Жінки їхніх чоловіків - Андрухович Софія. Страница 3

Рут

Краплі лопочуть по каштановому листі. Нарешті не пищать солов'ї — напевно, прикривають крилами своїх пташенят. Замовк навіть осел, який кілька ночей поспіль не давав мені заснути, ревучи печально. Краплі лопочуть по листі ритмічно, м'яко і чітко — цієї ночі, коли так прохолодно і тихо, я нарешті могла б виспатися.

Натомість сиджу на своєму широкому підвіконні, босі ступні ніг упираються в червону черепицю, на мене потрапляють тільки окремі краплини, мені вже не зимно, дихаю ротом, бо ніс закладений, поруч росте купа використаних серветок. Розрізняю лапаті обриси листя. Коли дме трохи дужчий вітер, листя ніжно доторкається до пальців ніг — піаніст після довгої перерви проводить по клавішах; його руки все пам'ятають — так само каштан пам'ятатиме на дотик мої ступні.

Рут спить у моєму ліжку. її ноги зігнуті в колінах, руками вона обіймає себе. Час від часу я сповзаю з підвіконня і поправляю їй ковдру, хоча в цьому й немає великої потреби.

Рут дуже бліда, навколо очей — темпі кола, на шкірі якісь дивні пухирці. Заплющені повіки тремтять — їй щось сниться. На шиї пульсує блакитна жила. Біляве волосся позлипалося, скуйовдилось, налипло на вологе чоло, на щоки. Навіть крізь свою застуду я відчуваю солодкаво-кваскуватий запах пива і блювотини. Кутики губ Рут опущені донизу. Я знаю, що на дотик вони прохолодні, і мені навіть трохи хочеться поцілувати їх, але я цього не роблю. Відходжу від ліжка і піднімаю з підлоги чорний светр Рут на ґудзиках. Він теж трохи вимащений, завтра доведеться прати, один ґудзик відірвався, коли я намагалася роздягти її, а вона плакала, падала і тремтіла від холоду.

Рут дуже стримана, акуратна і впорядкована. У Гамбурзі всі дівчата такі — біляве пряме волосся, бліда шкіра, зимні руки і ноги, змучені очі, поголені підпахви, вимитий посуд. Вона завжди виглядає трохи виснаженою, але нескінченно терплячою. Нечутно спускається сходами, заходить на кухню, ввічливо посміхається, або грайливо посміхається, або знуджено посміхається, або не посміхається, але киває, набирає води у чайник, витягає щось з холодильника — я не зауважила жодного разу, щоб вона зробила щось конкретне: покришила цибулю, налила в склянки соку, відкрила банку пива — ніколи нічого такого, але постійно чимось зайнята, цілеспрямовано схилена над шухлядою з крупами і макаронами, чіткі рухи, два кроки туди, три назад, усе саме так, як заплановано.

Готує Фріц. Він любить готувати — він пишається своїм умінням. Він пишається собою, бо він сповнений гідності, він знає, чого вартий, він господар життя, сидить на кріслі, ступня однієї ноги закинута на коліно другої, лікоть на столі, сиґарилья. У нього пухкі руки з короткими молочно-білими пальцями, вкриті білявим, легким, як кульбаба, пушком. Фріц любить розглядати свої руки, розчепірює пальці, милується нігтями, тарабанить по скатертині. У нього старанно зачесане волосся, теж біляве, тонкий проділ, зачіска підбиралася довго і ретельно: довге волосся — поганий смак, коротке волосся — немає волосся, Фріцові пасує найбільше саме таю середня довжина, прикриває вуха, неслухняне пасмо треба постійно відкидати з чола різким рухом голови — але Рут ідей рух дуже подобається, навіть заводить, вона відразу рум'яніє, очі блищать, руки починають тремтіти. І Рут не єдина. У Фріца перед очима пропливають зображення якихось білявих акуратних змучених дівчат, одна вчителька зі школи, кілька сусідок, чиясь сестра, чиясь тітка, V кожної тремтять руки, кожна рожевіє на обличчі, очі запливають туманом. Або той Гітарист з маленькою борідкою, або той жилавий професор, чи навіть цей теперішній сусід, Петер, циганчукуватий гренландець з Берліну… Фріц посміхається, з гідністю поглядає навколо, затягується сиґарильєю, робить собі ще одну канапку. Йому хочеться чимось потішити себе зараз, якось обдарувати, попестити. Після такого смачного, ситного обіду доречно буде скористатися… себто ощасливити Рут — хоча це й не так цікаво, хочеться чогось новенького, але вона може знову образитись, плакати і просити. Як це втомливо, як одноманітно.

