Сповідь відьом - Гаркнесс Дебора. Страница 10

Коли відьма зайшла за ріг, Метью по даху прокрався до стіни, що позначала межі району Нью-Коледж і тихо прослизнув на його територію. Вампір добре знав схему цього району, тому заздалегідь вирахував здогадне розташування квартири, де мешкала Діана Бішоп. І встиг сховатися за одвірок напроти сходів, коли відьма йшла нагору.

Метью простежив за нею поглядом: Діана Бішоп ходила з кімнати в кімнату, вмикаючи світло, потім прочинила вікно в кухні й пішла.

«От і добре! Мені не доведеться розбивати вікно чи відмикати замок у дверях», — подумав вампір.

Він швидко перетнув провулок і видерся по стіні на будівлю, де мешкала відьма. Вампір швидко знаходив надійні зачіпки у старому будівельному розчині, що з’єднував каміння: то мідні водостічні труби, то товсті стебла повзучих рослин, і нарешті зайняв вигідну позицію. Тут він чітко відчув виразний запах відьми і шерхіт сторінок, які вона гортала. Витягнувши шию, Метью зазирнув у кімнату.

Діана Бішоп читала. «Тепер її обличчя розслаблене, воно інакше», — подумки відзначив він. Здавалося, її шкіра щільно прилягала до кісток черепа. Ось її голова почала похитуватися — відьма куняла. Нарешті вона тихо і втомлено зітхнула і розпростерлася на диванчику, спершись головою об валик. Невдовзі тихе і рівномірне дихання засвідчило, що відьма заснула.

Умить злетівши зі стіни, він проскочив у вікно ногами уперед. Уже давно вампір не мав нагоди проникати до жіночого помешкання. А взагалі, таке траплялося нечасто і загалом миттєво, коли його охоплювала нездоланна любовна пристрасть. Цього ж разу причина була іншою. Та однаково — якби хтось застукав його тут, йому довелося б довго виправдовуватися.

Метью треба було дізнатися, чи й досі манускрипт «Ешмол № 782» є у Діани Бішоп. Він не зміг обшукати її столик у бібліотеці, але побіжний огляд засвідчив, що серед книг, якими відьма сьогодні користувалася, того фоліанта не було. Однак навряд чи відьма — та ще й представниця роду Бішопів — отак просто пропустила б цей манускрипт крізь пальці. Нечутним крокам пройшовся Метью квартирою. Ані в спальні, ані у ванній книги не знайшлося. Він тихо прокрався повз диванчик, на якому спала відьма.

Її повіки час від часу здригалися, немов вона дивилася якийсь фільм, відомий лише їй. Одна її рука стиснулася в кулак, а ноги раз по раз смикалися, немов у танці. Але обличчя Діани Бішоп було спокійне, не потривожене тим, що відбувалося з рештою її тіла.

Щось було не так. Він відчув це тієї ж миті, коли побачив доктора Бішоп у бібліотеці. Метью став, схрестивши руки на грудях й уважно придивився до неї, але так і не зміг нічого визначити. Від цієї відьми не йшов звичний відьмацький запах — запах блекоти, сірки та шавлію. «Щось вона приховує, — подумав він. — Щось набагато важливіше, аніж втрачений манускрипт».

Метью пошукав поглядом обідній стіл, який вона використовувала як робочий. Помітити його було нескладно — завалений книгами та паперами. «Отам вона, скоріш за все, і залишила поцуплений із бібліотеки фоліант», — подумав Метью. Та не встиг він ступити крок до стола, як відчув хвилю електричного струму і завмер, як укопаний.

Із тіла Діани Бішоп стиха струменіло світло — блідо-блакитне, майже біле; у перші секунди воно утворило довкола відьми щось на кшталт хмари. На мить здалося навіть, що відьма мерехтить. Метью спантеличено труснув головою. Цього просто не може бути! Вже кілька сторіч не бачив він, щоб відьма так світилася!

Але його настійно кликали важливіші справи, тому Метью знову заходився шукати манускрипт, швидко переглядаючи предмети, розкладені на столі. Він пригнічено пригладив долонею волосся. Запах відьми був усюди, він заважав йому зосередитися. Вампір повернувся поглядом до кушетки. Діана Бішоп заворушилася, підтягнула коліна до грудей. І знову з’явилося світіння — померехтіло кілька секунд і щезло.

