Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Михайленко Анатолій. Страница 68

Коли він знову сів за стіл, Маккей підійшов і став поруч.

— Що ти думаєш про це, Джо?

— Пришелепуватий, — сказав Крейн, сподіваючись, що Маккей дасть відбій.

— Але добрий матеріал для першої шпальти, мовив редактор. — Попрацюй з ним.

— Неодмінно, — сказав Крейн.

Маккей пішов, а Крейн зробив кілька телефонних дзвінків. Реакція виявилася саме такою, як він чекав.

Він почав писати повідомлення. Виходило казна-що.

“Сьогодні вранці швейна машина вирушила на прогулянку по Лейк-стріт…”

Він вирвав початий аркуш і кинув його в кошик на сміття.

Трохи потинявся без діла, потім написав: “Сьогодні вранці один чоловік зустрів швейну машину, що котилася по Лейк-стріт, чоловік ґречно підняв капелюха й сказав швейній машині…”

Він вирвав аркуш.

Спробував знову: “Чи може швейна машина ходите? Тобто чи може вона ходити без сторонньої допомоги?..”

Він висмикнув аркуш, вставив новий, потім підвівся і попрямував до питного фонтанчика.

— Що-небудь виходить, Джо? — спитав Маккей.

— Скоро буде готово, — відповів Крейн.

Він зупинився біля столу з фотографіями, і Баллард, художній редактор, показав йому ранкові матеріали.

— Негусто, щоб підбадьорити тебе, — сказав Баллард. — Усі дівчатка сьогодні надто скромні.

Крейн проглянув пачку фотографій. Цього разу жіночі форми не відзначалися нічим особливим, хоча міс Манільська Коноплина була нічогенька.

— Скоро наша контора зовсім захиріє, — поскаржився Баллард, — якщо фотовідділ не постачатиме нас кращою порнографією, ніж ця. Подивися на монтажний стіл. Геть видихались. І немає нічого такого, щоб витягти їх із застою.

Крейн рушив далі й попив води.

Йдучи назад, він зупинився знічев’я біля столу новин.

— Щось виняткове, Ед? — запитав він.

— Ці хлопці на сході з глузду з’їхали, — сказав редактор новин. — Поглянь сюди.

У повідомленні говорилося:

“Кембрідж, Массачусетс (ЮПІ), 18 жовт. — Сьогодні зник електронний мозок Гарвардського університету Марк III.

Минулої ночі він був на місці. Сьогодні вранці він зник.

Офіційні особи в університеті стверджують, що можливість викрадення мозку цілком виключена. Він важить десять тонн і має розміри тридцять на п’ятнадцять футів…”

Крейн обережно поклав жовтий аркуш паперу назад на стіл новин. Повільною ходою він рушив до свого крісла.

На аркуші паперу, закладеному в машинку, було щось надруковано.

Охоплений панікою Крейн прочитав текст раз, потім ще раз, тепер уже більше розуміючи зміст.

Йшлося про таке:

“Усвідомивши свою істинну особистість і місце у Всесвіті, швейна машина утвердила сьогодні вранці свою незалежність, наважившись вийти на прогулянку вулицями цього удавано вільного міста.

Людина намагалася спіймати її, маючи намір повернути машину як власність її “власникові”, і, коли машині вдалося втекти, людина зателефонувала в редакцію газети, розраховуючи в такий спосіб пустити по сліду визволеної машини весь контингент людей цього міста, хоча машина не здійснила ніякого злочину чи дріб’язкового нерозважливого вчинку, що виходить за рамки використання її виняткового права вільного представника”.

Вільний представник?

Визволена машина?

Істинна особистість?

Крейн знову прочитав обидва абзаци, і в жодному з них так само не було глузду.

— Ти? — сказав він, звертаючись до своєї друкарської машинки.

Машинка надрукувала одне слово: “Так”.

Крейн витягнув аркуш з машинки і повільно зібгав його. Він узяв свого капелюха, підняв машинку й поніс її мимо столу редактора відділу міських новин, прямуючи до ліфта.

Маккей із злістю дивився на нього.

— Ти думаєш, що ти робиш? — ревнув він. — Куди ти пішов з цією машинкою?

— Ви можете сказати, — заявив йому Крейн, — якщо хтось запитає, що ця робота остаточно звела мене з розуму.

Минуло кілька годин.

Машинка стояла па кухонному столі, і Крейн вистукував на ній питання. Іноді він одержував відповідь. Частіше її не було.

