Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) - Бабула Володимир. Страница 43

...Зупиняємось бiля одного з островiв. Вода вирує вiд незлiченної кiлькостi всiляких риб та дивовижних земноводних... Над берегом кружляє цiла хмара наполоханих лiтаючих квартян... Iстоти найрiзноманiтнiших форм, розмiру й пофарбування стрiмголов тiкають у джунглi... З прибережних болiт з голосними криками пiднiмаються величезнi птахи.

...Лiтак покидає нарештi море Життя i летить над континентом... Серед горбкуватої, вкритої лiсом мiсцевостi, що нагадує Середню Європу, ми помiчаємо велике озеро. Приземляємось, щоб встановити на цьому озерi Жюля Берна, як ми його назвали, ще один автоматичний провiсник погоди.

...Лiтак з хвилину стрибає по бiрюзовiй поверхнi води.

...А ось тепер вiн вже спокiйно погойдується на якорi. До берега пливе гумовий човен з мотором. Мандрiвники в човнi труть собi очi, щоб переконатися, що вони не сплять... - Северсон замовкає.

Перед ученими на екранi з'являється справдi надзвичайна картина: в вузькiй затоцi на гладiнi води стоїть кiлька снiжно-бiлих кораблiв з розкiшно вирiзьбленими бортами та золотисто-рожевими вiтрилами. Кораблi наближаються... Нi, це не кораблi, а квiти гiгантських рослин...

- Це - квiти чарiвних морських лiлiй... - продовжує Северсон. - Як встановила Алена, вiтер переносить їх з мiсця на мiсце разом з корiнням... Звернiть увагу: на крайнiй квiтцi сидить крилатий квартянин... Бiдолаха так перелякався, що навiть забув про свої крила, якi можуть в першу-лiпшу мить пiдняти його в рятiвну височiнь.

Коли ми наблизились до велетенських квiток, то побачили гирло рiки, якою текла в море червона, як кров, вода. Ми захотiли визначити причину цього дивного явища, а тому вирушили проти течiї в глиб континенту, аж поки досягли мiсця, де рiчка витiкала з надрiв скелi...

Северсон знову замовк. Картина, яка з'явилась на екранi, не вимагала пояснень, а навiть виключала їх.

Крiзь темний отвiр тунелю назустрiч глядачам випливала величезна печера неймовiрної краси. В свiтлi прожекторiв нестерпно виблискували крижанi сталактити, якi, немов мармурова колонада, пiдтримували високе склепiння. Понад стiнками росли кришталевi джунглi, а над ними велично височiв могутнiй орган, який, здавалось, тiльки чекав на чарiвного музику, щоб заграти райських пiсень. На замерзлих краях озера свiтилися бiлоснiжнi чудернацькi крижанi вiзерунки. Хiд до другої печери закривала завiса з довгих крижаних бурульок - безперечна ознака того, що сюди давним-давно не заходив нiхто.

- Ми вирiшили проникнути глибше... - продовжував Северсон. - Я обережно зламав одну з бурульок i збив нею кiлька сусiднiх. Печерою прокотився брязкiт, немов розбилося скло, i частина завiси впала в крижану воду.

Друга печера мала трохи iнший вигляд. Бiля стiни виступали з води жовтi приступки, зробленi з вапняку. Струмок, що протiкав понад правою стiнкою, губився в дальшiй печерi... Ми вийшли на твердий грунт, а човен припнули до сталактита. В цю печеру ми пролiзли плазом через вузький прохiд мiж двома вапнякуватими стовпами! Тут потiк кiнчався - власне, губився пiд кам'яною стiною.

Печера була набагато менша, простiша, а головне - теплiша за попереднi.

Ми освiтили всi закутки, щоб знайти отвiр, яким можна було б проникнути далi, але всi нашi зусилля були марнi.

- Поглянь! - вигукнула раптом Алена, показуючи вгору.

На гладенькiй стiнi була зображена велика картина, яка розповiдала про втечу рiзноманiтних iстот вiд дiючого вулкана. Серед птахiв, що ширяли в повiтрi, були намальованi й лiтаючi квартяни.

"Хто ж був автором цiєї картини?" - подумали ми. Хiд до печери закритий; бурульки й сталактити не наростуть за тиждень-два; дiя води створює їх протягом тисячолiть.

- Можливо, колись, у давноминулi часи, тут жили такi ж розвиненi iстоти, якими були древнi вавiлоняни та єгиптяни... - висловила здогад Алена. - Але куди вони подiлись?.. Може, загинули?

Ми знову задивились на картину. Вона була цiкаво виконана. її творець, прагнучи досягти найбiльшої реальностi зображення, налiпив на малюнки звiрiв шерсть i пiр'я, здобуте, очевидно, з справжнiх тварин. Слiд сказати, що зблизька це не справляло приємного враження.

Нашi мiркування порушило пiдозрiле шарудiння.

Ми швидко погасили кишеньковi лiхтарики, притиснулись до стiнок. В ту ж мить поруч мене почувся глухий удар, багатократно посилений луною.

- Живий? - прошепотiла менi на вухо Алена.

- Тс-с-с!.. Тут, мабуть, хтось є... - вiдповiв я ледве чутно.

Але в печерi знову запала могильна тиша.

Я обережно обмацував навколо себе руками, щоб з'ясувати, що впало менi до нiг. То був уламок каменя, який при ударi об пiдлогу печери розбився на шматки...

Пробачте, що в цих мiсцях мiй репортажний фiльм має прогалини, - було темно...

- Вiдiрвався шматок скелi. Ми вiдбулись щасливо! - сказав я i знову засвiтив прожектор.

- Звiдки мiг випасти камiнь, якщо стiни й склепiння над нами гладенькi й зовсiм не пошкодженi? - здивувалась Алена.

- Тут щось не гаразд, - притишив я голос. - Будь коло мене, менi тут не подобається. Повернiмось.

Не пройшли ми й десяти крокiв до виходу з печери, як за нашими спинами впав ще один камiнь.

Ми блискавично обернулись.

Над картиною, пiд стелею печери, ми побачили правильний круглий отвiр, якого хвилину тому не було, а в ньому - крилатого квартянина, одягнутого в незвичайний одяг. Заслiплений свiтлом прожектора, вiн затулив долонею очi i вiдступив на крок до таємничого ходу.

Алена вiд несподiванки скрикнула.

В ту ж мить з'явився ще один квартянин, схопив свого товариша i потягнув його в глиб скелi. Круглий отвiр лишився вiдчиненим.

Все це сталося так швидко, що ми в першу хвилину не могли збагнути, чи це дiйснiсть, чи галюцинацiя. Отвiр у стiнi, однак, був беззаперечним доказом: пiдземний лабiринт населений квартянами, якi вмiють виготовляти собi одяг.

- Чому нас отой квартянин бомбардував камiнням? - засмутилась Алена. Адже ми йому нiчого лихого не заподiяли...

- Пiзнiше я його запитаю, - пожартував я. - Повернiмось до човна, а то нам тут ще щось впаде на голову.

Можете уявити собi нашi почуття, коли ми, повернувшись до сталактита, не знайшли там човна? Ми побiгли вздовж пiдземної рiчки до крижаної завiси. Але там сухопутна дорога кiнчалася.

Як же ми потрапимо назад до лiтака?.. Чому я, осел, залишив портативний передавач у човнi?