Година Бика - Єфремов Іван. Страница 56

Жінка, не маючи сил звестись на ноги, доповзла до землян і благально простягнула до них руку. Напівголий ватажок стрибнув до неї, та раптом закрутився і, глухо гупнувши, вдарився головою об кам’яну підлогу. Тор Лік, що збив його повітряною хвилею із незарядженого наркотизаторного пістолета, кинувся до жінки, щоб підняти її. Звідкись із натовпу вилетів такий самий важкий ніж і вхромився між лопатками жінки, вбивши її наповал. Другий ніж ударився об скафандр Тор Ліка й відлетів убік, Третій просвистів біля щоки Тівіси. Ген Атал, як завжди покла-даючись на техніку, увімкнув захист свого СДФ, якому він завчасно наказав бути поруч.

Під рев збудженого натовпу й дзвін ножів, які відлітали від невидимої перешкоди, земляни сховались у проході за стіною. Не відразу напасники збагнули, що мають справу з нездоланною силою. Вони відступили на площу, стали радитись. Огледівшись, мандрівники зрозуміли, що перебувають в огородженому масивними стінами колишньому парку. Протрухлі пні, які розсипались, пагорбками височіли між кам’яними стовпами з написами, постаментами і скульптурами. Це було кладовище тих прадавніх часів, коли людей ховали в місті біля знаменитих храмів. Стіна кладовища не захистила б від нападу, тому Ген Атал вибрав місце для захисного поля неподалік від входу. Він поставив два СДФ на «вісьових» кутах квадрата, оконтуреного стовпцями із синьої кераміки. Тут для напасників нагляднішою була межа забороненої зони. Після кількох атак у них виробиться рефлекс на непереборність, і тоді можна буде іноді вимикати поле. Стан батарей дуже непокоїв інженера броньового захисту. Не передбачивши таких пригод, вони витратили багато енергії на швидку їзду…

Тор Лік підняв перископ СДФ, який одночасно правив за антену. Наближався час, коли «Темне Полум’я» створить «дзеркало»-рефлектор у верхніх шарах атмосфери над містом Кін-Нан-Те. Мандрівники викличуть літак і зможуть порадитися з приводу того, що сталося.

Індикатор зв’язку заблимав синім вогником. Для заощадження енергії вирішили вести переговори без зображення, з вимкнутими ТВФ.

Вражена Тівіса сновигала між могилами і все ніяк не могла заспокоїтись, докоряючи собі, що не врятувала полонених.

Тор Лік підійшов до неї й хотів обняти, але жінка відступила.

— Хто ці істоти? їх не відрізниш від людей і водночас не назвеш людьми. Чого вони тут? — болісно прозвучало її запитання.

— Оце, мабуть, та сама небезпека, на яку натякали чиновники Торманса, — впевнено сказав Ген. — Очевидно, вони соромляться зізнатися, що на планеті Ян-Ях є такі види — суспільством не назвеш, — види бандитських зграй, які ніби воскресли з Темних Віків Землі!

— Так, небезпека набагато страшніша, ніж лімаї Дзеркального моря і пожирачі черепів у лісі, — погодився Тор.

— Я пригадав, на жаль, пізно, одну з лекцій Фай Родіс, — зажурено зітхнув інженер броньового захисту, — про дивовижну жорстокість, що нагромаджувалася в психології стародавніх рас. Звідси випливав висновок про різні рівні інферно в різних народів в один і той же час. Внаслідок приниженості перед володарями життя в будь-якому образі — звіра, бога чи можновладця — виникає потреба усвідомлення власної вищості через витончені тортури й знущання над усіма, хто потрапляє під владу таких нелюдей.

— Мені здається, тут не те! — збуджено крикнув Тор Лік. — Як і будь-яке інше, тормансіанське суспільство набувало моральних цінностей завдяки вихованню в суворій школі життя. Вони втрачалися в титанічній експлуатації, і настала загальна аморальність, яку не можуть стримати ніякі грізні закони чи жорстокість «лілових».

— Ні, я мушу поговорити з ними! Ген, вимикайте поле. — Тівіса попрямувала до отвору в стіні.

Поява Тівіси викликала збудження натовпу, що заповнював майдан. Тівіса підняла руки, показуючи, що хоче говорити. З двох боків підійшли, очевидно, ватажки — напівголий з чуприною, стягнутою у джгут, і татуйований у супроводі своїх подруг. Жінки, схожі одна на одну, як сестри, йшли, крутячи худими стегнами.

— Хто ви? — запитала Тівіса мовою Ян-Ях.

