичайно, псували її вигляд, хоч у порівнянні зі своєю колишньою зовнішністю вона була просто чарівною красунею. Тетяна не пам’ятала своєї пластичної операції, тільки знала, що вона мала місце й що супроводжувалася ускладненнями й алергією від лікування запалень. Тому їхати в Київ на покращення зовнішності більше не бажала. Почалися довгі пошуки кращих фахівців у справі косметичної хірургії. Тетяна їздила в Дніпропетровськ у відому приватну клініку, говорила там з хірургами, вивчала обладнання й устаткування, зважувала тамтешні умови, розпитувала про їхніх колег, консультувалася, як їй ліпше вдіяти. Справа була не в грошах. Але провінція залишалася провінцією.
Загальновідомо, що кращі пластичні хірурги працюють в Бразилії, але вони спеціалізуються на іграх з силіконом, на ґрунтовній зміні рис обличчя. Тетяні перше не треба було ще, а друге не треба було вже. От вона й вибирала між гарним досвідом, котрий міг забезпечити найменший ризик, і найновішою технологію. Нарешті вибір впав на приватну Московську клініку «Богиня» доктора Едмонда Ситника. Там їй призначили прийом на кінець травня.
Тетяна не квапилася, бо просто не знала, як жити далі, в усякому разі так можна було подумати, дивлячись на неї збоку. Пам’ять поволі відновлювалася чи, може, народжувалася заново в нових контактах з людьми. Все менше траплялося непорозумінь, хоч дрібниці й незначущі події геть провалилися в небуття, як наче їх не було, й подеколи від цього виникали-таки незручні моменти. Наприклад, у розмові з Петром Змієвським вона згадала про те, як йому Грицько ставив гірчичники.
— Та це ж не я Грицьків клієнт, а Сашко, сусід його, — розреготався Петро. — Мені Ірина такі гірчичники щовечора ставить, що куди тому Грицькові!
— Ой, я щось наплутала, — зніяковіла Тетяна. — Вибачте. Чоловіки-таки для мене залишаються чимсь незбагненим.
— Буває, призвичаїшся, — необразливо поплескав її по плечу Петро.
Іншим разом вона принагідно подякувала свою колежанку вчительку Зуєву за чудові вергуни, якими та колись її частувала, а бідна Мокрина Іванівна мало не втратила дар мови.
— Які вергуни? Я й сама печеного не вживаю через його шкідливість для печінки, й інших не частую, й пекти не вмію. А ось те, що ти забула мої картопляні зрази з потрухом і грибочками, мені кривдно.
— Ой, бачу, я довго вдома не була! — засміялася Тетяна. — А зрази ваші забути неможливо, більше того — неможливо припинити мріяти про них. Шкода, що після алергії, яка зі мною трапилася по операції, мені треба дотримуватися дієти.
Отож, за Тетяною закріпилася слава дивакуватої дівчини, причому тепер всім здавалося, що вона такою й була, бо недарма ж поїхала обличчя переробляти, просто раніше в ній цього не помічали. А тепер — після багатьох стресів і травм — її химерність почала впадати в око. Ото й усе, значить, на це не треба зважати.
Вона стала більш знервованою, але й ініціативнішою і впевненішою в собі, трималася незалежно від людей і обставин. Коротше, те, що випало на її долю, поклало свою печать не тільки на характер, але й на тип особистості. З форменої флегматички, вона стала рухлявою сангвінічкою, мало не понад те.
З Грицьком після свого повернення з лікарні Тетяна намагалася не зустрічатися. А той від цього страждав, та ще й люди додавали йому прикрощів, реагуючи в кожному випадку на свій лад: хто радів, хто співчував, а дехто й відверто зловтішався.
Якось в неділю пішов він на місцевий базар домашнього вершкового масла купити — любив грішним ділом намазати його на гарний кусень хліба, зверху змастити медом і з’їсти, запиваючи гарячим чаєм, — а тут і всі активні свідки драми зібралися.
— Здрастуйте, імениннику! — першою роззяпила вершу Дарка Гніда, картинно розкланюючись з ним здалеку перед усіма людьми, що повилазили в центр себе показати.
От гидка порода, не приведи Боже! І як він раніше не помічав, що воно отаке стерво? На місці Юрка він би її кожен день лупцював для профілактики. Вже ж ніби порозумілися були у спільних клопотах, коли Тетянину рятівницю ховали. Ні, знову цирк влаштовує!
А Дарка тим часом продовжувала глузувати з нього:
— Ну що, тютя, діждався, що Тетяна тебе й бачити не бажає? От чуперадло городнє!
Зрештою, в Дарчиному тоні зникла ворожість і відчувалося чи співчуття, чи порада не вішати носа, коротше, було в ньому щось по-людськи чуйне, якщо це зрозуміють кмітливі спостерігачі.
— Бачу, Тетяна ввійшла в повну бойову форму, — припряглася до цієї дуринди донька тітки Флори, Ірина Змієвська. — Тепер я можу спочивати, більше мені не доведеться його від різних авантюристок рятувати, — і засміялася, вирячившись прямо Грицькові ув очі. — Так, сусіде?
— Та йдіть ви до біса, зубоскалки! — махнув на них Грицько рукою. — Втручаєтеся до інших, а на себе не дивитеся. Сказати щось на вашу адресу чи залишатися розумнішим?
Жінки прикусили язики, але було вже пізно, до них приєдналися інші, кому Грицько був небайдужим.
— Нащо самостійній дівчині здався такий дундук? — аж зайшлася дрібною помстою Клавка Солькіна, і видно було, що вона тільки шукала нагоди виговоритися. Здається, щойно м’ясо в Дмитра Рубцева купувала, а вже тут як тут жало висолопила: — Тетяна в столиці надивилася на ліпших, а може, познайомилася з ким-небудь з них і оце жде в гості. Там же в лікарнях і мужчини, трапляється, вираз лиця ремонтують, нехай не красені, зате з достатком. А цей що? Мало, що лантух лантухом, так ще й добувач такий собі, поганенький. Подумаєш, на машині він їздить! Подарували за ідіотство, от і їздить. А як заберуть її в нього, то їздитиме задом по печі чи верхи на хворостині.