Сигнали з Всесвіту - Бабула Володимир. Страница 56
Перед вильотом до каюти Навратіла прийшов Северсон. Він мовчки стояв у дверях і збентежено гладив кишеню, як школяр біля дошки.
— Що у вас таке, друже?
— Хотів би вас попросити… Чи не можу я полетіти разом з вами?
Навратіл вражено звів густі брови:
— Як це? Чому? Адже ви не витягли жеребка. “Промінь” можуть покинути не більш як шість чоловік, кого ж мені виключити з екіпажу? Адже всі ми однаково хочемо побачити на власні очі незнайомий світ.
— Цаген поступився б для мене місцем, я вже з ним розмовляв про це. Все залежить тепер від вашої згоди.
— А чому вас так цікавить бути серед тих, що першими ступлять на Кварту?
Северсон схилив голову:
— Боюсь за Алену. Адже ви знаєте, я і вона…
— Так он воно що! Може, ревнуєте? Не довіряєте нашим колегам? Чи, може, гадаєте, що Алена — слабенька жінка, яка потребує, щоб біля неї був лицар? То їх буде аж п’ятеро… Я розумію, ви хочете бути повсякчас разом. Я не проти цього. Але усвідомте, що ми не на прогулянці. Завойовуючи невідомі краї Всесвіту, без дисципліни ми скоро б зазнали поразки. Як колишній солдат, ви це повинні були б знати краще, аніж я. “Дивлячись на гарне личко — ситий не будеш!” — казали наші предки… — посміхнувся Навратіл, глянувши на зажурене обличчя Северсона. — Щоб ви знали моє добре серце, яке б’ється під грубою блузою, спробуємо умовити Цагена. Якщо він справді поступиться місцем в “Стрілі”, полетите разом з нами.
Цаген охоче передав Северсону спорядження та особисті запаси харчів. Щасливі обранці попрямували до “Стріли”. Услід їм лунали побажання:
— Щасливої дороги!
— Сердечний привіт квартянам! — До скорого побачення!
Отвір герметично закрився. Кілька чоловік швидко відокремили “Стрілу” від велетенського “Променя”.
Атомні реактори очікували тільки сигналу, щоб звільнити неймовірну енергію для реактивних моторів.
— Вперед! — наказав Навратіл.
Літак вислизнув з обіймів “Променя” і попрямував униз, до великого живого глобуса.
Через дві години він уже плив на висоті сто двадцять кілометрів над поверхнею Кварти.
— Оглянемо спочатку всю планету, — звернувся Навратіл до Крауса. — Кінозйомка нам багато допоможе при складанні карти, а до того ж так легше буде знайти підходяще місце для посадки літака.
Головний пілот мовчки кивнув головою на знак згоди.
Глибоко внизу швидко чергувалися суходоли й моря. На обрії, в багряно сяючій атмосфері висіло найбільше сонце — жовта Центавра А; пізніше випливла Центавра Б, трошки менша, оранжева. Найменша з дружної трійці — криваво-багряна Проксіма — з’явилась уже при польоті над протилежною півкулею.
— Маю сумнів, чи квартяни знають, що таке санки й лижі, — жартував Краус.
— Я теж такої думки, — погодився Мадараш. — Здається, тут снігу не розживешся. А може, тепер на всій планеті палюче літо? Спробуй-но вгадати, коли ще не знаєш цих трьох дивних сонць!
— Погляньте, — показав Краус пальцем вниз. — Бачите оту он широку протоку між двома суходолами? Ідеальне місце для посадки. Як ви гадаєте, капітане?
— Можливо, — труснув головою академік. — Але хто нам дасть гарантію, що саме в тих місцях ми не розіб’ємось об дно? Безумовно, ми повинні подивитись з близької відстані.
— То, може, спустимось нижче? — запитав Краус.
— Так, знижуйтесь до двох тисяч метрів…
“Промінь” тим часом встановив постійну швидкість вісім кілометрів на секунду. Така швидкість була йому необхідна для того, щоб перетворитись на штучний супутник Кварти.
Біля апаратів лишились тільки чергові, а решта астронавтів сіли до телевізорів і з напруженням стежили за передачею з “Стріли”.
— Повітря містить, крім азоту, ще й гелій, але цілком придатне для дихання! — повідомляє Свозилсва. — Тиск на висоті тисяча метрів над планетою дорівнює нуль цілих вісім десятих атмосфери. Це значить, що внизу ми зможемо вільно пересуватись без скафандрів…
— Чудесно! — вигукнув Вроцлавський, присуваючись ближче до телевізора. — Отже…
Він так і не встиг закінчити фразу, бо пролунав такий удар, що весь корабель аж затремтів. Усі повилітали з крісел. Відцентрова сила через мить показала, що “Промінь” набув обертального руху.
