Ліна Костенко. Поезія - Костенко Ліна. Страница 7

І серед них Його ще не було.

А Він вмирав. Вмирала з ним епоха.

Її уже не викличеш на «біс».

Остання дія... Кладовище. Похорон.

В безсмертя також повні очі сліз.

Два чорні лебеді календарного білого моря

випливають із ночі і знову кудись у ніч

лебедин і лебідка

чорні лебеді часу з лебединої пісні сторіч

потім випливуть знову з багряної дельти світанку

віковічні абсурди кричать в пелюшках "кува!"

22-го березня 22-го вересня

22-го жовтня

22 22 (двадцять два)

чорні лебеді часу з якого вони Дунаю

де ночують вони і які вони зорі клюють

я нічого не знаю нічого нічого не знаю

буду я чи не буду через місяць вони пропливуть

о які незворушні над морями вселюдської крові

випливають із ночі і знову кудись у ніч

а як гляунти зблизька - дзьоби у них пурпурові

чорні лебеді часу з лебединої пісні сторіч

"А вечір пролітає, наче крижень"

* * *

А вечір пролітає, наче крижень,

черкнувши місто синіми крильми.

У сріблі заворожених наближень

ми вже як тіні, ми уже не ми.

Це як гіпноз, як магія безодні,

як струм жаги, що в голосі болів,

коли вуста пекучі, аж холодні,

уже не здатні вимовити слів.

"А вранці із усіх казок"

* * *

А вранці із усіх казок

прийшов невиспаний бузок.

Росу із кучерів струснув,

ліг поруч з нами і заснув.

11.5.2005

"Мадонна перехресть", 2011 р.

"А затишок співає, мов сирена"

* * *

А затишок співає, мов сирена.

Не треба воску, я не Одіссей.

Вже леви ждуть, і жде моя арена.

Життя, мабуть,— це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.

Цей спорт одвічний віднайшли не ми.

Тут головне — дивитись в очі звіру

і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,

коли на мене звіра нацькують,

о, я впізнаю ту непроторенну

глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.

Дивлюся я в кривавий ваш туман.

Своїм катам і в мить свою останню

скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.

Вогонь холодний, він уже погас.

І ваши леви лижуть мені ноги.

І ваши слуги насміялись з вас.

АЗОВСЬКА БАРКАРОЛА

Відпочиваю від гримучих трас,

камінних стін і мурашиння літер.

І тихі думи б'ються об контраст,

мінливі, як азовський вітер.

І тихі думи б'ються об контраст.

Плюскоче хвиля, лагідна і ласа...

Але піском занесений баркас,

чи вже вірніше — обриси баркаса.

За синій обрій покотив дельфін

царя морського сонячну корону.

А цей баркас... чого розбився він?..

Чи ще з війни, чи, може, так, од шторму...

Як тут неквапно проминає час!

Який вечірній присмак матіоли!

Піски і я. І тиша. І баркас.

І ті, що вже не вернуться ніколи.

АЙСТРИ

Знаєте, айстри, щось ви дуже красиві.

Вибирайте збаня собі, те чи те.

Оце б скупатись в Гольфстрімі чи в Куросиві.

Бо щось мені холодно. А ви мовчите.

Дощі періщать. Вікно відчинене.

Засніть абощо. Люлі-лю.

Вами любить мене хлопчина,

той, котрого я не люблю.

Я люблю іншого. В цьому плетиві

заплутались айстри і заячали.

Сині, червоні і фіолетові

вибухи моєї печалі.

Білі, рожеві і фіолетові

звісили ніжки і на пуантах

в цьому осінньому, в цьому балетові

закружеляли в кухлях і збанках.

Сині, рожеві і попелясті —

кожному смуткові буде по айстрі.

Я принесу вам вечір у тайстрі.

А музикою буде мій настрій.

"Літературна Україна", 13 червня 1967

АКВАРЕЛІ ДИТИНСТВА

Дніпро, старенький дебаркадер, левино-жовті береги

лежать, на кігті похиливши зелену гриву шелюги.

В пісок причалює пірога. Хтось варить юшку, дим і дим.

Суха, порепана дорога повзе, як спраглий крокодил.

В Дніпрі купається Купава. Мені ще рочків, може, три.

А я чекаю пароплава із-за трипільської гори.

Моє нечуване терпіння іще ніхто не переміг,

бо за терпінням є Трипілля, а за Черніговом — Черніг.

Черніг страшний, він дуже чорний. Як звечоріє на Дніпрі,

Черніг сідає в чорний човен і ставить чорні ятері.

І ті корчі, і те коріння, розмите повінню з весни,

і золотаве звечоріння в зелених кучерях сосни.

І ті роки, що так промчали, і пароплав той, і гора...

Це вже невидимі причали в глибокій пам’яті Дніпра.

"Але — якщо ви хочете страви"

* * *

Але —

якщо ви хочете страви

з вершками і полуничкою, —

будь ласка, це не до мене.

І якщо ви хочете страви,

припеченої скандалом, —

будь ласка, це теж не до мене.

І якщо ви хочете слова,

збалансованого по центру, —

це теж будь ласка,

і теж не до мене.

Я інша. Мене, окрему,

в Книзі Божого дня

не вписано в теорему,

де в радіусі є свиня.

В руйновищах постмодерну,

де лепсько лиш кажанам,

яку б не розводили скверну, —

а шлях прокладати нам.

25.12.2001

"Мадонна перехресть", 2011 р.

АЛЕЯ ТИШІ

Вогненний світ оранжу і карміну.

Гуаш і смальта. Барви на меду.

Я наступлю на спогад, як на міну.

І похитнусь...І все-таки іду.

Алея Тиші. Ми отут мовчали.

Все перекреслив траурний кортеж

А осокори нас не помічали.

Вони стояли. І мовчали теж.

Ось камінь той. І ось та сама лава.

А осінь хвора,розлилася жовч.

Мені потрібне слово а не слава.

Гримучий світе, ти хоч тут помовч!

Ручай заграє срібну джоломію...