Ставка більша за життя. Частина 1 - Збих Анджей. Страница 37

— Я вже гадав, Клосс, що абвер не цікавить тема цієї наради.

— Навпаки, пане оберштурмбанфюрер, — мій шеф надає великого значення боротьбі з партизанськими групами.

— Партизанськими, — повторив Гайбель, ніби смакуючи це слово. — Послухайте, панове, якою вишуканою мовою говорить наш абвер! Адже ми речі називаємо інакше: ми боремося з лісовим бандитизмом, боремося рішуче, нещадно, без жалю… І боротися з ним доведеться ще рішучіше і ще нещадніше, для цього ми сьогодні й зібралися тут…

Клоссові хотілося пирснути зо сміху, але на його обличчі не ворухнувся жоден м’яз. О, це вічне суперництво! Воно, звичайно, не погано, адже чимало справ можна владнати, лише вміло скориставшись з ворожнечі між службою безпеки і абвером. Клоссів шеф, полковник Роде, заздрить Гайбелю, Він ставить себе значно вище, та його дратує всевладдя СД. Не тому, що він ворог нацизму, ні, про Роде цього не можна сказати. Його почуття до Гайбеля чимось схожі на душевний стан старого аристократа, посадженого за стіл поруч з недавно розбагатілим вискочнем, вже не дуже впевненого у своєму впливі, але гордого минулим свого роду, прізвищем і знатністю. Він, певна річ, розуміє, що їх єднають спільні інтереси, що часом мусить принизитись, але це не тішить його. Гайбель і сам скидається на буржуя, котрий не дуже певно почуває себе за столом з фамільним сріблом і волів би краще кухоль пива на оцинкованому столикові в мюнхенській пивниці. Саме тому він бундючний, агресивний, силкується надолужити уміння триматися надмірною самовпевненістю. Клосс, який придивляється до них обох, знає, що насправді вони мало чим різняться між собою, знає й те, що обидва ладні нещадно й жорстоко придушити будь-який опір, і суть не в тому, як вони іменують партизанів, бо й один, і другий волів би їх знищити, а ще з більшою охотою привласнив би звитягу собі.

— Ось райони дій бандитських лісових груп, керованих Москвою й Лондоном, — долинув до нього голос Гайбеля. — Не приховуватиму від вас, панове, що їхня діяльність посилилась після Сталінградської трагедії. Активізацію бандитських груп помічено в квадратах Е-5, Н-1, С-3, — Гайбель підійшов до карти й погаслою сигарою вказував на місця, які називав. — Сліди перебування бандитів ми зафіксували і в квадратах А-1, А2 і Н-4, де ще місяць тому не було жодних інцидентів… Ясна річ: наша поблажливість робить ворога зухвалим. Нечисленні місцеві дії не виправдали себе, отож нам треба об’єднати зусилля. Найближчі тижні ми присвятимо запланованому й чітко визначеному завданню — очищенню нашої округи…

“Треба попередити хлопців, — міркував Клосс, — надто тих, що діють у квадраті А-2. Там повинен бути Бар-тек зі своїми людьми. Адже об’єднання тягтиметься кілька днів, отже, ми маєм ще трохи часу, та, мабуть, Гайбель боїться сказати все до кінця. Але це, може, й зайве робити в цьому товаристві… Найголовніше — перемістити радіостанцію, — далі снував думку Клосс, стежачи за сигарою Гайбеля, котра блукала по карті. — Ще сьогодні треба передати ці відомості Філіпові”.

Найкраще, коли він передасть разом з відомостями з полігона. О, той полігон. Через нараду він не поїхав туди, а там же не менш цікаво. Випробовують нову танкову броню, і йому треба б встигнути туди. Може, вдасться сфотографувати випробування — тоді було б все у повному комплекті.

Хтось торкнув його за плече.

— Закурюй, Гансе, — шепнув штурмфюрер Бруннер, простягаючи Клоссові шкіряний портсигар з золотою монограмою. Бруннер кохається в золоті, користується з моменту, коли воно йому нічого не коштує. У нього золоті зуби, вставлені нещодавно, товстий золотий перстень з печаткою і монограми скрізь, де тільки їх можна поставити — на портмоне, портсигарі, течці.

— Дякую, — відповів Клосс, припалюючи і з приємністю вдихаючи запашний дим.

Цей Бруннер з ним дуже ґречний. Єдиний гестапівець, котрого Клосс називає на ім’я. Спершу його непокоїла поквапливість, з якою Бруннер робив для нього дрібні послуги, боявся, що за цим криється якась підступність, а втім, він і досі не зовсім довіряє Бруннерові, проте вистачає в нього мудрості, щоб не нехтувати його приязню. Бруннер не має перед ним таємниць, а коли й має, то вони не стосуються службових справ, а це найбільше вигідно Клоссові. Не раз розповіді Бруннера підказували йому якусь справу, котрою він повинен зайнятись. Бруннер демонструє свою приязнь до Клосса і цим аж ніяк не схожий на Гайбеля, що не промине жодної пагоди докинути ущипливе слівце про абвер. “А може, — подумав Клосс, — Бруннер хоче через нього дізнатися про плани абверу?” Не виключено, що про їхні розмови він доповідає Гайбелю, та з них навряд чи можна про щось дізнатися, бо обер-лейтенант Клосс належить до небалакучих людей.

