Кайдани для олігарха - Кононович Леонід. Страница 25
— За ішаків! — підняв я шклянку вгору. Братва перезирнулася.
— А чого, — сказав Серьога Циплаков, — теж божа скотинка! Погнали.
Ми перехилили шклянки й стали закусувати.
— А потом оказалось, — озвався зненацька Мамед, плямкаючи набитим ротом, — что эта ишак эрмен прислал! Через сорок день все солдат сифилис болел… понял, да? Эрмен ишак заражал, через фронт посылал, наш боец туда-сюда ему делал! Этот ишак — плохой ишак… на хрен нужно такой ишак, да!
Серьога Циплаков утерся рукавом і підвівся.
— Ну, — сказав він, припалюючи цигарку, — вперед, за орденами!
Обабіч дороги замиготіли грубелецькі осокори з обламаним гіллям.
— У передмісті він мешкає, чи що? — поспитав я нарешті.
— Ну! — Серьога Циплаков дістав комірковий телефон і став набирати номер. — Зараз дзенькнемо Дірізюкові… Гало? Це я. Об'єкт на місці? Який об'єкт?.. Ну цей же ж казьол… барига, коротше! Ну… Ага, це добре. Ми зараз будемо.
— Вдома?
— Сидить, уродіна… де йому, в хріна, подітися! Мєнти ж звеліли йому в хаті сидіти й нікуди не потикатися! А самі заяву взяли — та зразу до нас.
Авто звернуло на розбиту ґрунтову дорогу. О праву руч стало видно занедбаний колгоспний сад. Сніг падав і зразу ж танув, стікаючи по шклу довгими пацьорками.
— Ага, — сказав Серьога Циплаков, — оце його хавіра, казла цього штопаного!
Біля дороги височів ошатний будиночок з білої цегли. Трохи далі бовванів москвич, і в ньому, наче макогін, стирчала стрижена довбешка Дірізюка.
— Цей придурок буде на шухері?
— Ну! — Серьога Циплаков припаркувався під огорожею й вимкнув двигун. — Погнали.
Ми вилізли з авта й зайшли у двір. Я взявся було за клямку, аж зненацька у веранді почулися кроки. Серьога Циплаков подав мені знак, і ми хутко сховалися за рогом. Двері розчахнулися, й на ґанок вийшов розпатланий чолов'яга в спортивному костюмі. Він позіхнув і, застромивши руку в шаровари, почухав живіт.
Вышел заяц на крыльцо
почесать свое яйцо, — продекламував Серьога Циплаков, поволі виходячи з-за веранди, а тоді моргнув мені, й ми хором закінчили:
Сунул лапу — нет яйца…
Так и йобнулся с крыльца! Чолов'яга так і завмер з роззявленим ротом, держачи руку застромленою в шаровари. Серьога Циплаков згріб його за комір і потурив у коридор. Він поточився й, одлетівши до вішалки з одягом, так ударився об неї, що вона одірвалася й з усіма лахами гепнула йому на голову.
— Здравствуй, писатель! — обличчя Серьоги Циплакова розпливлося у веселій чортячій посмішці. — А ми — читатели твои… на творческую встречу приехали!
— Где фуршет? — устряв я й собі. — Виски, сигары… эта… жратва?
Чолов'яга дивився на нас круглими од жаху очима.
— Товарищ не врубается! — Серьога Циплаков згріб його за вухо й одним ривком поставив на ноги. — Ну че, сука, будем базарить?
— О чем? — прохарчав той.
— О писательстве! — Серьога Циплаков перестав посміхатися, й обличчя його жахливо засмикалося. — Ти че, падла, понаписывал, э? Ты что это за телегу в мусарню накатал, сука рваная?
Він щосили пхнув чолов'ягу в груди. Той сторчголов заточився через увесь коридор і, одчинивши двері лобом, гепнув у передпокої.
— Ты кого преступной группировкой обозвал, а? Ты кого подонками назвал, гнида? Ты знаешь, что тебе за это ребята сделают?
— Изнасилуют… а потом — зарежут! — сказав я й дико заіржав.
Серьога Циплаков знову вхопив його за вухо і, поставивши на ноги, почав методично садити в живіт. Удари звучали так, наче хто б'є кулаками в тісто. Чолов'яга впав на коліна, потім уперся лобом у підлогу.
— Серый… прости! Прости меня, суку… прости, падлеца… прости, казла позорного, пидерастического!
— А-а, — заревів Серьога Циплаков, сатаніючи дужче й дужче, — вот как ты запел, пидор гнойный! А когда в мусарню ходил, че тогда пел, а?
Я пройшов на кухню й одчинив холодильника. Там було повнісінько ріжного їдла.
— А-а, — загорлав у передпокої чолов'яга, — больно же!
