Ім'я рози - Эко Умберто. Страница 82

«А оце також, послухайте-но… — Я схопив книгу, чудово ілюстровану рослинними лабіринтами, з-поміж вусиків яких визирали мавпи та змії. — Послухайте, які чудернацькі слова: cantamen, collamen, gongelamen, stemiamen, plasmamen, sonerus, alboreus, gaudifluus, glaucicomus…»

«Це теж з моїх островів, — знов розчулено сказав Вільям. — Не будь надто суворим до тих ченців з далекої Гібернії, може, саме їм ми завдячуємо тим, що ця обитель існує і що існує Священна Римська імперія. У ті часи решта Європи лежала в руїнах, а якось довелося оголосити недійсними усі хрещення, уділені деякими священиками Галлії, бо вони хрестили in nomine patris et filiae [236], і не тому що були прибічниками якоїсь нової єресі і вважали Ісуса жінкою, а тому що майже не знали латини».

«Як Сальватор?»

«Більш-менш так. Морські розбишаки з крайньої півночі припливали річками і грабували Рим. Поганські храми занепадали, а християнських ще не було. І лише гібернійські монахи у своїх монастирях писали і читали, читали, писали й ілюстрували, а тоді посідали на човни, виготовлені зі шкур тварин, припливли у ці землі і євангелізували їх мешканців, наче всі вони невірні, розумієш? Ти був у Боббіо, бачив тамтешню обитель, її заснував один з них, святий Коломбан. То ж не гоже дорікати їм за те, що вони вигадали якусь нову латину, адже старої латини в Європі ніхто вже не знав. Були то великі мужі. Святий Брандан дістався аж до островів Блаженних і плив уздовж берегів пекла, де побачив Юду, прикованого ланцюгами до скелі, а одного дня причалив до якогось острова, зійшов на нього, а він виявився морським страховиськом. Ясна річ, усі вони були схиблені», — задоволено повторив він.

«Образки, що їх вони малювали… просто не йму віри очам! Скільки барв!» — мовив я, насолоджуючись.

«Бо на їхній землі барв небагато — дещиця блакитного, а решта — зелень. Але ми сюди не на те прийшли, щоб говорити про гібернійських монахів. Цікаво, чому вони тут разом з англами та граматиками з інших країн. Поглянь на свою мапу, де ми зараз?»

«У кімнатах західної башти. Я також занотував написи на картушах. Вийшовши з глухої кімнати, входимо в семикутну залу, звідки є лише один прохід в іншу кімнату башти, де є червона літера Н. Тоді переходимо з кімнати в кімнату, обходимо навколо башту і повертаємось у кімнату без вікон. Послідовність літер… так, ваша правда! HIBERNI!»

«HIBERNIA, якщо з глухої кімнати вернутися у семикутну залу, яка, як і три інші, має А зі слова Apocalypsis.Тому там містяться твори авторів з крайземної Туле, а також граматиків і риторів, адже упорядники бібліотеки подумали, що граматикові місце разом з гібернійськими граматиками, хоч він і з Тулузи. Це певний критерій. Бачиш, ми починаємо щось розуміти!»

«Але в кімнатах східної башти, куцою ми ввійшли, ми прочитали FONS… Що це значить?»

«Уважно дивись на карту, читай далі літери наступних зал за порядком доступу до них».

«FONS ADAEU…»

«Ні, Fons Adae, літера U — це друга глуха східна кімната, я це пам'ятаю, можливо, вона належить до іншого ланцюжка. А що було у Fons Adae, себто в земному раю (не забувай, там є кімната з вівтарем, яка виходить на схід сонця)?»

«Там було багато біблій і коментарів до Біблії, лише книги Священного писання».

«А отже — розумієш — слово Боже зберігається у земному раю, який, як усі вважають, розташований далеко на схід. А тут, на заході — Гібернія».

«Отже, план бібліотеки відтворює мапу світу?»

«Цілком імовірно. А книги розміщені за країною їх походження або за місцем, де народилися їхні автори, або ж — як оце тут — за місцем, де вони мали б народитися. Бібліотекарі вирішили, що Вергілій Граматик народився в Тулузі помилково, бо мав би народитися на західних островах. Вони виправляли помилки природи».

