Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир. Страница 23

— Ви тут?! Як ви дізнались, що я прилітаю до Праги?.. Я навмисне про це не писав, щоб зробити вам сюрприз.

— А тим часом зробила сюрприз вам я! — сказала Алена, простягаючи йому руку. — Ви когось виглядаєте?

— Так, я повинен зустрітись з представником Академії наук.

Вона посміхнулась:

— Цим представником виступаю я.

— Ви?.. Яким чином?

— Велінням долі! — пожартувала Алена. — Ви розчаровані?

— Навпаки, приємно вражений.

— Але все ж я хочу уникнути офіційності і бути просто вашим другом. Як вам подобається програма на сьогоднішній день: в другій половині дня — огляд міста; увечері — концерт або опера. Згодні?

— Я вам дуже вдячний. Вже давно мрію оглянути Прагу.

Можна було скористатися з автомобіля чи побродити по вулицях старовинного міста пішки, однак вони вирішили викликати аеротаксі: з висоти пташиного польоту перспектива розкривається величніше.

Вертоліт неквапно пропливав над парками і лісосмугами, перетканими золотими барвами осені, інколи повисав над мальовничими куточками міста.

— Ця частина Праги лишилась без змін, — показала Алена на Градчани [1] та на Малу-Страну. [2] — Її вирішили зберегти як історичний пам’ятник. Збережено всі визначні палаци та художньо цінні будинки. Деякі з них стоять на своїх місцях, інші ми перенесли, щоб досягнути повної гармонії між старою та новою Прагою. Найбільше змінились ті частини міста, де раніше на вулицях не було ні сонця, ні зелені. Погляньте, наприклад, ліворуч, на отой схил. Це — Жижков. [3] Палаци з баштами побудовані вже в атомному віці, і все ж це ніяк не порушує стилю нашої “Стобаштової Праги”. Архітектори про це подбали. Промислові підприємства ми перенесли за місто, щоб у Празі звільнилося більше місця для парків.

— А що ото за велика споруда на горбі? — показав Северсон на Петшин. [4]

— Це — наша гордість, пам’ятник культури чеського та словацького народів. На будівництві працювали найвидатніші художники, скульптори, архітектори, малярі. Тут зібрані праці всіх наших мислителів, учених, художників та письменників.

Прогулянкам по місту віддали й половину другого дня, а потім Северсон з Аленою полетіли до Пржерува, де містилась Всесвітня Академія наук.

Завтра в першій половині дня в лівому крилі головного палацу Академії мала засідати історична секція, що запросила Северсона. А в головному залі завтра в другій половині дня мав розглядатись проект, який схвилює увесь світ.

Але про цей проект Северсон навіть не підозрював.

Розділ XVІ

СМІЛИВИЙ ПРОЕКТ

Головний зал Всесвітньої Академії наук переповнений вщерть. Прозорі світло-зелені запони на вікнах роблять сонячне світло приємнішим, розсіяним. Але воно тьмяніє у порівнянні з сяйвом схованих за капітелями колон яскравих люмінесцентних ламп.

На трибуну піднімається академік Чан-су, керівник Північної обсерваторії Місяця.

— Я хочу розповісти вам про результати дослідження сигналів з Проксіми, — говорить він і робить довгу паузу.

В нього вп’ялись погляди всіх присутніх. Академік Ватсон нервово підсмикує комірець, академік Навратіл гладить долонею коліно. Видно, що обидва хвилюються.

— Суперечку про суть сигналів з Всесвіту, яка виникла між академіками Навратілом і Ватсоном, розв’язано…

— Чому він говорить так повільно? Це мене дратує! — прошепотіла Алена, схиляючись до Северсона.

— …Зараз ми вже пересвідчились, що Проксіма або, вірніше сказати, одна з планет, що обертається навколо неї, надсилає не окремі сигнали, а дуже складно промоду-льовану справжню програму. З допомогою спеціальних приймачів нам пощастило відтворити уривки з цієї програми… Прослухайте їх, прошу, у безпосередній передачі з Південної обсерваторії…

Чан-су натиснув на кнопку. На великому сріблястому полотні з’явилось зображення обсерваторії. Перед складним приладом з численними екранами сидів спиною до глядачів чоловік з навушниками на голові.

