Чорна бузина (CИ) - Шаграй Наталья Миколаївна "Шаграй". Страница 22

Ну, більшість часу він провів за кордоном.

Видно саме цікаве це те, що він там робив.

Хочеш, що б я вияснила?

Коли б ми з ним просто працювали , то відповіла б беззаперечно. А так не знаю. Але його те минуле, чомусь страшенно лякає.

Підозрюєш, що він когось вбив?

Ярослава і звідки в тебе стільки любові до людей?

Від частого спілкування. Все від нього.

Ладно. Не зважай. Ризикну, повірю, що справиться сам. А то починаю нагадувати параноїчку.

Таємниці вони такі і зазвичай до добра не доводять.

До добра зазвичай не доводить недовіра. І сварки. Розповідь одну згадала, як до бабки приходить жіночка і каже, що життя, не має так з чоловіком сваряться, чи не може бабка біді зарадити. А бабка принесла їй пляшечку і говорить, як тільки починаєш з чоловіком сваритись відразу набере води в рот, і не ковтай . Так жінка і зробила, чоловік свариться, а вона мовчить, він і замовк. Пройшов місяць. Ця жінка взяла пляшечку і понесла до бабки. Говорить, дякую вам, та ми більше не сваримося, візьміть це й чудовий засіб може кому, ще знадобиться. А бабка їй і каже. Там була просто вода з криниці.

Мудра, не по рокам.

Станеш тут совою - мудрою головою. Побігли тоді по домам. А то мій час як у Попелюшці кінця збігає. І чудовисько вернеться додому.

Все таки розмови з кращою подругою, йдуть на користь. От поговорила сама питання задала , сама і відповіла, зате, як на душі полегшало. Та додому я раніше Соломатіна не встигла, він сидів біля порогу.

Привіт! Давно сидиш?

Ще не дуже. Де ти була? Все нормально? - Піднявся він з сходинки.

Все просто чудово. Мені треба було подумати. І думається мені краще в компанії кращої подруги.

І про що думала? – Я задумливо потерла носа. Так, він не заспокоїться поки не оцінить усі загрози і перспективи. Я підійшла і поцілувала його. А потім нарешті відкрила двері і ми зайшли в дім.

Твої таємниці дещо бентежать мене. І я зізнаюсь чесно поривалась натравити на тебе Ярославу. Але я цього не зробила. Я зрозуміла, що я довіряю тобі. І ти маєш повне право на своє приватне життя. – Він був здивований.

Ясно. І ти на мене не сердишся?

Я на тебе і не сердилась.

Просто в тебе був такий вигляд, ти була зла.

О, так я таки була зла. Але на того хлища і на ситуацію в яку він мене заганяв, а я ненавиджу бути безпорадною.

Вибач. Я владнаю ситуацію з своїм минулим.

Ситуація не владналась, бо вже на другий день, хлищ вломився знову в мій кабінет. І почав з порогу.

Він псих. І півроку лежав в психушці. То ви справді думаєте, що ваш бізнес не постраждає після того, як всі дізнаються про це. Я думаю, вам краще вмовити Соломатіна продати магазини. – Я дивилась на нього. От, що то справи Соломатіна закінчились лікарнею. Хоча з таким оточенням добродіїв,вони б і кого завгодно так закінчилися. Щось видно потрібно змінити Соломатіну в житті. – Зате добродій розпинався далі.

Ганно Василівно ви ж розумна жінка, то я сподіваюсь ми домовимось.

Знаєте в мене в житті було одне правило, ніколи не погрожуй, коли ти не здатний втілити це в життя. Ваша наполегливість вже почала втомлювати і забирати в мене час. Ваші погрози вважаю таким нікчемними, що навіть нічого робити не буду. І Соломатіна я підтримую. Що правда хід його думок може бути не настільки радужним, а враховуючи, як ви кажете, що він »псих» то бог вам на допомогу. А тепер перестаньте займати мій час і покиньте кабінет.

Ви пошкодуєте про своє рішення. – Прошипів він.

Я звичайно ознайомилась з вашими методами ведення справ, підкуп, улесливість , погрози, для вас всі методи добрі. Але і ваше в цьому слабке місце. Ви не створюєте чогось нового, не вдосконалюєте, не змінюєте, просто відбираєте і адаптуєте під себе. У Соломатіна завжди буде інша дорога, а ви його будете доганяти.

Ваш Соломатін не в ладах з головою, він живе на таблетках. – Виплюнув, він ще одну порцію отрути.

