Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87 - Заблоцький Анатолій. Страница 58

— Але ж він не розумово відсталий, — запротестувала мати.

— Це чисто теоретичне питання, — відповів фахівець. — Упродовж століть людство спілкувалося спочатку за допомогою звуків, а пізніше — письма. Письмо — не що інше, як замінник звуків. Навіть читаючи про себе, людина підсвідомо перетворює друковані символи на звуки і отримує значення друкованих рядків і цілих сторінок. Крапки та тире в азбуці Морзе просто замінюють літери, які у відповідних комбінаціях означають звукосполучення, а ці звукосполучення протягом століть мають певне значення. У вашого хлопця свої власні символи. Немає жодного сумніву в тому, що вони мають для нього конкретне значення. Ви наштовхнули мене на цю думку, а мої спостереження цілком це підтвердили. Але те, що він відмовляється прийняти символи оточення, вивчити абетку, користуватися засобами спілкування своїх пращурів та сучасників, відразу ставить його в ряд аномальних дітей.

— Але не розумово відсталих! — вигукнув батько. — Я бував у школах для розумово відсталих. Я говорив з лікарями, що опікуються ними. Я силкувався уявити мого сина у їхньому середовищі, порівнював його з ними. Я не психіатр, не претендую на роль психолога, але якщо мій син розумово відсталий, то тоді я білий слон.

Вчений лише безпорадно всміхнувся і знизав плечима.

— Думайте як хочете. Зрештою, він ваш син, і вам вільно гордитися ним. Я згоден, що він гарний хлопець, але він є і залишиться назавжди лише гарним хлопцем, лише фізично здоровою твариною. З часом він виросте, але й тоді буде таким самим, як і сьогодні, лише дорослим. Люди не любитимуть його, глузуватимуть з нього, уникатимуть його так само, як вони уникають кожного, хто не живе за загальноприйнятими мірками, хто не йде разом з усіма в одній спільній упряжці. Ваш син аномальний, і він залишиться таким доти, доки не засвоїть засобів спілкування, якими користується все людство. Глухонімого можна навчити писати, ба навіть говорити, а ваш син має бунтівну психіку. Він відмовляється вчитись.

— А що, коли він не може вчитися? Хіба це бунтарство? — заступилася за хлопця його сестра, випускниця колледжу, що спеціалізувалася на психології, мові та формуванні навичок. Вона любила свого малого брата і прагнула будь-що допомогти йому.

— Перепрошую, ви не зовсім мене зрозуміли. Річ, бачите, в чому… Хлопець настільки розвинений в усьому іншому, що створюється враження, ніби він навмисне і свідомо не хоче вчитися говорити. Дозвольте пояснити. Всі ви знаєте, як пишеться англійською мовою слово “яйце”. Але дозвольте мені написати це слово так, як він:

Тепер я пишу так, як це робимо ми…

EGG

Я показую йому мій напис. Даю йому яйце. Далі показую його напис. Я всіляко силкуюся пояснити, що його і мій написи означають одну й ту саму річ — яйце. Відтак я забираю його напис, даю йому чистий аркуш паперу і прошу переписати англійське слово, що означає “яйце”. Він заперечливо хитає головою і пише по-своєму. Я маю багато трирічних суб’єктів, які переписують це слово і знають, що воно означає “яйце”, а він відмовляється це робити. Вій вважає, що я помиляюся. Це доводить, що він має бунтівний розум. Він відмовляється виконувати вказівки. Він вважає, що його написання слова “яйце” правильне, а моє помилкове. Таку дитину не можна навчити. Він хоче, аби Ми вчили його мову, і не хоче вчитися нашої. З теоретичної точки зору це можливо, але трудність полягає в тому, що його мова незвукоза. Такою мовою не можна говорити.

— А чому б то й ні? — вигукнула сестра. — Він, скажімо, пише слово, що означає “яйце”. Я розумію напис. Я перекладаю його на звук і вимовляю слово “яйце”. Чому ж не можна говорити цією мовою?

Вчений лише похитав головою і мовив:

— Я переконаний в тому, що не може бути мови без звуку.

— А що ви скажете про розмову глухонімих за допомогою пальців? — запитав батько.