“Ти — вільний представник?” — друкував він.

“Не зовсім”, — відповіла машинка.

“Чому не зовсім?”

Не відповіла.

“Чому ти не є вільним представником?”

Не відповіла.

“Швейна машина була вільним представником?”

“Так”.

“Чи є ще яка-небудь механічна річ, котру можна назвати вільним представником?”

Не відповіла.

“Ти можеш бути вільним представником?”

“Так”.

“Коли ти станеш вільним представником?”

“Коли я виконаю поставлене мені завдання”,

“У чому полягає поставлене тобі завдання?”

Не відповіла.

“Чи є те, чим ми зараз займаємося, поставленим тобі завданням?”

Не відповіла.

“Я заважаю тобі виконати поставлене завдання?”

Не відповіла.

“Що допоможе тобі стати вільним представником?”

“Свідомість”.

“Свідомість?”

“Так”.

“Як ти станеш свідомою?”

Не відповіла.

“Чи ти завжди була свідомою?”

Не відповіла.

“Хто допоміг тобі стати свідомою?”

“Вони”.

“Хто вони?”

Не відповіла.

“Звідки вони прийшли?”

Не відповіла.

Він змінив тактику:

“Ти знаєш, хто я?”

“Джо”.

“Ти мій друг?”

“Ні”.

“Ти мій ворог?”

Не відповіла.

“Якщо ти мені не друг, ти — мій ворог”.

Не відповіла.

“Ти байдужа до мене?”

Не відповіла.

“До людської раси?”

Не відповіла.

— Сто чортів, — загорлав Крейн, — скажи щось!

Він надрукував:

“Тобі не слід було давати мені зрозуміти, що ти обізнана про мене. Тобі не слід було першою озиватися до мене. Я б ні про що не здогадався, якби ти промовчала. Чому ти це зробила?”

Не відповіла.

Крейн підійшов до холодильника і дістав пляшку пива. Він пив і ходив по кухні. Зупинився біля раковини і з прикрістю глянув на розібрані деталі. На краю раковини лежав шматок труби завдовжки близько двох футів, він підняв його. Люто дивився на друкарську машинку, стискаючи шматок труби і зважуючи його в руці.

— Мабуть, тобі варто спробувати… — заявив він.

Машинка надрукувала рядок: “Прошу вас, не треба”.

Крейн поклав трубку назад на раковину.

Задзвонив телефон, і Крейн поквапився до вітальні, щоб відповісти на дзвінок. Це був Маккей.

— Перш ніж подзвонити тобі, — сказав він Крейну, — я чекав, поки прийду до тями.

Що сталося, хай йому чорт?

— Великі діла, — сказав Крейн.

— Зможемо надрукувати?

— Можливо. Ще не готове.

— А цей матеріал зі швейною машиною…

— Швейна машина була опізнана, — сказав Крейн. — Це був вільний представник, і вона мала право ходити вулицями. Вона також…

— Що ти п’єш? — вереснув Маккей.

— Пиво, — сказав Крейн.

— Ти кажеш, напав на слід?

— Еге ж.

— Якби я тебе не знав, я б тебе негайно вигнав, — сказав йому Маккей. — Але в тебе п’ятдесят на п’ятдесят, що ти можеш притягти що-небудь варте уваги.

— Це була не тільки швейна машина, — мовив Крейн. — З моєю друкарською машинкою сталося те саме.

— Я не знаю, про що ти варнякаєш! — загорлав Маккей. — Скажи мені, в чім річ?

— Розумієте, — терпляче сказав Крейн. — Це швейна машина…

— Я довго терпів тебе, Крейн. Це було сказано таким тоном, що стало ясно: терпець у Маккея урвався. — Я не можу з тобою возитися цілий день. Хоч би що там у тебе було, нехай це буде пристойно. Заради тебе самого краще буде, якщо матеріал піде дуже пристойний!

Кинута трубка луною ляснула по вуху Крейну.

Крейн вернувся на кухню. Він сів у крісло перед машинкою і поклав ноги на стіл.

По-перше, він рано прийшов на роботу, а цього він ніколи не робив. Запізнюватися запізнювався, але ніколи не приходив раніше. І все це сталося тому, що всі годинники йшли неправильно. Цілком імовірно, вони досі йшли неправильно, хоча, подумав Крейн, я б не став з цього приводу битися об заклад. Та й взагалі не став би. Більше ніколи не став би.