Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир. Страница 55

Хтось неделікатно поторсав Мак-Гарді за плече:

— Прокинься нарешті, сплюхо! Проспиш царство небесне!

— Це ти, Грубер? Що трапилось? — злякано буркнув той спросоння. — Може, вибухнула ще одна планета?

— Прокинься та послухай. Дивна річ! Уяви собі: планета Кварта має такі ж умови життя, як і наша Земля. Хвилину тому я на власні очі переконався в цьому біля астротелевізора. На планеті є суходіл і море, а знімок свідчить про гори та рослинність. Увесь екіпаж торжествує. Свозилова запевняє, що на Кварті, цілком імовірно, живуть вищі тварини, і не виключена можливість, що там ми зустрінемось з людьми.

Мак-Гарді схопився з ліжка:

— Це б означало… це б означало, що ми незабаром досягнемо мети! Що наш план здійсниться!.. А якої думки Краус? Ти вже розмовляв з ним?

Грубер махнув рукою:

— Співає все тієї ж. Атомні вибухи на планеті Ікс та смерть Дітріхсона його так схвилювали, що я боюсь, аби він не відступив та не зрадив нас.

— Краще не заводь з ним таких розмов. З тебе поганий тактик, і ти занадто нерозважливий, — ще накличеш на нас біду. Покладись у цьому на мене, я вже з ним зумію порозумітись… Говори тихіше, — стіни мають вуха, друже! — Мак-Гарді притулив вказівний палець до губів. — “Не кажи гоп, доки не перескочиш!” — як часто любить говорити Навратіл. Козирі на стіл — тільки тоді, коли настане слушний час. А з людьми Кварти ми ще не зустрілись. Зрештою, навіть тоді ми не зможемо обійтися без допомоги нашого екіпажу. Хай нам спочатку приготують грунт на Кварті.

— Це буде чудово! — не втримався Грубер і з насолодою прочесав обома руками світле кучеряве волосся. — Я завжди говорив, що ти справді хороший дипломат. Навіщо нам вступати в бій з планетою тільки втрьох, коли нам у цьому зможе допомогти цілий колектив здібних людей? Коли ж матимемо все в жмені, легко з ними упораємось.

— Я вже сказав: не радій завчасно. Життя на Кварті, можливо, буде таким важким, що ми з радістю повернемось. А втрьох на Землю не добратись.

— Ну, гаразд, гаразд, — трохи охолов Грубер, але одразу ж знову схопив товариша за руку. — Ми повинні скласти план наступу. Слухай. Припустімо, що на Кварті зустрінемось з людьми, які перебувають на такому рівні розвитку, на якому були дикі племена в стародавні віки. Або ж, навпаки, з розвиненішими за нас. Як у такому…

— Побачимо! — холодно перебив його Мак-Гарді.

— Зачекай! Ні, так не можна говорити! Необхідно опрацювати точний план. Не покладайся на нагоду. Вже зараз слід було б визначити, хто і які функції виконуватиме в новому світі.

Мак-Гарді єхидно посміхнувся, але промовчав.

— Гадаю, що тобі, при твоїй розсудливості та спритності, найкраще пасувала б роль прем’єр-міністра-. Просто ти керував би урядом, який ми складемо, зрозуміло, з представників народу Кварти. Саме так, як це робили наші предки в минулому. Квартян перетворимо на покірних рабів трошки згодом…

— Раби? Фе, яке огидне слово! — посміхнувся Мак-Гарді. — Навпаки, квартянам ми дамо повну свободу думки і дії. Панувати можна і без цієї брутальної системи. Коли американці після другої світової війни заволоділи половиною світу, хіба вони говорили, що прийшли наказувати та експлуатувати? Навпаки, вони твердили, що несуть свободу й допомогу!.. Це, звичайно, питання тактики… Гірше стоїть справа з твоїм уявленням про склад влади на Кварті. На твою думку, я повинен бути прем’єр-міністром, а ти будеш королем або президентом, так? Ти не такий дурний, як здається. А що робитиме Краус?