Метью нахмурився, спантеличений невідповідністю між тим, що він підслухав минулого вечора, і тим, що він побачив на власні очі. Двоє відьом теревенили про «Ешмол № 782» та відьму, яка його замовила. Одна з них висловила думку, що ця жінка-історик з Америки не вдавалася до своїх магічних здібностей. Але Метью сам бачив, що вона робила в Бодліанській бібліотеці, а тепер спостерігав, як ця магічна сила вирує в тілі сплячої відьми. Він мав підозри, що у своїй роботі вона частенько користувалася чаклунством. Багато чоловіків, про яких вона писала у своїх працях, були його добрими знайомими: Корнелій Дреббель, Андреас Лібавій, Ісаак Ньютон… Вона чітко визначила їхні примхи та манії. А хіба може звичайна жінка, не вдаючись до магії, так добре зрозуміти чоловіків, які жили сотні років тому? У голові Метью промайнула несподівана думка: «А може, вона й мене розуміє з такою самою лячною чіткістю?»

Годинник Оксфорда вдарив третю, і вампір аж підскочив від несподіванки. Його горло вмить пересохло і стало схоже на пергамент. Він збагнув, що непорушно стояв кілька годин і дивився на сплячу відьму, спостерігаючи припливи і відпливи її магічної енергії. На мить він замислився — а чи не скуштувати йому відьминої крові? Але стримався. Бо лише бажання знайти манускрипт «Ешмол № 782» привело його до помешкання Діани Бішоп, і ніщо інше.

Якщо манускрипту немає в її квартирі, значить, він і досі в бібліотеці.

Метью почимчикував до кухні, вислизнув крізь вікно і розчинився в нічній темряві.

Розділ 4

Я прокинулася за чотири години — лежала на стьобаній ковдрі й досі стискала в руці телефон; моя права нога звисала з ліжка, а капець з неї впав додолу. Я поглянула на годинник і простогнала з досади. Часу для звичної ранкової подорожі до річки не лишилося, не було часу навіть для пробіжки.

Довелося скорочувати ранковий ритуал: я помилася в душі, висушила феном волосся, час від часу підсьорбуючи гарячущий чай. Волосся я мала солом’яно-світле й неслухняне, хоч як би не розчісувала його гребінцем. Це проблема більшості відьом — важко відростити волосся, щоб воно трималося рівно і гладенько. Сара пояснювала це пригніченою магією і заспокоювала мене, приказуючи, що коли я почну регулярно користуватися своїми магічними здібностями, у моєму волоссі не накопичуватиметься статичний струм, і воно стане більш слухняним.

Почистивши зуби, я вдягнула джинси, свіжу білу блузку і чорну жакетку. Та сьогодні від цих звичних процедур, звичного одягу мені було некомфортно. Одежа немов стримувала мене, і я почувалася ніяково. Я обсмикнула жакетку, але хіба можна у такий нехитрий спосіб позбутися вад покрою?

Я подивилася в дзеркало, і звідти на мене глянуло обличчя моєї матері. Я вже не могла пригадати, з якого часу з’явилася та схожість. Може, іще в коледжі? Ніхто мені про це не казав, аж поки я, студентка першого курсу, приїхала додому на День подяки. І відтоді я тільки й чула про свою схожість із Ребеккою Бішоп від тих, хто її знав.

Сьогоднішня перевірка у дзеркалі засвідчила, що від недосипання моя шкіра зблідла. Через це успадковане від батька ластовиння проступило ще виразніше, хоча темні кола під очима дещо послабили цей ефект. Від втоми мій ніс видовжився, а вилиці стали більш западистими. Мені пригадався бездоганно красивий професор Клермон. «Цікаво, а який він на вигляд відразу ж, коли прокинеться? — подумалося мені. — Напевне, свіжий, як огірочок. Так само гарний, як і учора в бібліотеці — от сучий вилупок!» Невдоволена собою, я скривила лице.

На порозі спальні я зупинилася й оглянула свою оселю. Щось бентежило мене — чи то забута справа, чи то недотримання кінцевого терміну… Мені бракувало чогось важливого. Відчуття неспокою наче обхопило мене за живіт, стиснуло, і відпустило. Я перевірила на столі список зустрічей та стос отриманої пошти і, списавши неприємне відчуття на порожній шлунок, пішла униз. Біля кухні люб’язні літні жіночки почастували мене грінками. Вони пам’ятали мене ще першокурсницею і досі клопоталися і поспішали нагодувати заварним кремом та пирогом із яблуками, якщо я мала зголоднілий і стомлений вигляд.