Стрітеннє: Книжка гуцульських звічаїв і вірувань - Влад Марія Миколаївна. Страница 33

Того вечора закопують під хатній поріг кавалок заліза, аби переступаючі поріг мали дужі (залізні) ноги!

Може, бачили у гірських селах грудки землі — кецки, натикані пруттям? Се також робиться на Юрія. На всі стовпи воріт, ґражд, загород кладуть кецки, а в них тичуться зелені галузки на знак, що святий Юрій косичить ліси. А ще кецки хоронять від чередінниць.

Як є вже паша, то всю дійну маржину вигонять пасти. Досвіта на Юрія збирають цвітки юрочка (Ranunculus acris), січуть і посипають сіллю із Свят-вечора, дають худобі — буде на молоці жовта ладна сметана.

Перед сходом сонця іде ґаздиня гола до тої мурашковини, що у ній на Благовіщення закопала сіль, булку, пацьорки (намисто), бере то звідти, дає коровам, примовляючи: “Я вам даю су манну з усего світа, шо мурашок наробив, шо тут наносив; шо я вам дала, аби так моя маржина все зуживала і так аби си старала, як мурашок се кіз, ніс, ішов і тікав! Абес була така легка та люта, як мурашок! Як понесу від себе масло у місто, то так, аби си збігали купці до него, як мурашки до мурашковини”.

Коли корови з’їдять “примівку”, ґаздиня доїть їх через пацьорку так, аби у вимені не лишилося ні краплі молока, бо вірять, що корова цілий рік буде давати стільки молока, скільки дасть на Юрія. А пацьорка застереже від чарів також на цілий рік.

А ґазда у цей час ходить та робить дехтем хрест на дверях стаєнь, колешень, кошар, на усіх воротах і конче на лопатці кожної худобини — від того утікають відьми, що наносять всякої хвороби та відбирають молоко.

А всяку звірку, навіть кота і пса, яка того дня наблизиться до обійстя, відганяють, бо вірять, що “то відьма перекинулася на те, аби зайти у стайню та відобрати молоко у корови”.

З того, в який день припаде Юрія — пісний чи скоромний, ворожать, чи буде дуже молочна у цім році худоба, чи сите буде молоко.

Як здоять на Юрія перший раз у року вівці — молоко глєджуть, роблять із того сиру колачики, святять їх у церкві і дають бідним. За ці подаваники бідні моляться, аби вівці були молочні і здорові.

Це такий поминок за худібку, як задушна субота за людські душі.

Марків день припадає третьої днини по Юрію. Свято дуже прнгінчливе. Давно його твердо тримали, бо казали, що могло би трапитися каліцтво. А ще через урожай: “Єк си робит на Маркіу день, то куда си Марко подивит — голод стає на світі”.

На Івана Довгого (у двадцятих числах травня) добре огірки садити — довгі виростуть.

До Николиних обсівок — 22.V — пора закінчувати веснування. Це свято від маржини; його дотримують, аби звірина маржину не била.

Ґазди знають від старших, що до Юрія треба остригти вівці. Від Юрія пускати ягнята на пашу — най учаться пасти. Вівці і ягнята познаменити, почистити їм папірки. Лагодитися до полонинського життя.

Настав гнилень (червень); він багатий на Зелену неділю, язичницькі Розигри. А починається церковним святом першого тижня Костянтина і Єлени. У гуцулів своє поняття про цих святих. Рідко кажуть, що вони принесли зі сходу віру Христову, а більше говорять, як про світських людей. Є така давня казка:

“Святий Николай був нежонатий. Пішов до Бога і каже, що не має охоти женитися, видно, не має долі. А Бог відказує: — Ти маєш долю; є на склєнній горі Єлена Константина (КонстантиноЕа донька), ти її озмеш, го твоя доля. — Пішов святий Николай долю шукати, та й нігде не міг на ніч упроситися, аж єго сонце приймило і поправило куда іти на склєнну гору. Відтак місяць приймив його.

А жертва у лісі йшла з мукою і занесла св. Николая на ту гору. Єлена Константина пізнала свою долю, і вони повінчалися. Але чоловік подивився у заказану пивницю і звідти вискочив Ірод: зін викрав Єлену і втік з нею”.

Казка скінчується тим, що св. Николай доганяє їх, відбирає Єлену із допомогою Іллі (Алея), оковує Ірода; відтоді Ірод і донині сидить окований.

На початку червня (гнильня) весела Свята неділя — Зелена неділя. Люди радуються цему святові, бо тоді земля косичиться зеленню. Перед Святою неділею ідуть мужчини рубати галузки з явора — косичать хату, церкви, хрести при дорогах, городи.