Якась нова нотка в голосі Гайбеля змусила Клосса відірватися од своїх думок.

— Донесення наших агентів з місць підтверджують дані радіопеленгу, що на території нашої округи діють дві диверсійні радіостанції. Одну з них нам вдалося засікти в квадраті А-2, а про всі зміни її місцеперебування нас негайно сповіщають. Ми могли б ліквідувати її, та не квапимося цього робити, щоб допомогти нашому агентові виявити контакти групи з радіостанцією та містом, де, напевно, мешкають її інформатори.

“Отже, Бартека викрито, — гарячково думав Клосс і, як завжди в такі хвилини, коли небезпека стає зовсім близька і майже фізично відчутна, його огортає спокій. Цей крижаний спокій — для нього сигнал тривоги.

— Наскільки я вас зрозумів, пане оберштурмбанфюрер, — втрутився він у розмову, — ви маєте агентів у партизанському загоні?

— Часом і нам щастить, Клосс. — Схвальні оплески заглушили слова шефа СД.

— Я перший привітаю вас, — поважно мовив Клосс, — коли ви захопите радіостанцію.

Гайбель не вловив у цих словах іронії, а може, не хотів її помічати.

— Це мені подобається! Ми мусимо покінчити з партикуляризмом, панове. Ліквідація банд, надто тих, найнебезпечніших, що, крім диверсій, мають ще й розвідувальні завдання, це спільна мета армії і служби безпеки.

Гайбель сів, закликаючи до дискусії. Та це вже не цікавить обер-лейтенанта; адже докладний протокол наради він завтра вранці отримає Клосс вибачився перед Гайбелем, сказавши, що сьогодні ще має зробити багато справ, і вийшов у коридор. Став коло відчиненого вікна, з насолодою вдихнув свіжого повітря.

— І справді пекельна задуха, — промовив хтось за спиною. Навіть не знаючи його голосу, Клосс сказав би, що це Бруннер. Тільки він уміє так тихо підійти ззаду. Полюбляє навіть це і тішиться, коли несподівано застукає когось. Клосс завше робить йому таке задоволення.

— Ти підкрадаєшся, як Віннету.

— Зустрінемося ввечері, Гансе? Пограємо трохи в покер?

— Як завжди, у пані Кобас?

— Ми йдемо цілою компанією, буде велика пиятика.

— Шкода, — мовив Клосс. В його голосі бринів справжній жаль. Обер-лейтенант, справді, дуже хотів би піти до пані Кобас, котра все більше цікавить його, й охоче помилувався б нею. “Треба буде це зробити”, — відзначив про себе.

— У тебе побачення? — спитав Бруннер.

— Та ти ж знаєш, — Клосс безпорадно розвів руками, — що шеф накинув на мене цей завод.

— Я щось чув. Випробування нового танка…

— Ну, Бруннер, — Клосс жартома посварився на нього пальцем, — тільки не намагайся виуджувати в мене військових таємниць.

— Я ненароком, Клосс; присягаюсь, ненароком, — голосно розсміявся Бруннер.

“Може, навіть занадто голосно”, — подумав Клосс, повільно спускаючись широкими сходами будинку гестапо.

Незважаючи на тривожні новини, про які дізнався Клосс на нараді в Гайбеля, настрій він мав чудовий. Добро, що йому відомо про небезпеку, треба попередити хлопців. Правда, трохи непокоїть його, що вони мають інформатора, хотів би забути про це, і знову й знову вертається думками до інших, приємніших подій.

Цей тиждень він вважає найбільш вдалим для себе. Інженер Майєр вчинив легковажно, залишивши його самого на п’ять хвилин у своєму кабінеті, де на письмовому столі лежали креслення прототипу танка. Та звідкіля ж йому знати, що відповідальний за таємницю випробувань офіцер абверу використає ці п’ять хвилин у непередбачений статутом спосіб. Мініатюрна з точним об’єктивом фотокамера, схована в ремінній пряжці з написом “З нами бог”, встигла зафіксувати все, що треба. Гарний шматочок! Фахівці невдовзі дістануть матеріал і, напевно, скористаються належним чином. Не щодня випадає така лафа. Клосс знає, що йому страшенно поталанило, і тому сьогодні, може, не так боляче, як завжди, відчуває на собі важкі погляди перехожих, що боязко обминають його, Він недбало козирнув мовчазному патрулеві жандармерії, а потім з усмішкою — поліцаєві. З усмішкою, бо цей поліцай нагадав йому позавчорашню сцену. Пришелепкувата червона пика того поліцая тремтіла, коли Клосс гримав на нього, не дуже перебираючи в словах. Він одразу втратив упевненість у собі, бурмотів, що вибачається перед паном німецьким офіцером, що гнався за перекупкою, котра…