Ми пішли далі. Ми пройшли низкою зал, багатих на чудові Апокаліпси, серед них була кімната, де мене відвідало видіння. Ба навіть тепер ми здалеку помітили світло каганця, і Вільям, затуливши собі носа, побіг, щоб погасити його, ще й плюнув на попіл. Зрештою, ми пройшли через ту кімнату поспіхом, але я згадав, що бачив там чудову різнобарвну Апокаліпсу з mulier amicta sole та драконом. Ми простежили за ланцюжком цих зал, починаючи з останньої, де був червоний ініціал — літера Y.Прочитавши навпаки, ми одержали слово YSPANIA, але остання А була тією ж літерою, на яку закінчувалася HIBERNIA. А це значить, сказав Вільям, що є кімнати, де зібрані твори мішаного характеру.

У кожному разі зона під назвою YSPANIA, схоже, містила чимало списків Апокаліпси, усі чудового виконання, і Вільям впізнав у них руку іспанських митців. Ми зрозуміли, що ця бібліотека має найбагатшу, мабуть, в цілому християнському світі збірку списків книги апостола і небачену кількість коментарів до неї. Величезні фоліанти містили коментарі до Апокаліпси Беатуса з Льєбани, текст був завжди більш-менш той самий, зате розмаїтість образків була фантастична. Серед них Вільям впізнав роботи тих, кого він вважав найвидатнішими мініатюристами королівства Астурій, — Маґіуса, Факундуса та інших.

Помічаючи це і багато іншого, ми дійшли до південної башти, поблизу якої ми вже проходили попереднього вечора. Кімната S зони YSPANIA — без вікон — виходила в кімнату Е, і, пройшовши послідовно п'ять кімнат башти, ми дійшли до останньої, яка не мала інших виходів, зате мала червону літеру L. Ми перечитали ланцюжок навпаки і отримали LEONES.

«Leones — це південь, на нашій мапі ми в Африці, hie sunt leones [237]. Це пояснює, чому ми бачили стільки творів бусурманських авторів».

«Тут їх ще більше, — сказав я, порпаючись у шафах. — КанонАвіценни, і цей розкішний рукопис невідомим мені письмом…»

«Судячи з прикрас, це, мабуть, Коран, але я, на жаль, не знаю арабської мови».

«Коран, біблія невірних, нечестива книга…»

«Книга, яка містить мудрість, відмінну від нашої. Тепер ти розумієш, чому її помістили тут, де леви і потвори. Ми бачили тут також книгу про потворних тварин, а ти ще знайшов книгу про єдинорога. Ланцюжок кімнат під назвою LEONES містить книги, що їх засновники бібліотеки мали за книги олжі. А що он там?»

«Це латиною, але переложене з арабської. Аюб аль-Ругаві, трактат про собачий сказ. А ось книга про скарби. А онде — De aspectibus [238]Альгазена…»

«Бачиш, серед потвор та олжі помістили й книги мудрості, з яких християни багато чого можуть навчитися. Так думали у ті часи, коли було засновано бібліотеку…»

«Але чому вони поміж олжу помістили й книгу про єдинорога?» — спитав я.

«Очевидно, засновники бібліотеки своєрідно дивилися на деякі речі. Вони, певно, вважали, що ця книга, яка говорить про фантастичних звірів, що живуть у далеких краях, належить до вигадок, поширених серед невірних…»

«Але хіба єдиноріг — вигадка? Це напрочуд ласкава і вельми символічна тварина. Він — образ Христа і цнотливості, а спіймати його можна лише одним способом: треба посадити в лісі непорочну дівицю і чекати, поки він, рознюхавши її цнотливий запах, підійде і покладе голову їй на коліна, і тоді його легко спіймати у мисливські сіті».

«Так кажуть, Адсо. Але багато хто схильний вважати, що це байка, вигадана поганами».

«Ото шкода, — мовив я. — Мені б так хотілося зустріти його, коли я йду лісом. Інакше яка втіха від лісової прогулянки?»

«Ніхто не каже, що він не існує. Можливо, він просто інший, ніж його зображають ці книжки. Один мандрівник-венецієць побував у дуже далеких землях, неподалік від fons paradisi [239], яке зображають на мапах, і бачив єдинорогів. Але вони здалися йому грубими і потворними, чорними і неоковирними. Гадаю, він бачив чорних тварин з рогом на чолі. Мабуть, саме цих тварин описували вчені мужі старожитності, в мудрості яких завжди була якась дещиця істини; вони сподобилися від Бога змоги бачити речі, яких ми не бачили, і передали нам перший вірний їх опис. Відтак, мандруючи від auctoritas до auctoritas, під впливом людської уяви, цей опис поступово мінявся, і єдинороги стали прекрасними, лагідними, сніжно-білими створіннями. Тому, якщо прознаєш, що в лісі живе єдиноріг, не веди туди цнотливу дівицю, бо може виявитися, що тварина подібніша до опису того венеційця, ніж до опису, що міститься в цій книжці».