Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир. Страница 25

Незважаючи на це, людина вже розбила пута, які тримали її на Землі, і хоробро ступила у Всесвіт. Ми всі знаємо краще за інших, яке величезне наукове значення мали ті перші подорожі.

Нема сумніву, що проект академіка Навратіла цілком відповідає прагненням та зусиллям людства продовжувати свою подорож за знаннями. Мабуть, я говорю від імені більшості, стверджуючи, що ми цей проект палко вітаємо. Поки що я його переглянув побіжно; для остаточного рішення будуть потрібні більш грунтовне вивчення та досліди, але й так можна сміливо заявити, що проект — науково обгрунтований і старанно продуманий майже до деталей. Тому я не згоден із запереченнями академіка Ватсона, як не погоджуюсь і з його поглядами на існування людства.

Його висновок, що в радіусі п’ятнадцяти світлових років тільки наша Земля має умови для розвитку мислячих створінь, — ненауковий. Настільки ненауковий, що навіть нагадує твердження середньовічної церкви, яка заявляла, що Земля є центром Всесвіту. Життя на Землі справді зумовлене багатьма факторами, але це ще не значить, що таке ж складне життя не може розвиватись і за інших умов.

Ми дуже поважаємо наукову працю академіка Ватсона в галузі фізики. Але його твердження про виключність людини у Всесвіті ми повинні якнайрішучіше відкинути, як непрогресивне і навіть реакційне. Поки що ми дослідили тільки нашу Сонячну систему. Що нам дає право стверджувати, що ні в одному з тисяч світів у радіусі п’ятнадцяти світлових років нема життя, схожого на те, яке є в нас на Землі?

Я не згодний також з твердженням академіка Ватсона, що речовина не може рухатись з половинною швидкістю світла. Загальновідомо, що матеріальні частки космічних променів летять міжпланетним простором майже з такою швидкістю. Найбільше мене вразив сумнів, чи витримає таку швидкість людина. Це мені нагадує час появи залізниць, коли деякі вчені запевняли, що людина не може витримати більшої швидкості, ніж сорок кілометрів на годину. Вони забували при цьому, що в цей же час летять Всесвітом разом з усією земною кулею з швидкістю тридцять кілометрів на секунду.

Можливо, що в проекті академіка Навратіла буде потрібно ще багато чого виправити і вдосконалити, але ясно також і те, в чому я глибоко переконаний: цей проект буде рано чи пізно реалізований. Гадаю, що час, коли людина наважиться переступити межі нашої Сонячної системи, вже не за горами.

— Правильно! Правильно! — закричала, не стримавшись, Алена. Але її голос потонув в оглушливих аплодисментах.

Навратіл знову взяв слово. Зачекав, поки зал замовк.

— Я хотів би відповісти на деякі заперечення академіка Ватсона, — сказав він тремтячим від хвилювання голосом. — Я повинен признатись, що при розробці проекту я їх ставив перед собою також. Над проблемою приземлення гігантського корабля на планеті ми, наприклад, сушили собі голову дуже довго. А сьогодні це здається мені сміхотворним запитанням, бо вихід, який запропонувала астробіолог Свозилова, був настільки очевидний і простий, що, певно, здивує так само і вас. Великий ракетний корабель не приземлятиметься взагалі…

Зал зашумів.

— На планету приземляться тільки менші допоміжні літаки, які будуть прикріплені до тулуба гіганта… — продовжував академік після короткої паузи. — Більший, — скажімо, материнський, — корабель перетвориться на штучний супутник, який буде без подальшого використання енергії обертатись навколо планети за інерцією. Це, по-перше, полегшить встановлення зв’язку з Землею, а по-друге, він легко знову перетвориться на міжзоряний корабель, призначений для тривалої подорожі Всесвітом.

Зв’язок з Землею під час польоту, звісно, буде ускладнений, бо якщо ми полетимо з половинною швидкістю світла, наші повідомлення будуть щораз більше запізнюватись, поки нарешті не почнуть долітати до Землі за чотири роки. Зрозуміло, на Землі їх одержать значно перекрученими, — це вплив ефекту Допплера, про який вже згадував тут академік Ватсон. Тому в проекті ми розраховуємо на те, що будуть поставлені демодулятори, які усунуть перешкоди і будуть сприяти нормальному, не спотвореному, сприйманню. Схожими ж інструментами можна буде компенсувати вплив зсуву ліній у спектрі, щоб була можливість бачити.

