Сакрал - Хомин Iрина. Страница 15

Мовляв, вірю. Але все зрозумів. За стінами будинку тільки-но щось сталося, щось важливе, але тільки вона не скаже. Наполягати марно.

Не чекаючи наступних питань, дівчина завела машину, натиснула на газ. У голові все ще плуталися думки. Мама. Тітка. її хотіла вбити власна мати? Сльози знову навернулися на очі. Чому ж батько усе приховував? Батько. Галина, мабуть, уже дзеленькнула йому і доповіла про останні події.

Не без того.

Зараз приїде додому, а там її вже чекатимуть.

— Обережно, — попередив Борис, коли перед самою «Таврією» прошмигнула машина.

Вона хотіла зосередитися. Боже, як вона хотіла зосередитися! Дратувало все — той, що сидів поряд, автомобілі на дорогах, батько, який зараз почне читати мораль. На сьогодні досить серйозних розмов.

Баста! Забагато!

Підсвідомо натиснула на газ і перемкнула передачі. Сама не знала, куди поспішає.

Тільки б швидше.

Борис стривожено глянув на дорогу, а потім на кермо. Видимість нульова, все скло залите водою. Куди поспішати?

— Обережно, — знову повторив він.

— Відчепіться.

Тільки на мить повернула голову, натискаючи на педаль газу. Здавалося, швидкість допоможе втекти від проблем. Ось вона — дорога. Майже все видно. Тільки на мить повернула голову.

Скрегіт м'ятого заліза і битого скла пройшовся зовсім поряд, біля лівого плеча. Тереза навіть голову втягнула.

Авто зупинилося метрів за кілька. Посеред вулиці. Тереза сиділа зовні начебто спокійна, руки гладили кермо.

— Це ви винні, — дорікнула Борису.

Все ще лила злива. І тепер зовсім стемніло, мабуть, вечір перейшов у ніч, хмари не могли аж так затягнути небо.

Чекала, що зараз почнеться крик на вулиці, сварка. Іще щось. Але крім шуму зливи не чула нічого. Ще мить почекавши, дівчина вирішила, що треба-таки вийти з авто, оглянути місце аварії.

Борис не втручувався, дозволив узяти їй ініціативу у свої руки, походити під дощем, помокнути в його ж піджаку. Коли людина знервована, їй жодні розумні поради не допоможуть…

Трішки роздерлася обшивка та тріснуло скло на задніх дверцятах. Правда, весь бік смугами залишився без фарби. Це щодо «Таврії» і то, мабуть, не все, якщо взяти до уваги грозу з її оптичним обманом. Озирнулася в пошуках предмета, який могла зачепити. Ним виявилося гарненьке авто, іномарка мало не останньої моделі. Дивно, що не спрацювала сигналізація…

Переднє крило зіжмакане, фара розбита, дверцята…

Раптом хтось схопив її за плечі.

Крик застряг у горлі, але так і не вирвався на волю. Вчасно почула голос Бориса.

— Тобі не бракує проблем? — майже тихо запитав він. — В машину. Я за кермом.

Все відбулося так швидко. Тереза ніколи раніше не тікала з місця аварії. Але на один день всього справді забагато.

Він мало не силою засунув її в авто, потім сів за кермо і поїхав геть. За кілька хвилин, коли позаду залишилося кілька районів, з сумнівом у голосі спитав:

— Тебе додому?

Терезі справді не хотілося додому. Почнуться сварки з батьком, а ще запитає про машину… Але як Борис здогадався?

— Є варіанти?

— Можемо поїхати до мене. А завтра на свіжу голову візьмешся за свої численні проблеми.

Тон був твердим і не терпів жодних заперечень. Він усе ще злився, що дівчисько не послухало його щодо обережності. До того ж про відвідини родичів нічого не сказала…

Що найбільше здивувало Терезу в житлі Бориса, так це, мабуть, сам будинок — сучасна архітектура, два поверхи плюс неповний третій викладені каменем «під давнину». Коли вони в'їхали на подвір'я, ворота позаду автоматично зачинилися, замикаючи собою невелику ізольовану територію.

Відчувався смак в розбудові нешироких асфальтованих доріжок і маленьких клумб з кущами троянд. Висока непрактична краса, захована за непроглядним парканом будинку на краю міста.

Гроза, що помалу переходила в дрібненький дощ, дозволила роздивитися небагато, хоч територія була добре освітленою. Ще кілька хвилин тому Тереза мала дещо інше уявлення про Бориса як про людину. Зараз розуміла одне — на таку дачу потрібні чималі кошти, і він їх має. Відколи це «напівманіяки» мають такі гроші?

