Витязь у тигровій шкурі - Руставели Шота. Страница 89

Наче сон нічний, кінчилась їхня повість в згоді й славі,

Вже пішли вони із світу. О часи хисткі й лукаві!

Час - це мить одна, хоч довгим він здається нам в уяві.

Так пишу я, месх незнаний, родом з селища Руставі.

Богу Грузії Давиду, сонцерівному на вроду.

Склав я віршами цю повість на забаву і догоду,-

Він поширює могутньо жах від Заходу до Сходу,

Палить підступ і дарує міць підданому народу.

Славить подвиги Давида - марні всі старання ревні!

Повість цю про край далекий, про діла й звичаї древні,

Про державців чужоземних, про пригоди їх плачевні

Я знайшов, і віршем виклав, і розради мав душевні.

Отакий цей світ несталий,- все він крутить в веремії,

А життя - лиш мить, коротша за миттєвий помах вії.

Що нам те, до чого прагнем? Доля - згубниця надії,

Світом тим і цим владує, нещедротна в благодії.

Аміран Дареджанідзе мав співця - Мосе Хонелі,

Про Абдул-Месію вірші склав прославлений Шавтелі,

Безутомно Діларгета оспівав Саргіс Тмогвелі,

У сльозах про Таріела я співаю, Руставелі.