— А ви хто? — запитав у свою чергу татуйований, він говорив на «низькому», примітивному наріччі планети, з його незрозумілою вимовою, проковтуванням приголосних і різким підвищенням тону в кінці фраз.

— Ваші гості із Землі!

Четверо вибухнули реготом, тицяючи пальцями в Тівісу. Сміх підхопив увесь натовп.

— Чому ви смієтесь?

— Наші гості! — прорепетував напівголий, наголошуючи на першому слові. — Невдовзі ти будеш наша… — і він зробив жест, що не лишав сумнівів у долі Тівіси.

Жінка Землі не збентежилась і, не здригнувшись, сказала:

— Хіба ви не розумієте, що котитесь у безодню без вороття, що нагромаджена у вас лють повертається проти вас? Що ви стали власними катами й мучителями?

Одна з жінок, злісна і наїжачена, як розлючена кицька, зненацька наблизилась до Тівіси.

— Ми помщаємось, помщаємось, помщаємось! — закричала вона.

— Кому?

— Усім! їм! Хто конає безсловесною тварюкою і тим холуям, що служили у володарів, а тепер вимолюють життя.

— А хто такий холуй?

— Мерзенний раб, який виправдовує своє рабство, той, хто обурює інших, повзає на животі перед володарями, хто зраджує і вбиває крадькома. О, як я їх ненавиджу!

«Ця жінка піддалася тяжкому приниженню, насильству, що поставило її на грань безумства», — подумала Тівіса й тихо спитала:

— Але хто образив вас? Саме вас, особисто? Обличчя жінки спотворилось від гніву.

— А! Ти чиста, вродлива, всезнаюча! Бийте її, бийте всіх! Чого стоїте, боягузи! — заверещала вона.

«Психопатка!» — подумала Тівіса. Вона глянула на обличчя людей, які наближалися до неї, і сахнулась: жодної думки не було в них. Здичавіла й темна, плоска, як тарілочка, душа недорозвинутої дитини дивилась на неї очима цих людей.

І Тівіса вчасно відступила до воріт, Ген Атал, що стежив за переговорами, тримаючи руку на кнопці, замкнув захист. Відкинуті переслідувачі покотились по плитах древньої площі.

Тівіса схопилася за щоку, як завше в хвилини розчарування і невдач.

— Що ти можеш іще, Тіхе? — запитав Тор Лік, називаючи її інтимним іменем, яке виникло ще за часів подвигів Геркулеса.

— Була б на моїм місці тут Фай Родіс!.. — з гіркотою сказала Тівіса.

— Боюся, що й вона не добилася б від них нічого доброго. Хіба що застосувала б свою силу масового гіпнозу… Ну, зупинила б їх, а що далі? Ми їх теж спинили, але ж не вбивати їх лазерним променем, рятуючи наші дорогоцінні життя!

— О ні, звичайно! — Тівіса замовкла, вслухаючись у гомін юрмища, що долинав через огорожу кладовища.

— Можливо, їм потрібні наркотики? — запитав Ген Атал. — Пам’ятаєте, як широко вживалися вони в давнину, особливо коли хіміки винайшли наркотик дешевий і ефективніший, аніж алкоголь і тютюн?

— Не сумніваюся, що в них є одурманюючі засоби. Досить поглянути, як вони рухаються. Але суть біди в іншому — у втраті людяності. В давнину траплялося, що дикі звірі виховували маленьких дітей, волею випадку полишених напризволяще. Відомі діти-вовки, діти-павіани, навіть хлопчик-антилопа. Певна річ, могли вижити лише індивіди, наділені особливим здоров’ям і розумовими здібностями. І все ж вони не стали людьми. Діти-вовки втрачали здатність ходити на двох ногах. Ось що робиться з людиною, коли інстинкти й природні потреби тіла не врегульовані вихованням.

— Не дивно, — сказав Тор Лік. — Давно відомо, що мозок людини став могутнім, лише розвиваючись у соціальному середовищі. Перші роки життя дитини мають набагато більше значення, ніж думали раніше. Але…

— Але людину виховало суспільство, а не стадо, — підхопила Тівіса. — Людина була груповою, але не стадною твариною. А натовп — стадо, він не може нагромадити й зберегти інформацію. Злочинно позбавляти людей знань, правди; мерзенна брехня привела людину до цілковитої деградації. Керовані лише найпростішими інстинктами, такі люди збиваються в стадо, де головна розвага — садистські втіхи. І перебудувати їхню психіку, як і дітей-вовків, безпосередньо звертаючись до людських почуттів, не можна. Треба застосувати особливі методи… Як усе-таки я шкодую, що з нами нема Родіс.