Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир. Страница 41

- Жива модель тризiр'я Центавра! - охнув приголомшений Краус. - Моделi сонць нi на чому не тримаються, - додав вiн зачудовано.

- Це ще дрiбниця! Поглянь уважнiше: навколо сонць обертаються планети. Бачиш, як швидко рухаються? I так само вiльно пливуть у повiтрi... Як це можливо!? Який механiзм приводить їх у рух, якщо вони нiчим не зв'язанi з усiм навколишнiм?

Краус раптом здригнувся:

- Повернiмось. Побоююсь, щоб Грубер там чого не накоїв.

Бiля входу в пiрамiду Грубера вже не було. Марно шукали вони його на подвiр'ї та у вуличках помiж будовами. Тiльки бiля великої пiвкулi з спiралями виявили лушпиння "горiлчаних" бананiв.

- Бiда! - розпачливо сказав Краус. - Мабуть, хтось затягнув його всередину, - кивнув вiн головою в напрямку входу, подiбного до того, який вони виявили в найбiльшiй пiрамiдi.

Пiсля короткого вагання вирiшили пiти на розшуки.

Вхiд у простору будову з спiральними конструкцiями був ширший, анiж у пiрамiду, так що мандрiвники могли просуватись вперед не нахиляючись.

В кiлькох мiсцях коридор перетинали труби, що йшли кудись у глибину землi.

Що далi просувались втiкачi, то дужче охоплювало їх почуття, нiби вони втрачають грунт пiд ногами. їхнi тiла легшали й легшали. А в кiнцi коридора, перегородженого низенькими поручнями, вони раптом вiдчули, що зовсiм втратили вагу; притягання планети на них не впливало - так само, як i в мiжзоряному кораблi. Вони судорожно тримались за поручнi, скеровуючи прожектори перед себе.

З темряви перед ними проступило просторе примiщення сферичної форми. Посерединi кiлькома мереживними балками була прикрiплена куля з блискучого металу. Як променi, до неї збiгалось кiлька труб.

Краус нахилився через поручнi, але одразу ж злякано вiдсахнувся.

- Хтось летить прямо на нас... - прошепотiв вiн ледве чутно i швидко попростував до виходу.

- Це Грубер, не бiйся!

I справдi, за хвилину перед входом у примiщення з'явилась людина, яка пливла повiтрям. Вона була звернена до своїх приятелiв спиною, нiби й досi їх не помiчала.

Краус погукав, але Грубер навiть не поворухнувся i байдуже продовжував свою дивну подорож понад стiнками печери.

Обидва стежили за ним, як за привидом.

- Можливо, його приглушили?.. Треба його якось рятувати, - прошепотiв Краус. - Зачекай тут, я збiгаю по трос...

- Нiкуди не ходи, це даремно: вiн знову пiдпливе до нас. Поглянь, обертається навколо кулi, немов супутник...

У Крауса вiд такого байдужого порiвняння аж мороз пробiг по спинi, але вiн нiчого не сказав.

Нарештi тiло Грубера знову наблизилось. Мак-Гардi втягнув нещасного до коридора i присвiтив у обличчя.

- Мертвий...

- Справдi, мертвий... - пiдтвердив Краус, коли уважнiше оглянув нерухоме тiло. - Вбитий електричним струмом Свозилова ще могла б оживити його...

Вiн схопився за голову:

- Прокляте життя!.. Повернiмось краще до наших, бо iнакше ми тут, безперечно, збожеволiємо! Або загинемо так само, як i вiн.

Роздiл XVII

Приборканий

вулкан

Життя у пiдземеллi ставало дедалi небезпечнiшим. На будiвництвi житла на Накритому столi боролись за кожну хвилину. Тiльки-но вивершили дах, як туди одразу ж перевели всю обстановку спалень, лабораторiй та клубу.

- Першу перемогу здобуто, друзi! - урочисто сказав Навратiл на невеличкому бенкетi з цього приводу. - Ще кiлька тижнiв тому ми часто зiтхали: "Ох, куди подiлись тi часи, коли свiтом ковбаси лiтали!". А сьогоднi вже...

Вiн не закiнчив. Свiтло в клубi раптом згасло. Водночас з цим пролунав оглушливий гуркiт.

Вроцлавський пiдскочив до вiкна i рвонув запону:

- Наша пiдземна електростанцiя!..

Над скелями, якi на очах жолобились i насувалися одна на одну, тьмяне передвечiрнє небо розгорялось багряним сяйвом.

- Люлька вивергає вогонь! - вигукнув Фратев. Поминувши групу вчених, вiн вибiг з будинку i подався на аеродром. Перш нiж хтось встиг опам'ятатись, у повiтря пiднявся вертолiт.

- Увага, увага!.. - лунав схвильований голос Фратева з гучномовця радiостанцiї в клубi. - Наближаюсь до кратера вулкана. Дим перешкоджає бачити, спускаюсь нижче... Зараз уже бачу добре... Могутнiй потiк лави суне кратером у напрямку Накритого стола... Тiкайте!

- Я - Навратiл! - хрипко викрикнув академiк. - Негайно спускайтесь!.. Негайно, ви чуєте?! Йдеться про життя усiх.

- Зараз буду спуска-а-а... - Фратев протягнув останнiй звук i несподiвано замовк. - Все гаразд, тiльки невелика подряпина на скронi... озвався вiн знову по короткiй паузi. - Спускаюсь.

Як тiльки вертолiт приземлився, Навратiл кинувся до нього й сiв поруч Фратева. Пiд пахвою вiн тримав невеликий металевий цилiндр.

- Назад, до вулкана, до паразитарного кратера! - наказав академiк, вiдсапуючись.

Фратев мовчки кивнув. Вертолiт пiднявся в повiтря. До кабiни заповз їдкий задушливий дим.

- Приготуйтесь, друже, зараз скинемо атомну бомбу! - сказав Навратiл, коли вони опинилися над протилежним схилом вулкана. - Бомба спускатиметься на парашутi, однак багато часу в нас не лишиться. Коли я вам скажу, намагайтесь якнайшвидше вибратись з зони вибуху. Не може бути, щоб ми не скерували лаву в iнший бiк... Увага!.. Єсть!

Освiтлений багряними вiдблисками парашутик з атомною бомбою швидко знижувався. Навратiл провiв його поглядом i обернувся до Фратева:

- Ну, чого ж ви...

Вертолiт гойднуло. Фратев, який сидiв, вткнувшись головою в пульт управлiння, мляво зсунувся додолу. Його обидвi щоки були залитi кров'ю.

Навратiл кинувся до нього, потiм судорожно перехопив важелi управлiння, щосили натиснув на педаль газу.

Вертолiт рiзко рвонуло.

А внизу, бiля невеличкого засипаного кратера, блиснув спалах неймовiрної яскравостi. Вогненний вихор здiйнявся у височiнь; вiн розганяв присмерк ночi, пiдхопив вертолiт i кинув його аж ген убiк.

Навратiл насилу вирiвняв машину.

***

Велике жовте сонце зайшло за голi верхiв'я гiр. По небу розлилося червоне вiялоподiбне сяйво. I назустрiч цьому сяйву швидко пiднiмався вертолiт, у якому сидiла одна-однiсiнька людина - професор Мадараш.

Професор ще раз поглянув згори на будинок, освiтленi вiкна якого навiвали смутнi спогади про затишок.

"Чи доведеться ж його ще побачити?" - майнула в головi невесела думка, але професор одразу ж її прогнав i перевiв погляд у протилежний бiк.