Першим опам’ятався Чан-су. Він насилу добрався до відеофону і натиснув на кнопку загального виклику. Лампочка не спалахнула.
— Струму нема! — вигукнув він. — Тривога номер один! “Промінь” пошкоджено!
Всі вмить одягнули скафандри. За аварійним розкладом кожен помчав на свою дільницю: Вроцлавський — до кабіни управління, Чан-су — до електростанції, решта — до складів ядерного пального та кисневих камер.
Відчинивши сталеві двері атомної електростанції, Чан-су ніби остовпів на порозі: крізь велетенський рваний отвір у стіні на нього дивилось зоряне небо. Від апаратури лишились самі уламки.
Старанно замкнувши за собою герметичні двері, щоб з зорельота не виходило повітря, Чан-су помчав до головної кабіни.
Там на нього чекали невтішні повідомлення:
— Прилади не працюють…
— Склади пального й продуктів знищено… Знищено обидва допоміжні літаки…
— Швидкість “Променя” від удару знизилась… Чан-су чітко й енергійно давав розпорядження:
— Ввімкніть резервні газові ракети й вирівняйте зореліт… Перевірте акумулятори… Як кисневі камери?
— Там усе гаразд. Акумулятори цілі, — сказав Вроцлавський.
Чан-су ввімкнув допоміжний передавач і сів до мікрофона:
— Алло! Алло!.. “Стріла”, “Стріла”!.. Говорить “Промінь”… Корабель сильно пошкоджено. Причини ще не знаємо. Мабуть, метеорит… Знищено атомну електростанцію, а також обидва нижніх склади…
В ту мить, коли Навратіл почув цей одчайдушний заклик, поплавки “Стріли” торкнулись поверхні моря.
Перед астронавтами розкрився новий, досі не бачений світ.
Розділ III
ПІД ТРЬОМА СОНЦЯМИ
— Біля апарату — Навратіл. Ви чуєте мене?
— Я — “Промінь”. Біля апарату Чан-су. Чуємо вас добре… Зореліт ми вже вирівняли, так що тепер небезпека зруйнування не загрожує. Ми всі здорові.
— В нас також усе гаразд. “Стріла” сіла на море без пригод. Зараз пливемо до континенту. Погода стоїть чудесна. В небі світять два сонця, а з берега дме слабкий вітерець… Чи з’ясували, як саме пошкоджено “Промінь”?
— Всіх пошкоджень ще не знаємо, але й без того ясно: ударом метеорита корабель зруйновано так, що про тривалу подорож міжзоряним простором не може бути й мови.
Академік Навратіл зблід:
— Це значить… Це значить, що ми тут полонені надовго… Робінзони в чужій сонячній системі…
— На жаль, так, — озвався Чан-су. — Але в нас ще лишаються два допоміжні літаки: “Стріла” і “Ластівка”. Вони, звичайно, не можуть подолати колосальну відстань між Альфою Центавра і нашим Сонцем, зате дадуть нам змогу пересуватися між планетами системи…
Запала пауза. І коли вона вже почала ставати гнітючою, раптом спалахнув екран телевізора в кабіні “Стріли”, і на ньому з’явилось обличчя Молодінової:
— Я — “Ластівка”… Що сталося, Навратіл? Ми викликаємо вас уже три години!.. Щойно облетіли навколо Квінти. Знайшли на ній тільки найнижчі форми життя. Атмосфера надто розріджена, для дихання людини непридатна. На освітленому боці планети дуже висока температура, а на нічній стороні великі морози. Отже, Квінта не заселена… Яке життя на Кварті? Чи є там люди?
Навратіл примусив себе посміхнутись:
— Поки що ми встановили, що вищі форми життя на Кварті не виключені. Хвилину тому ми спустились на море і пливемо до берега. Видно, що він вкритий буйною рослинністю. Що в ній криється — невідомо.
— Дякуємо за повідомлення. Повертаємось на “Промінь”. До побачення на Кварті!
— На них чекає гарненький сюрприз! — зітхнув Накратіл. — Єдиною нашою надією тепер лишається Кварта.
— Справді, єдиною, бо більша частина запасів знищена, — додав Чан-су. — Гадаю, нам вистачить продуктів не більш як на два місяці.