Ось він покрутив кілька ручок. У гучномовці почулись сигнали, що нагадували телеграфні знаки різної тривалості та тону.

Раптом знаки перетворились на дивовижні голоси, потім пролунала вересклива музика.

— Це аж ніяк не доводить, що звуки надсилають мислячі створіння! — вигукнув академік Ватсон. — Така плутанина тонів може виникнути і при випадковому групуванні випромінювання водневих вибухів у туманностях!

— Ми передбачали таке заперечення, — спокійно продовжував Чан-су. — Ось фонограма. А поруч неї — запис голосу людини…

На полотні з’явилась химерна хвиляста лінія, потім ще одна.

— Зверніть увагу, прошу: обидві фонограми дуже схожі. Звісно, розгадати смисл фраз, які передаються, надзвичайно важко. Але нема сумніву в тому, що їх передають з планети біля Проксіми мислячі створіння, з досить високою культурою…

У залі пролунали оплески. Слово взяв академік Шайнер.

— З допомогою надпотужного передавача на Місяці ми пробуємо налагодити зв’язок з істотами на Проксімі. Рано чи пізно нам вдасться це зробити. Складність полягає в тому, що ми не знаємо ні їхньої мови, ні способу мислення. Проте є закони, які лишаються незмінними для всього Всесвіту. Я маю на увазі математику… Пропоную почати з основ геометрії — теореми Піфагора. На Проксімі, звичайно, вона називатиметься зовсім інакше, однак її співвідношення лишаться. Тож давайте проекзаменуємо мешканців Проксіми, чи знають вони цю теорему.

По залу прокотився веселий шум, але академік Шайнер продовжував:

— Це буде дуже просто: надішлемо спочатку три, потім чотири, і, нарешті, п’ять сигналів, — тобто потурбуємо дідугана Піфагора з його твердженням, що три в квадраті плюс чотири в квадраті дорівнюються п’ятьом у квадраті… Якщо Проксіма ствердить цей результат, то ми…

У аплодисментах, які залунали в залі, потонули останні слова вченого.

На кафедру вийшов академік Навратіл.

— Я хотів би запропонувати інший проект, щоб переконатись в існуванні мислячих створінь на невідомій планеті… — сказав він повільно, і голос його трошки затремтів. — Пропоную вирушити до сусідньої сонячної системи і подивитись на власні очі…

Зал загудів глухо, стривожено.

— Це неможливо! Як ви гадаєте подолати відстань більшу за чотири світлових роки? — скептично озвався академік Ватсон.

— Визнаю, що мій проект звучить досить фантастично, але хіба досі нам не доводилось долати перепони, які здавались непереборними?.. До двадцять сьомого червня тисяча дев’ятсот п’ятдесят четвертого року багато чого здавалось неможливим. Однак того дня, з пуском першої атомної електростанції в Радянському Союзі, почався атомний вік. Людство оволоділо невичерпним джерелом величезної енергії. З її допомогою воно перетворило пустелю Сахару на квітучий сад і витіснило льодовики Арктики майже до Північного полюса. Завоювало Місяць і дослідило інші планети нашої сонячної системи. Продовжило людське життя та скоротило відстані. Навчилось змінювати елементи, здійснивши таким чином заповітну мрію алхіміків. Перетворило шкідливе колись радіоактивне випромінювання на зброю в боротьбі проти мікробів… Насмілюсь сказати, що з такою енергією людина не може назавжди лишитись ув’язненою в межах нашої Сонячної системи. Інтереси науки вимагають, щоб ми зазирнули трохи далі. Ось чому я пропоную побудувати космічний корабель, який буде здатний подолати гігантську відстань в чотири світлових роки. Його детальний проект я виношу на обговорення Всесвітньої Академії наук. Познайомлю вас зараз тільки з головними даними…

На проекційному полотні з’явився схематичний розріз міжзоряного корабля.

В розробці проекту взяли участь кілька відомих вчених з різних країн, — продовжував Навратіл. — Корабель має бути досить великим, приблизно як океанський лайнер…