Аферистка - Овсянникова Любовь Борисовна "dngrshv". Страница 44

— Ти жалівся, що твоє життя є безсенсовним, — сказала вона. — А мені воно видалося раєм. Справді, ти господар у власному домі, позбавлений будь-яких сімейних пут, обов’язків, весь світ до твоїх послуг, якщо придумається порозважатися. Хоч мені й Славгород видається гарним місцем для пристойного життя. Тут ти завжди вільний, ніхто не примушує тебе до будь-чого. Чого тобі не вистачає, що тобі ще треба?

Мить була надто серйозною для того, щоб відреагувати легко, просто чемно, адже чітко вловлювалося те, що лежало в підтексті сказаного. Грицько сів, склав руки на колінах і подивився на Тетяну.

— Що тебе непокоїть? — стривожено запитав він. — Я зрозумів, що без тебе цей світ мені не потрібен, а з тобою він стане в тисячу разів принаднішим. Це кохання. Не імпульсивне, не гарячкувате, не сліпе, а виважене, перевірене. Я думав про тебе, ще як тільки дізнався від Дарки, що ти… Словом, ти тоді ще в Києві була. Правильно, твій вчинок зробив мене сміливішим і вимогливішим до себе, бо я відчув, що небайдужий комусь, навіть більше того — комусь потрібний. А до того ж я взнав тебе ближче, і ти виявилася такою… Ти справжня, справедлива, надійна, рішуча. Нехай я не знаходжу слів, але ж ти мене розумієш. Так?

— Здається, розумію.

— Я вдячний Дарці, що вона мене відчортувала за тебе і тим відкрила очі. Вдячний Клавці, Ірині, які тримали мене під своїм захистом і не допускали до мене легковажних жінок. Я вдячний тобі, що у тяжку хвилину ти мене погукала і дала змогу довести своє ставлення до тебе. А також допомогла перевірити, від чого моє серце починало битися при згадуванні твого імені. Я кохаю тебе. Будь зі мною. Давай одружимося прямо завтра, сьогодні, негайно.

— Прямо зараз? — посміхнулася Тетяна.

— Так!

— Ну що ж, — сказала дівчина, — тепер настала черга сповідуватися мені.

На мить здалося, що наразі вона ладна вивернути перед Грицьком всю душу, наговорити про свої тяжкі випробування, про хвилини розпачу й про миті перемог. Але ось в її очах з’явилося вагання, роздуми, виникло нове переконання, і все знову щезло. Вона поблажливо посміхнулася, кволо знизала плечима.

— Я вже казала тобі, — продовжила Тетяна рівним тоном, опанувавши себе, — що останні випробування, котрі звалилися на мене, дуже змінили мій світогляд і навіть характер. Мені прояснилася мета і справжня ціна життя. І всі мої переконання зазнали великих змін, а це позначиться й на вчинках. Не може не позначитися. Поки що я тільки призвичаююсь до себе нової, розмірковую над своїми прозріннями, а повернусь до активної діяльності і, впевнена, багатьох здивую і новою енергією, і новими починаннями. Для чого я це кажу? Може, ти полюбив мене колишню? Може я, така, як тепер, тобі не сподобаюся? А тієї Тані, яку ти знав раніше, вже немає, Гришо. Ніде немає.

— Ні, — Грицько не міг приховати дрижання губ, — тієї Тані я фактично не знав, я тільки бачив її інколи і вмів впізнавати. А по-справжньому я взнав тебе теперішню. Таню, ти згодна на мою пропозицію? — не відступався він від своєї думки.

— Так, Гришо. Давай спробуємо.

Вона прислухалася до себе, немов вивчала, чи пішов уже від неї той кепський настрій духу, який раптом напав був. Але нам з вами в її душу входити заборонено, і тому невідомо, що вона там, в собі, знайшла.

Вони з Грицьком покінчили з десертом і пересіли на диван, продовжуючи бесідувати ні про що. Вікна, захищені сіткою від комарів, були настіж відчинені, і в кімнаті стояв свіжий запашний дух. Раз у раз сюди, перекриваючи гучність телевізора, долинали крики невгамовних дітей, сміх юнаків, які тискалися з дівчатами під парканами, скрипіння стільців і спори сусідів, які групами грали в доміно й у дурня.

Грицько боявся дихати, йому весь час здавалося, що Тетянині слова почулися, а перепитувати він не наважувався. Ніби ненароком він пару разів торкнувся її руки і впевнився, що вона не одсмикується від нього.

— Гришо, а хто ці люди? — Тетяна показала на стіл, де все ще лежали альбом і кинуті нею фотографії. — Їхні фотографії знаходяться зверху.

— Оце? — Грицько підняв якийсь знімок і показав їй.

— Ні, там стоїть дівчина з штучними квітами в зачісці, а її обнімає молодий чоловік.

— Оце?

— Так.

— Так це ж Карина, моя перша дружина, з братом. Ти ж її сто разів бачила, на весіллі у нас гуляла! Не впізнала?