По деяких селах відбуваються великі храми, ґазди ходять одні до одних у гості, набуваються. У Зелені свята так само, як і у Різдвяні, Великодні три дні земля горить. Тому ці дні святкують.

У зелений четвер вимикають, б’ють по полях папороть — це найліпша днина на її винищення. Як так зробити кілька років — то не лише папороть, а й хобза, будяччя та інші бур’яни виведуться з полів.

Про папороть всіляке кажуть. Але вона так буйно захвачує царинки,. толоки, що її нищать, як можуть. “Кілько є зілля, то усе від Бога, лиш папороть від чорта; вона цвите опівночі на Йвана; до схід сонця пристигає і сіє си по поли; вона шкодит траві. Аби її збавити, треба рано встати до схід сонця, узєти бук і лиш у сорочці та у гатках піти на царину; буком треба бити папороть навхрест; потому свєтити царинку через три роки — вона певно пропаде”.

У кого папороть росте на межи — кажуть, що то від сварок. Як сусіди сваряться межи собою та дуже кленуть, Мати Божа гнівається і дасть так, що з тої межі стане нора, зарва або кинеться на ній папороть. “Це розказував про сусідів вуйко Николай. Він застеріг: межу не можна захоплювати ні на цал; бо кілько ще землі внизу, то вся буде на гробі — тиснути на груди тому, хто захватив.

А збирач народних перлин Лука Гарматій лишив нам свої записи з Голов: “Папороть цвите уночі на свєтого Ивана. Хто хоче мати цес цвіт, то мусит йти голий у папороть и сокотити. У той чєс в опівночи сокотит и диявол цвіту папороти. Коли папороть розцвитетси, го диявол сунет си рвати, а тогди тот голий має вхопити з него шлик (шєпку), і коли її на себе вбере, то ніхто єго видіти ни буде, аби ходив по рабунках, по крадежи. Цвіту не мож дістати, бо диявол ни допустит. Коли би кому вдалося того цвіту роздобути и заколоти собі у руку, то до єкого-будь замка руку приложит, то замок си отворит”.

А укладач гуцульських календарів, народний депутат до сойму Петро Шекєрєк так пише:

“Цвіт папороти цвите вночі на св. Йвана о першій годині по опівночи. Хто би цес цвіт мав — покладе на долоню, тот усе видит и знає все, що си в світі діє. Єго сокотит Біда, и ни дала би нікому узєти. Один чоловік пишов сокотити на Йвана уночі тоту папороть, єк буде цвисти. В першій годині нараз лиш блисло, а вин тнув косов та й зачєв тікати. А чорт за ним женеси та водно кричит: “Подай моє!” Чоловік звер усу траву з коси, але чорт таки си за ним гнав аж до хати, а в хаті бравси єго бити, кричит: “Подай моє!” Аж розбили косу, а то цвіт був у п’єтці коси. Біда узєла цвіт. Того чоловіка уже більше ни кортіло николи ити сокотити”.

Через папороть ми забігли аж на Івана Купала, а то ще мають бути наперед Розигри. Про це свято, котре лиш у глибоких горах наших дотримують, ми уже говорили напочатку, відтак знов, де йшлося про лісних — бісиць. Але це свято варте цілої книжки, великого дослідження: воно з душі народної, як та цвітка папороти уже лиш десь далеко зблисне. Не згубити би такого дорогого цвіту. Бо з ним і ниточка до чогось дуже важливого із давнини нашого буття згубиться — я певна!

Коли тоті Розигри? Мама сміється:

— Господи! Тобі саме пусте в голові... Уже сивієш, а тобі — Розигри.

— Ви мені шє матриган мали показати. Казали, шо у горідци нашім росте, а не показали...

— Тобі нашо матригану? Кому хочіш дати? З ним нема жартів... Иди міні рушники попришпилюй над образами. Також давно обіцєєш; лиш пусте писати — кому того тепер треба? Ади, їсти нема шо купити.

Правда мамина. Тепер усім коби лиш гроші...

І все-таки віра народна невмируща: то там, то там протнеться обрядом. Деколи і не знають чому: так треба, предки наші того дотримували. От у кого є збігленєта (недоношені умерлі діти), той на Розигри не робить нічого. А як і має невідкладну роботу, то вполудне мусять її “присісти” — усі сідають на землю і кілька хвилин мовчки сидять. Відтак можна далі робити. Про збігленєт зрозуміло — нявки-бісиці саме із таких діточок і походять. А чому вполудне треба їм годити, а не коли інакше? Також є пояснення в самих оповідях: на Розигри вполудне нявки заводять данці, хто би нетвердо спав у тих місцях, то видів би, як вони данцують. Розигри — свято лісових дівчат; “зузи — данці з музиками нявки розчинают вобіди — розигруютци”, І це зрозуміло.