Вчора Петер кудись надовго поїхав і залишив ключ від своєї кімнати. Фріц перебрався туди, Рут залишилася сама в їхній кімнаті, їй відразу стало легше, вона раптом набрала повні легені повітря і зрозуміла, що досі дихала якось інакше. Вона подумала, що Фріц такий гарний і великий, трохи схожий на м'якого ведмедика, але він не іграшка, він — справжній чоловік, він знає, чого хоче, він уміє керувати, у нього дивовижна сила волі, він уміє переконувати, вміє підкоряти, йому хочеться підкорятися, він владний, у нього пухкі руки зі світлим пушком, навіть коли він курить, не чути запаху диму. І ще, подумала Рут, я така маленька поряд із ним, я така крихка і делікатна, така нєврівиоважена і некерована, така у всьому непевна, я так люблю дивитися па себе і па нього в дзеркало, бо я тендітна, сумирна, сумна, а він великий, упевнений, агресивний, і це так приємно, думала далі Рут, так дивно і так солодко, що я підкорилась йому, що всі навколо дивуються — яка дивна пара, але розуміють, наскільки він міцний і сильний, дивуються, чому я з ним, а я просто змирилася, я просто йому належу, боюся його, він може робити зі мною все, що завгодно, і це приємно, думала Рур. У неї був такий сумний погляд, але плакати їй не хотілося, хоч щось збиралося там, у спеціальному місці під горлом, якісь почуття, вони тисли й розпирали шкіру зсередини, і Рут відчувала, що може заплакати, але наразі їй не хотілося.

А Фріц відчув полегшення і радість, ліг на Петерове ліжко, відкинув з чола неслухняне пасмо волосся і подумав, що він може робити все, що хоче, і йому байдуже, як на це реагуватимуть інші, бо сам він знає найкраще, чого вартий насправді. Йому було дуже добре від цієї думки, і він без кіпця повторював собі: я знаю, чого я насправді вартий. А тоді, як надворі трохи посіріло, вії і підвівся з ліжка, ввімкнув світло і став перед дзеркалом. Дзеркало було велике, але Фріц, — більший, і тому повністю він там не вміщався. Фріц зняв футболку, шорти і залишився в самих трусах, такий пухкий і білий, як тісто па булки, здавалося, якщо доторкнутися до нього пальцем, то палець втопиться у масі, а потім на якусь мить ще залишиться маленька вм'ятина, яка затягуватиметься, затягуватиметься, аж поки зовсім не зникне. Фріц повернувся до дзеркала лівим боком, закинув голову трохи назад і підняв догори руки. Стріпнув долонями, ніби танцюристка фламенко. Підпахви чисто виголені, чистіше навіть, як у Рут, прозора шкіра, ніжна, гладенька. Відійшов на кілька кроків, повернувся до дзеркала задом, хитнув стегнами. Тоді став навколішки біля ліжка, нагнувся і витягнув невелику картату валізку. Білизни вирішив сьогодні не вдягати. Завагався між довгою чорною сукнею на бретельках і з розпіркою аж до попи та спідницею з фальбанками, в червоні квіти. Вибрав спідницю. Одягнув блузку з глибоким декольте. Почепив на шию пасочок з великою штучною трояндою. Троянду змістив трохи вліво. Зволожив волосся і гладенько зачесав його назад. Наклав штучні вії, закліпав ними, не зводячи з себе погляду. Намалював губи. Поставив на щоці чорну мушку. Взув босоніжки на шпильках — і, щоб не впасти, відразу ж сів на крісло навпроти дзеркала, закинув ногу на ногу, закурив сиґарилью. Почав падати дощ.

Рут принесла собі до кімнати п'ять пляшок пива і пила його, вихилившись з вікна. її волосся вже зовсім намокло, з нього струмочками текла вода, туш розмастилася, пекли очі. дощ заливав Фріцові папери на столі. Рут відчувала якусь трагічну радість. На устах у неї застигла посмішка, а в очах з кожним ковтком пива з'являлося все більше розпачу. Чомусь залізла до Фріцової шухляди і почала копирсатися в його товстенних блокнотах, швидко перегортала сторінки, шепотіла якісь імена, номери телефонів, якісь вірші, уривки речень: «в лице впивалися голки», «він підтягнувся на руках», «смак солі на язику», «камінці кололи ступні», «чайки кружляли високо в небі, а небо якось зіщулилося від». У найдальшому закамарку шухляди Рут знайшла невідомий бюстгальтер.