Сергій, пішов геть. – В дверях стояв Соломатін і я була певна , що він чув останні слова цього Сергія.

Всього найкращого Ганна Василівна. – Я промовчала. Погляд Соломатіна для Сергія нічого доброго не обіцяв, та він закрив двері за Сергієм і залишився в кабінеті. Повільно повернувся до мене. Він навіть не дивився на мене просто стояв.

Я…я не хотів, щоб ти вважала мене психом. – Його каяття не знало меж . – І те, що він сказав правда.

Соломатін. – Тяжко зітхнула я. – Психом я тебе вважала з першої миті нашого знайомства. По правді там ще була купа різних епітетів, що тобі явно не лестили. Але я бачила тебе, що робило тебе вкрай цікавим для мене. Ти як магніт, що ближче наближаєшся, то сильніше притягує. Ти мені страшенно подобаєшся з усіма твоїми недоліками і перевагами з усім твоїм хаосом і неспокоєм. Мені дуже шкода, що тобі довелось пережити не найкращі часи, але я тебе люблю з усім що є і що було.

Що ? Що ти сказала?

Я сказала, що ти мені цілком влаштовуєш саме таким який ти є. Я сказала, що люблю тебе. І люблю вже досить давно. Тому заради усього доброго не лякайся так. Я все ж тобі в любові зізнаюсь, а в не в злочині проти людства.

Я не лякаюсь. Я ще просто не вірю. Ти мене правда любиш?

Абсолютно впевнена в своїх почуттях.

І не покинеш мене?

Навіть не подумаю. – Він нарешті таки відійшов від дверей і просто обійняв мене.

Я так боявся – Пробурмотів він зарившись носом в моє волосся.

І у всіх пар рано чи пізно наступає момент знайомства з батьками. Моя родина не полінилась і вся дружно приїхала до мене в гості. Ідею познайомитись з родиною Соломатін зустрів , скажемо так прохолодно, але приречено. І тільки коли вже приїхав на саму вечерю, по його чорних колах перед очима і смиканому вигляді я зрозуміла, на скільки він знервується.

І що тебе так лякає в знайомстві з моїми батьками?

Якби в мене була дочка, я б ніколи її не віддав такому придуркові . – Все таки сказав він.

Дім, я дуже люблю свою родину. Моя родина любить мене,але вони не вмішуються в моє життя. І тебе я люблю. – Спробувала я його розрадити.

Ти сьогодні дуже гарна. – Прошепотів він і поцілував у висок.

Тоді пішли знайомитись. – Моя родина була в кімнаті, під дружній галас, щось обговорюючи. Звичайно, вони замовчали, коли ми зайшли. Коротке представлення і ми сіли до столу. Соломатіна посадили напроти мене, поряд нього сіла мама і тата, поряд мене бабуся. Всі були трохи напружені , одна бабуся отримувала від усього задоволення. Але навіть і вона нахилилась до мене і прошепотіла: «А що з твоїм хлопцем?» Я перевела погляд на Діму, він сидів прямо і з таким відмороженим виразом обличчя. Зверхній погляд і холодна відповідь моєму батькові. А батько пильно за ним стежачи задавав і задавав все питання. Я зітхнула і нагнулась до бабусі.

Він переляканий до смерті. Його теща була вкрай хворою жінкою, я сама її бачила. Її б психіатра хорошого. Це у нього захисна реакція організму така. А тато його видно зараз доконає.

Не доконає.

Василю. – Бабуся лагідно всміхнулась моєму батькові, того злегка перекосило. Характер у бабусі все таки не цукор. – А ти вже й забув, як прийшов мене знайомитись. – Батько трагічно поморщився. – Жених перенервував і втратив свідомість прямо за столом. – Щось мені здалося, що після такої історії, Соломатін зблід ще більше. Але бабуся відвела увагу від Соломатіна і дісталось батькові, поки мама не розсміялась і не врятувала батька. Н-да вечеря вдалася. Я пішла з мамою на кухню, допомогти прибрати з столу, чоловіки залишились в залі.

Пам’ятаю, як я почувалась коли знайомила з мамою твого батька. Незручно не те слово. А твій батько щось відповідав невпопад , а у мами ставав все холодніший і холодніший вигляд.

Так, бабуся поглядом заморожувати уміє.

Татко твій схоже теж перенервував.

Це мило. Але ж я давно вже не маленька дівчинка.

Для нас ти завжди будеш нашою донечкою і ми будемо про тебе хвилюватись, пишатись твоїми досягненнями і мріяти про онуків.