Нарешті я б хотів ще раз повернутись до проблеми швидкості міжзоряного корабля. Пропоную запустити з Місяця експериментальну ракету без людей, обладнану контрольною апаратурою та автоматичними передавачами. Якщо вона буде заряджена атомним пальним з максимальним використанням енергії, як це запропонував Зайцев, не маю сумніву, що вона досягне запланованої швидкості.

Розділ XVIІ

НОВА ПРОФЕСІЯ СЕВЕРСОНА

Настав вечір.

Засідання було перервано і відкладено на наступний день. Академік Навратіл із Свозиловою і Северсоном повечеряли на терасі головного палацу і на запрошення Алени вийшли прогулятись містом.

За кількасот метрів від Академічного містечка, утворюючи велику літеру “У”, з’єднувались воєдино два широкі канали. По високо піднятій над рівниною гладіні води пливли кораблі найрізноманітніших видів і форм: швидкі скутери, неквапні самохідні баржі, ошатні пасажирські лайнери.

Троє людей зійшли сходами на дамбу і, прямуючи облямованим квітами тротуаром, наблизились до великої стальної конструкції край височезної греблі.

До шлюзової камери саме заходили кораблі. Тільки-но вони зупинились, як одразу ж камеру закрили сталеві ворота, і вона між плечей конструкції повільно опустилась до нижнього б’єфа каналу.

— Канал подекуди піднімається на велику висоту, — пояснив академік Навратіл. — Щоб каскади не перешкоджували плаванню кораблів, вони обладнані отакими “ліфтами”. Цей канал має велике економічне значення не тільки для транспорту, — він з’єднує Чехословаччину з трьома морями, — але й для землеробства.

— Чудесна споруда! — схвильовано сказав Северсон і додав: — Все, що ви робите, справді, чудесне!

Алена зрозуміла причину суму, що забринів у голосі друга. Вона враз пригадала розмову, яка відбулась під час перерви між засіданнями у головному залі Академії.

— Чому ви завжди говорите “робите”, “живете”?.. Чому не скажете “робимо”?! Все, що ви бачите навколо, належить усім, отже, й вам. Адже, досліджуючи крижані пустелі Арктики, ви рискували життям не задля власної наживи, а заради загальної справи. Отак і ми всі.

— Бачу, товаришу Северсон, що ви нудьгуєте, — встряв у розмову академік Навратіл. — Я розумію вас, бо й сам без інтенсивної праці не витримав би й тижня. “В труді та знанні — наш порятунок!” — це знав ще Коменський п’ятсот років тому. Не хотів би давати вам марні поради. “Пораду дасть кожний дружок, та не всякий дасть збіжжя мішок”, — говорив колись Гавлічек. Пропоную вам цілком конкретну справу: хочете разом з нами будувати міжзоряний корабель? Адже ви — льотчик, отже, технік…

Пропозиція Навратіла була така несподівана, що Северсон не міг вимовити й слова. Зате Аленка кинулась до академіка, палко потиснула йому руку:

— Дякую вам!.. Я сама хотіла вас про це просити…

— А я вас, як завжди, випередив! — по-хлоп’ячому задерикувато сказав Навратіл. — Ну, то як, товаришу Северсон, згода?

— Боюсь, що не впораюсь… — відповів той нерішуче.

— Почнемо з нескладних завдань. Вам допомагатимуть… Але… — академік лукаво посміхнувся. — Але працівником нашого інституту ви станете тільки в тому разі, коли мій проект буде прийнято. Згода?

— Погоджуйтесь, Северсон! — жартівливо підморгнула Алена. — Це значить, що посада вам забезпечена.

І справді, другого дня проект академіка Навратіла був прийнятий абсолютною більшістю голосів. І зразу ж по тому почалося готування до проведення експерименту з космічною ракетою на Місяці.

Вперше за багато-багато років Северсон взяв до рук слюсарні інструменти. Звичайно, то були вже не ті примітивні зубила та коловороти, якими доводилось йому працювати в дні своєї юності. Але технікові не треба довго пояснювати; він і сам второпає, що й до чого. Нічого не змінилося і в креслярській техніці: білі лінії на синьці цілком ясно показували порядок монтажу.