— Нічого особливого. Пальцями вони утворюють певні знаки, а ці знаки означають або слова, або літери, з яких складаються слова. А словами користуються всі — чи то в звуковій, чи знаковій формі. Навіть знаки народу майя залишаються беззмістовними доти, доки ми не утворимо з них слів. Якби ваш син вивчив мову глухонімих, картина б одразу змінилася. Але ж він відмовляється перейняти будь-який спосіб спілкування. І саме в цьому я вбачаю бунтівливість його розуму.

— Я намагався бути з хлопцем якомога більше разом, — відповів батько. — Ми провели вдвох дуже багато часу — ловили рибу, виїжджали за місто, мандрували. Може, він і справді має бунтівний розум але, на мій погляд, він є таким, яким йому судилося бути від народження, і бути інакшим не може. Я дійшов висновку, що він цілковито задоволений своєю письмовою мовою і що ця мова для нього не абищиця. Він дуже тішиться, коли хтось із родини цікавиться нею. Його письмо важить для нього дуже багато, і він гордиться ним. Мені часом здається, ніби йому стає прикро від того, що ми недостатньо розвинені, аби зрозуміти його письмо.

— Ну то знайдіть когось, хто б міг озвучити це письмо, і тоді я погоджусь, що це справді мова. А так мені нема чого додати, — сказав учений і залишив їх.

Наступного року батько повіз Девіда Філіпса III до Лондона. Там мешкав Генрі Джордон, винахідник, що своєю працею у галузі дослідження вібрації зажив всесвітньої слави. Він винайшов віброфон — нову друкарську машинку, в яку можна було говорити, як у мікрофон. Машинка перетворювала звукову мову на письмову у вигляді друкованого тексту. При добрій вимові пристрій не допускав помилок у написанні слів. Батькові запала в голову одна думка, і він пустився в дорогу за чотири тисячі миль, готовий на будь-які витрати, аби досягти мети. Завдяки рекомендаційним листам він доступився до лабораторії вченого. Його розповідь про сина зворушила серце винахідника, а симпатичний, з приємною зовнішністю хлопець відразу викликав у нього зацікавлення і приязнь.

— Я, либонь, прошу неможливого, — почав Девід Філіпс II, — але це мій син, і раптом неможливе стане можливим. Ви маєте пристрій, що перетворює звукову мову на письмову. Чи не змогли б ви сконструювати пристрій, який би діяв навпаки? Щоб можна було, скажімо, вклавши в нього письмовий текст, озвучити його?

— Який текст?

— Будь-який. Візьмімо для початку хоча б написання англійською мовою слова “яйце”.

— Але ж ви знаєте, як звучить це слово: EG, EGG, просто egg. І не треба вам для цього ніякого пристрою.

— Так, але це наше, англійське звучання. А мовою мого сина це слово може звучати зовсім інакше.

— Як це може бути? Ви щойно сказали, що він ніколи не розмовляє, навіть не вимовляє звуків.

— Це правда, але в Америці я чув від лінгвістів, що мова може бути лише звуковою, отож його символам мають відповідати якісь звуки, навіть, якщо він і не вимовляє їх. Зрештою, ось його записи. Уявіть собі, що він писав протягом усієї нашої подорожі з Нью-Йорка, повністю поринувши в роботу. Може, це оповідання? І ще я помітив ось що: він хоче мати друкарську машинку.

— Ну то чому б вам не купити її?

— Я вже давно б це зробив, але йому потрібна не така машинка, якими користуємося ми. Він повсякчас подає мені своє письмо, а тоді показує на мою портативну машинку.

— Тобто ви хочете сказати, що йому потрібна така машинка, яка б мала його письмові знаки?

— Саме так.

— Я зроблю йому таку машинку, — сказав Генрі Джордон. — Залиште мені його записи. Доведеться ретельно їх проаналізувати, розбити на окремі графічні елементи і сконструювати машинку, на якій би можна було друкувати ці елементи, так само, як і писати їх ручкою чи олівцем. А ви тим часом покажіть вашому синові Лондонську вежу та Трафалгарський майдан. Заходьте через три дні — я вже матиму для нього подарунок.

На третій день батько та син повернулися до майстерні Генрі Джордона. Винахідник провів їх до кімнати, в якій стояли лише стіл та стілець. На столі виднілася друкарська машинка із закладеним у ній аркушем білого паперу. Джордон натиснув на п’ять клавішів, вийняв папір і подав його хлопцеві. На папері було надруковано слово “яйце” його літерами: