Лiкарськi рослини Прикарпаття - Гладун Ярослав. Страница 10

Гравілат міський

(Geum urbanum L.)

Родина розові (Rosaceae)

Рослина висотою до 30–60 см. Стебло прямостояче, вкрите м'якими волосками. Прикореневі листки за формою відрізняються від стеблових. Квітки 5-членні. Пелюстки вільні, чашечка з підчашею з двох 5-роздільних кіл, після відцвітання відігнута вниз. Тичинок і маточок багато. Плоди горішковидні. Цвіте з травня до початку червня. Росте у світлих лісах, чагарниках, садах, на забур'янених місцях майже по всій території України.

Гравілат міський найчастіше зустрічається в тих лісах, де буває багато людей або випасають худобу. В приміських лісах і лісопарках, особливо дубово-грабових, у лісосмугах він скупчений, як правило, поблизу доріг та стежок у місцях з поживним, добре зволоженим грунтом.

Назва роду походить від грецького слова, що означає — «смачний». Видова назва в перекладі з латинської мови "міський". На Україні росте 2 види гравілату.

Гравілат річковий

(Geum rivale L.)

Родина розові (Rosaceae)

У вільшняках, сирих дібровах, по лісових болотах майже всієї України зустрічається ця струнка, декоративного вигляду рослина з напрочуд красивими дзвониковидними квітками.

Гравілат річковий має потовщене міцне кореневище, від якого відходять темно-червоні прямостоячі стебла 25–70 см заввишки. Листки переважно прикореневі, перистороздільні, як і стебла, волосисті. Квітки чималі, з червоно-бурою подвійною чашечкою та яскравими пелюстками з червоними жилками, розташовані по одній-п'ять на верхівці стебла; вони мають багато тичинок і маточок. Цвіте ця багаторічна рослина, починаючи з травня, запилюється комахами, має горішковидні плоди з довгим гачкуватим носиком.

Гравілат річковий можна споживати. З молодих листків його, що містять значну кількість вітамінів, готують салати. Плоди завдяки волосистому гачкуватому носику чіпляються до шерсті тварин і в такий спосіб розносяться на великі відстані.

Деревій звичайний

(Achillea millefolium L.)

Родина складноцвіті (Compositae)

Щодо походження латинської назви рослини існує кілька думок. Найбільш поширене твердження, що назва дана за іменем Ахілла, який, згідно з грецькою міфологією, був учнем Кентавра і вперше використав рослину для лікування ран. Вилікувавши деревієм Телефуса від рани, завданої мечем, Ахілл довів цілющу силу цієї трави. За іншою версією, наукова назва рослини походить від грецького "ахілос" — "рясний корм" або "ахілон" — «тисяча», що пов'язано з розсіченістю листя.

З лікувальною метою деревій використовували кілька тисячоліть тому, спочатку лікарі стародавньої Еллади й Риму, а згодом Західної Європи і Русі. Зокрема, з літописів відомо, що внука Дмитрія Донського, який був знесилений від носових кровотеч, вилікували соком деревію.

Багаторічна рослина 40-100 см заввишки. Стебло пряме, ребристе, нерозгалужене, сірувате, рідковолосисте. Листки довгасті або ланцетні, перисторозсічені, з численними супротивними або кососупротивними частками, надрізаними на лінійні або ланцетні гострі часточки. Квітки в дрібних кошиках зібрані у густе верхівкове щитоподібно-волосисте суцвіття. Кошики (5–7 мм завдовжки, 3–5 мм завширшки) яйцеподібні, рідше кулясті. Листочки обгортки черешкові, зелені, з бурими або білувато-перетинчастими краями. Крайові квітки в кошиках язичкові, з коротким округлим відгином, білі або рожеві. Середні — трубчасті, двостатеві. Тичинок п'ять, зрослих з пиляками, маточка одна, з нижньою зав'яззю, довгим стовпчиком і дволопатевою приймочкою. Плід — сплющена, сіра, дрібноборозенчаста, довгаста сім'янка (до 2 мм завдовжки) без чубка або коронки.

Росте на луках, полях, лісових галявинах, узліссях, схилах, серед чагарників, поблизу доріг, на городах.

Листки містять вітамін К (0,05 %), метилбетаїн (0,05 %), ефірну олію (близько 0,8 %), мурашину, оцтову та ізовалеріанову кислоти, складні ефіри і спирти. Із суцвіть виділено сесквітерпенові лактони.

Верхівки квітучих рослин використовують при хворобах кишково-шлункового тракту, зовнішніх кровотечах, запальних процесах матки, порушенні обміну речовин, погіршенні апетиту і як протиканвульсійний засіб.

Деревій вважається кровоспинним і потогінним засобом, застосовується при туберкульозі легень, виразках, катарі шлунка” нирковокам'яній хворобі, малярії, поносі, геморої, жіночих хворобах, нічному нетриманні-сечі, хворобах печінки, недокрів'ї, головних болях, простуді, нервових хворобах і гіпертонії. Суцвіття застосовують при грижі. Ефірна олія деревію використовується в лікеро-горілчаному виробництві, виноробстві й парфюмерії.

Концентрований настій з трави — ефективний засіб боротьби з попелицями, трипсами, щитівками, павутинним кліщем тощо.

Розмножується поділом коренів і насінням. У підготовлений грунт навесні або восени на відстані 20–25 см один від одного висаджують заздалегідь викопані і поділені на чотири частини корені. Ширина міжрядь — 30–35 см. Догляд за посівами полягає у прополюванні та розпушенні грунту. При необхідності його поливають.

Насіння висівають одразу ж після його збирання. Сходи з'являються навесні наступного року. Догляд такий самий, як і при вегетативному розмноженні. Якщо посіви загущені, восени їх проріджують.

Траву, листя і квітки збирають у фазі цвітіння — в червні — жовтні. Пра] цьому траву зрізують заввишки до 20 см (від верхівки рослини), товсті стебли видаляють. Сировину сушать у добре провітрюваних приміщеннях, розклавши тонким шаром.

Дерен справжній (кизил)

(Cornus mas L.)

Відомий з давніх-давен. Так, при розкопках у Криму стародавнього міста Херсонеса, що існувало в V ст. до н.е., було знайдено кісточки дерену?!

Не випадково, враховуючи твердість деревини, дереновим списом Гомер; озброїв Одіссея у своїй знаменитій поемі. Таку зброю мав міфічний засновник Рима Ромул, який, за легендою, встромив його на Палантинському горбі, і 1 спис проріс квітучим кизиловим деревом.

Цікавий свідок бронзового віку — бронзовий меч — зберігається в] грузинському історичному музеї. Рукоятка в нього деренова. Навіть деталі! перших годинників виготовляли в давнину з цієї напрочуд міцної деревини. Один такий годинник експонується в музеї міста Нюрнберга.

Цінували дерен і як лікувальний засіб. Гіппократ, наприклад, писав, що з його листя можна приготувати відвар, який позитивно впливає на шлункові хвороби, а Овідій на початку нашої ери написав у поемі "Золотий вік", які варити кизилове варення.

Дерен справжній — високий (2–5 м) кущ або невелике деревце з округлою кроною з родини деренових. Молоді пагони зеленувато-сірі, а старі вкриті сірх”ю тріщинуватою корою. Листки супротивні, від яйцеподібних до ланцетних і (6-10 см завдовжки), зелені, цілокраї, сидять на коротких черешках, вкритих, і як і пластинка, притиснутими волосками. Квітки дрібні (до 10 мм у діаметрі), і золотисто-жовті, зібрані в зонтикоподібні суцвіття. Плід — темно-червона (жовта або рожева) соковита кістянка (12–20 мм завдовжки), овальна або грушоподібна. Кісточка тверда, веретеноподібна, майже гладенька.