— Бачила, — погодилася Тетяна. — А не впізнала. Бачу, що знайома, а хто, не зрозумію. А оце її брат? Як його звати?

— Давид.

— Галавадзе Давид Гургенович, — по складах промовила Тетяна, ніби пригадуючи щось давнє-давнє. — Так, я не помилилася?

— Атож! А дружина моя була Карина Гугренівна Галавадзе. Як добре, що у тебе відновлюється пам’ять.

— Дружба народів, значить, — роздумливо підбила підсумок дівчина. — Розумію, отже, Катерина… Так оце в тебе від нього машина? — вже жвавіше уточнила вона.

— Сповістив, що скоро приїде по неї, — відповів Грицько. — Та чорт з ними! — Він змахнув фотографії разом з альбомом зі столу, недбало кинув на своє місце. — Не варто під ніч таку гидоту згадувати. Я їх спалю, щоб вони нам настрій не псували.

— Свої фотографії не забудь залишити, — насмішкувато попередила дівчина.

Здавалося, до цих двох знову повернувся святковий настрій, підсилений домовленістю про майбутнє одруження.

— Ой, зараз буде чергова серія «Сліду», — погукав Тетяну Грицько, запрошуючи знову повернутися до телевізора. — Сідай, дивись, а потім мені розповіси. А я поки що приберу зі столу й перемию посуд.

Цей фільм вони не додивилися.

На дивані залишився Тетянин халат, білизна, навіть хатні пантофлі стояли тут — як тільки звільнився, Грицько роздяг її й відніс у спальню, а там обережно поклав на своє широке ліжко.

Вони довго любилися, вже й сонце обігнуло зворотний бік землі, наблизилося до обрію, і його перші промені розчинили чорноту ночі, а Грицько повільними й обережними рухами видобував з Тетяни хрипке дихання й стогони. Йому подобалося, що вона, не будучи холодною, не поривалася вдовольняти партнера, а наче без будь-якого старання зі свого боку, без напруги, однак з задоволеним відголосом приймала те, що він їй давав. Вона дозволяла себе кохати, була розкутою, приязно сприймала вигадливість, але все це робила без поспіху, без жадібності й безсоромно проявленої жаги до насолоди. Як земля, — подумав Грицько, — наливається грізною хіттю й повнішає од розпалення, затим довго-довго ніжиться в ньому й поволі скидає напругу через затаєно-бурхливий екстаз, витончується і знову схильна до продовження. Йому уявлялося високе хлібне колосся, яке наливається об’ємом, тяжіє сочистим зерном, а потім дозріває на сонці, твердіє й трохи зменшується в розмірах, готуючись до нового кола життя. Так і ця жінка. І все в неї виходило пасивно й кволо, без нав’язування чоловікові темпу, пози чи якихось відчуттів. Вона залишала за ним обов’язок дбати про самого себе і для цього просто віддавалася на його ласку і не боронила йому нічого. Віддавалася й не боронила нічого! Справжня жінка! Грицька це страшенно заводило. Його руки не відривалися від Тетяниних грудей, живота, лобка, над яким він прощупував себе самого й м’яв те місце ритмічно й подовгу. Він пестив усі її чутливі місця, впивався пальцями в стегна й сідниці, розводив їх врізнобіч, наче хотів ще більше зануритися в її тепло. Гладив ноги, що лежали на його плечах і інколи тормосили його вуха чи впиралися в груди й злегка боронилися од любовного натиску.

— Не квапся, я відпочину, — шепотіла тоді Тетяна.

— Я тільки колихатиму твоє тіло, — просив Грицько, не покидаючи її, водночас милуючись вільно розкиданими руками, закинутою назад головою й розстеленим по постелі довгим волоссям. — А потім ти скажеш «іще», і я леліятиму тебе собою.

Він знав, що вміє бути вправним коханцем, терплячим, сильним, невтомним. Його вигадки вистачить не на одну ніч, і жодного разу він не повториться. Тетяна не заскучає з ним.

Розділ 6

1

Звістку про те, що для неї є гарна травниця, Тетяна сприйняла з ентузіазмом — час збігав швидко, літо минало і треба було використовувати будь-яку нагоду й кожну хвилину, щоб покращити своє здоров’я, яке зазнало тяжких випробувань. Над усе їй подобалося, що ця жінка мешкала в покинутому хуторі, де є повно зелені, на грядках ростуть чудові чисті овочі і поряд тече Дніпро. Там можна вволю побігати босоніж, прогріваючи підошви ніг розтертим і нагрітим на сонці чорноземом. Звідкись вона знала, що саме такі нехитрі процедури дерматологи рекомендують для загартування шкіри, позбавлення від грибків, екзем, лишаїв чи інших неприємних захворювань, спричинених зниженням імунітету. Може, їй це казали в Києві, коли лікували алергію? Байдуже. Головне, що це їй піде на користь. А ще там можна купатися в річці, вигрівати кістки на розпечених валунах, розкиданих вздовж берега, приймати сонячні ванни і витримувати строгу дієту, про яку казав Грицько. Чудово!