— Я призначив би його міністром внутрішніх та воєнних справ. Це буде важлива функція, бо за сталого миру панувати не вдасться. Людям на Кварті ми не повинні надовго давати спокій, інакше вони об’єднаються та й дадуть нам чосу… “Divide et impera!” — Поділяй і владарюй!.. А потім, рано чи пізно настане хвилина, коли на Землі почнуть турбуватися про “Промінь” і вирушать його шукати. Завдяки цьому ми одержимо ще один бойовий корабель, а можливо й кілька, бо одним навряд чи вирушать у Всесвіт. Квартян познайомимо з нашою технікою, навчимо їх виробляти зброю та водневі бомби, зробимо їх добрячими солдатами і, нарешті, повернемось з ними на Землю. Непідготовлене, беззбройне людство підкоримо легко. Чи ти знаєш взагалі, що це означає? Ми станемо володарями двох сонячних систем! Хазяїнами всього Всесвіту!.. Визнаєш, що воєнний міністр має в нас велике майбутнє?

— Красиво ти собі малюєш, приятелю! Все в тебе йде як по писаному: вже мало не почуваю себе прем’єр-міністром і воджусь з якимись химерними людьми, пояснюю їм теорему Піфагора і навчаю ремесел. А ти ласкаво даєш мені поради, — чисто як новоспечений президент!

— Ну, побачимо!

“Промінь” наблизився до Кварти настільки, що коричнево-зелені материки та темно-блакитні моря вже було видно неозброєним оком. Де-не-де їх вкривала густа запона хмар.

Навратіл і Северсон вивчали незнайому планету з допомогою сильних телескопів. Більшу частину суходолу вкривали ліси. Узбережжя, скільки сягало око, були пустельні. Ніде ані найменшого сліду міст чи будь-яких інженерних споруд.

— Будемо сідати на море? — запитав Северсон.

— На море? — Навратіл випростався і потер очі, втомлені тривалим спостереженням. — Гадаю, що краще зовсім не сідати.

— Чому?

— Пробачте, я висловився не досить точно. Звісно, я за те, щоб приземлитись, але не “Променем”. Корабель може зазнати катастрофи, і тоді важко буде повернутись на Землю. А лишатись тут робінзонами — навряд чи варто.

— Отже, ви пропонуєте відвідати Кварту допоміжним літаком, а “Промінь” перетворити на штучний супутник планети?

— Саме так. Як ви пам’ятаєте, я передбачав це ще в проекті польоту. “Промінь” буде зручною перехідною станцією в безповітряному просторі, звідки в першу-ліпшу мить можна вирушити додому чи в дальшу подорож. Водночас він служитиме досконалою обсерваторією та радіоцентром, який, не зазнаючи атмосферних перешкод, підтримуватиме зв’язок з Землею. Словом, “одним махом кількох мух побивахом!”

— Блискуча ідея! — посміхнувся Северсон.

— Але не оригінальна.

— Отже, наказати Краусу, щоб він починав підготовку?

— Це залежить тільки від вас! — Навратіл підморгнув по-змовницькому і поклав руку на плече Северсона. — Ви сьогодні наш капітан, на якого ми звіряємось.

Скоро по тому весь “Промінь” ожив, як розворушений мурашник. Відчинились бічні дверцята, і з зорельота вийшли в безповітряний простір люди в скафандрах. Плавними рухами вони наблизились до корми велетня, де лишалися прикріпленими ще три допоміжні ракетні літаки. Відчинився і головний вантажний люк. В ньому з’явились дві людини, які тягли великий металевий поплавок. Невтаємниченого спостерігача ця картина, мабуть, вразила б: люди, здавалось, не докладали ніяких зусиль. Але так воно й було насправді: в міжпланетному просторі найважчі вантажі майже зовсім невагомі, тут не почувається сила тяжіння.

За якихось півгодини металевими поплавками були обладнані всі три допоміжні літаки — “Стріла”, “Сокіл” і “Чайка”; до першого з них було перенесено все потрібне обладнання. І нарешті в кабіні управління “Променя” прозвучав голос Крауса:

— Приготування закінчено!

— Вертоліт не забули? — запитав Северсон.

— Він на своєму місці.

— Човни перевірені?

— Гак, все гаразд. Ніяких пошкоджень.

— Тоді готуйте “Стрілу” до старту.

Склад екіпажу експедиції на Кварту вирішили визначити жеребкуванням. Ніхто не наважився проситись у політ на “Стрілі”, але кожен цього прагнув: адже цим визначалась честь побувати першим на незнайомій планеті незнайомої сонячної системи.

Жеребок витягли академік Навратіл, професор Мадараш, Цаген, Свозилова, Грубер та Краус. Капітаном “Стріли” було обрано Навратіла.