— Э, — гукнув я, добуваючи з холодильника здоровецький кавалок шинки, — ты же так его замочишь! Ты че, Серый?
— Фигня! — заревів Серьога Циплаков. — Зароем где-нибудь в лесу — и все дела!
Я взяв шклянки, плящину кетчупу й зазирнув у передпокій. Серьога Циплаков гатив чолов'ягу носаками, азартно хекаючи й підстрибуючи після кожного удару. Я згріб його за шкуру й потурив геть.
— Охолонь, кажу тобі! Здурів?
Барига корчився на підлозі, мов черв'як. Серьога Ципла-ков тяжко зіпав і витирав лоба.
— Справді, — сказав він, приходячи до тями, — доста з нього… Ще уб'ємо, а кому він тоді, на хрін, потрібен!
— Давай ось краще поснідаємо… — сказав я, розкладаючи на столі продукти.
— Водяра де? — зиркнув Серьога Циплаков на чолов'ягу. Той сплюнув тягучою кривавою слиною.
— В барі… Все беріть, хлопці, — тільки не бийте!
— Ти глянь, як ця сука живе! — гукнув Серьога Циплаков, очиняючи дверцята бару. — Та він же ж як той кіт у сметані качається! «Абсолют», «Смирновська», «Ремі Мартін»,
«Камю»… і тобі ще мало було, гандон ти, колючим дротом штопаний?! Ти ще на братву заяви писав, щоб грошвою з нею не ділитися?
— Облиш… облиш! — буркнув я, наливаючи горілки. — В нього ще все попереду — і яйця одріжемо, й очі повиколюємо… Хай оддихне перед муками!
Ми перехилили по сто грамів і стали закусувати, запихаю-чи в рота здоровецькі шматки вудженого м'яса.
— Баба твоя де, суко помийна? — раптом поспитався Серьога Циплаков.
Барига мовчав.
— Не чую! — гаркнув я, замахуючись на нього пляшкою.
— В гостях… — чолов'яга застогнав і знову сплюнув крив-лею. — Далеко.
— Він, гад, сім'ю відправив подалі! — здогадався Серьога Циплаков. — Знав, сука, що можуть бути проблеми… А в нього ж дочка — ух, персик! Шістнадцять років усього. Шкода… я її зараз у всі діри узув би!
От же ж завдання мені повісили на шию, подумав я, насилу стримуючись, щоб не затопити цьому одморозкові у рило. Воно мені треба — слухати оці садистські заяви, дивитись, як пресують людину, котра не здатна постояти за себе, чи ходити по базару та збирати місячні, наче остання шестьорка? Що за проклята штука, це життя, — один бруд накруги!
— Гаразд, не будемо кота тягти за хвіст… — я втерся рукавом і подивився на Серьогу Циплакова. — Далі?
— Підганяй джипа. Й одчини багажник.
Я вийшов надвір. Сніг падав і падав. Сад потойбіч дороги був чорний і мокрий. Дірізюк сидів у москвичі і курив, поглядаючи в наш бік.
— Давай! — скомандував я, під'їхавши упритул до ґанку.
В коридорі щось гупнуло. Тоді в дверях з'явився чолов'яга — очі його вилазили з лоба, рот був заклеєний пластирем, а руки скуті за спиною кайданами. Серьога Циплаков легенько штовхнув його в поперек вістрям ножа.
— Залазь, бариго! В багажнику будеш їхати… як у кіно, втямив?!
— Пишайся! — сказав я, дико посміхаючись. — Внукам будеш розповідати, як тебе рекет у багажнику возив!
Серьога Циплаков грюкнув кришкою багажника й дістав комірковий телефон.
— Дірізюк? Товар запакований. Рушаєш за хвилину. Твоє завдання: не втрачати нас із поля зору, — може, мєнти спинять абощо… В'їжджаєш?
Пополудні сніг перестав. З-за хмар нарешті виглянуло сонце, тож коли я упритул під'їхав до дверей адміністративної будки, з усіх алей уже бігли потоки брудної талої води.
— Живий? — поспитався Групіровка, заглядаючи в багажник. Чолов'яга, скорчившись, лежав біля каністри з тосолом і не рухався. — Здох?! Ви що, трупа мені привезли?
— Спить, гад такий! — Серьога Циплаков безцеремонно схопив чолов'ягу за комір і струсонув. Той лупнув очима. — Ану вставай, уродіна!
В кабінеті сидів Мамед.
— А-а, вот кто секим башка будем делать! — він дико посміхнувся й крутонув здоровим кавказьким кинджалом, який ми одняли в банабаків. — Маленький операция, да! Яйцы резать будем, да! Сковородка жарить и кушать, да! Яйцы сивежи, викусны… ах!