Поки Тереза приголомшено розглядала подвір'я через запітніле скло «Таврії», Борис вийшов з авто, обійшов спереду, ще раз оглянув пошкодження в машині і відчинив дверцята дівчині.

«Прямо як джентльмен», — подумки підколола Тереза.

— Вибач, парасольки не маю, — простодушно мовив Борис і вказав рукою на вхід до будинку.

Дуже дошкуляла нічна прохолода і вологість. Виникало враження, ніби тіло покрили тоненьким шаром льоду. Найменший вітерець віяв морозом, а кожна краплина впивалася в тіло бурулькою.

— Я змерзла, — повідомила Тереза Борису, поки він відчиняв двері.

— Зараз зігріємося.

І хоча він не сказав більше ні півслова, Тереза все ж таки почувалася винною.

Те, ким була її мама і як вона закінчила власне життя, абсолютно не стосувалося цієї людини. Вона не мала права ризикувати його життям. Не мала права психувати. А якби на шляху раптом з'явилася людина і вона когось збила? Що тоді?

Треба краще тримати себе в руках. Якось спокійніше сприйняти «повідомлення» родичів. Тоді, мабуть, не довелося б мокнути і потрапити в таку дурну аварію. І Борис теж намок…

Він не звинувачував її, але Тереза все ж таки почувалася винною.

Щойно вони зайшли в залу, Борис скинув з неї мокрий піджак, взяв з невеличкого дивана пухнасте покривало і накинув на дівчину.

— На другому поверсі ванна. Гаряча вода допомагає в таких випадках найкраще.

Невеличкими східцями він вивів Терезу нагору, вказав на двері кімнати.

— У шафі ліворуч — рушники. Зараз принесу хоч якийсь одяг. — І, не чекаючи на відповідь чи подяку, повернувся і зник на сходах.

Тереза, мабуть, так і стояла б у коридорі, якби не дошкульний холод мокрого одягу, що пробивався навіть під покривалом.

То була невеличка спальня. Дві шафи, ліжко і пара тумбочок. Треба сказати, тут було досить гарно, акуратно і чисто. Оксамитові штори тілесного кольору і пухнастий килим під ногами довершували композицію.

Дівчина глянула на свої туфлі, вимазані в болоті, й передумала заходити взутою. Взуття залишила біля входу.

В одній із шаф справді знайшла цілу купку рушників, узяла верхній і рушила до невеличких дверей, що вели у ванну.

Все, що душа забажає, — хочеш душ, хочеш ванну, і то з піною чи без.

Через півгодини відмокання в гарячій воді Тереза нарешті виявила бажання вийти з ванни. Сподівалася, її покличуть, повідомлять про принесений одяг, але нічого такого не сталося.

Одяг вже чекав її — махровий чоловічий халат та волохаті теплі тапки. її не тривожили, не підганяли, не задавали зайвих запитань, і раптом стало так добре! Майже як удома, а може, й ще краще.

Для вологого, свіжо вимитого волосся вона взяла новий рушник, а халат обкутав тіло так, що стало аж надто тепло. Але де ж господар? Може, йому теж потрібна ванна чи, може, тут є подібні кімнати?

Бориса вона знайшла на тому ж поверсі, в кімнаті з великим прорізом в стіні замість дверей. На стінах висіли картини та стародавня зброя, посередині стояли три великих м'яких не то крісла, не то дивани з м'якесенькими оксамитовими обшивками світло-коричневого кольору. Але що найбільше вразило Терезу, то це камін — невеликий, справжній, і в ньому вирувало полум'я, лизало язиками викладені цеглою стінки і зникало десь вгорі. Біля самого каміна навпочіпки сидів Борис і підкладав у вогонь полінця, що лежали поблизу.

— Я думав, ти будеш швидше, — сказав він, не відриваючи погляду від вогню. — Вино мало не вистигло.

— Вино?

— Так, я розігрів вино — це досить хороший лікувальний засіб як для профілактики. Довелося його обкласти рушником. Гадаю, воно ще гаряче.

— Сподіваюся, — промимрила Тереза, вражена такою гостинністю.

Поки Тереза зручніше влаштовувалася у величезному кріслі, Борис налив їй глиняну чашу гарячого вина і подав у руки. Взявши таку саму чашу «ліків» собі, він не примостився в іншому кріслі, а присів просто на підлогу біля Терези.