Сказання про дітей Гуріна - Толкин Джон Рональд Руэл. Страница 9

Позиції було здано; проте Гурін і Гуор із рештками Дому Гадора все ще стійко трималися разом із Турґоном із Ґондоліна; і вояки Морґота ніяк не могли здобути переправи через ріку Сіріон. Тоді Гурін звернувся до Турґон а з такими словами:

— Відступай не гаючись, володарю, поки є час! Бо ти останній із Дому Фінґолфіна, тож у тобі — остання надія елдарів. Поки стоятиме Ґондолін, страх не відступить од серця Морґота.

— Недовго тепер Ґондоліну залишатися потаємним, а викриття для нього рівносильне загибелі, — мовив Турґон.

— Та однак, якщо він простоїть іще бодай трохи, — мовив Гуор, — дім твій породить нову надію для ельфів і для людей. Ось що скажу тобі, володарю, перед обличчям смерті: хоч тут ми й розходимося назавжди і не побачити мені вже білих стін твого міста, але з мого життя і з твого зійде нова зоря. Прощавай!

Маеґлін, син сестри Турґона, уважно спостерігав за всім, почув ці слова й ніколи не забував їх.

Тоді Турґон, прислухавшись до поради Гуріна та Гуора, віддав наказ війську починати відступ до переправ через Сіріон; а його капітани Ектеліон і Ґлорфіндел прикривали лівий і правий фланги, щоби ніхто з ворогів не проскочив повз них, бо єдина тамтешня дорога була вузька і стелилась уздовж західного берега дедалі грізнішого потоку Сіріону. Що ж до дор-ломінців, то вони, за велінням Гуріна та Гуора, йшли в ар'єргарді, бо й самі в душі не бажали покидати північних земель. Отож, якщо їм не вдасться відвоювати рідних осель, вони стоятимуть тут до самого кінця. І сталося так, що Турґон пробивався на південь, а зайшовши за спини бійців Гуріна та Гуора, під їхнім прикриттям перетнув Сіріон, зник у горах, і, захований від очей Морґота, врятувався. Тим часом брати зібрали довкола себе рештки могутнього колись Дому Гадора і крок за кроком відступали, доки, перейшовши Твань Сіреха, вперлись у потік Рівіл. Там вони зупинилися й уже не задкували.

Тоді всі сили Анґбанда навалою рушили на них, перебираючись через потік по тілах загиблих, і оточили рештки Гітлуму, подібно до того, як приплив, набираючи швидкість, оточує камінь. І в час, коли сонце схилилося на захід і тіні від Еред-Ветріну потемнішали, загинув Гуор, уражений отруйною стрілою просто в око, й усі звитяжні воїни Гадора покотом полягли довкола їхнього володаря; й орки стинали їм голови та скидали на купу, яка у світлі призахідного сонця нагадувала золотий курган.

Осамотілий Гурін тримався найдовше. Він одкинув свого щита, і потягся по сокиру капітана орків, і схопив її обіруч; і співають у піснях, що сокира та димілася від чорної крові тролів-охоронців Ґотмоґа, аж поки кров засихала. З кожним ударом Гурін голосно викрикував:

— Ауре ентулува! Час настане знову!

Він повторив цей клич сімдесят разів; але, врешті, його таки схопили живцем — за наказом Морґота, який задумав заподіяти йому таке лихо, порівняно з яким смерть здалася би благодаттю. Тож орки хапали Гуріна цурпалками рук, бо їхні кисті, які він пообрубував, усе ще мертво чіплялися за його одяг; і кількість нападників ставала чимраз більшою, аж поки він упав під вагою їхніх тіл. Тоді Ґотмоґ зв'язав його і поволік до Анґбанда — насміхаючись.

Отак, коли сонце скотилося за Море, завершилася битва Нірнает-Арноедіад. У Гітлумі запала ніч, а з Заходу налетіла шалена вітряна буря.

Морґот тріумфував, хоч і не всі задуми його злого генія втілились у життя. Єдина думка безперестанку дошкуляла йому, затьмарюючи неспокоєм радість перемоги: розставлених сітей уникнув Турґон — саме той із-поміж усіх недругів, котрого він найпалкіше прагнув полонити чи знищити. Адже Турґон зі славетного Дому Фінґолфіна став тепер повноправним Королем усіх нолдорів; а Морґот боявся та ненавидів Дім Фінґолфіна за зневагу, якої він зазнав у Валінорі, й за дружбу з Улмо, ще одним його недругом, і за поранення, що їх Фінґолфін завдав йому під час двобою. А найбільше він боявся Турґона, бо з давніх пір, відколи вони зустрілись у Валінорі, кожного разу при його наближенні на дух Морґота лягала темна тінь, мовби віщуючи рокований, не відомий поки що, час, коли Турґон спричинить його загибель.

Розділ III

Слова Гуріна та Морґота

І ось орки, за наказом Морґота, взялися до праці й позбирали всі тіла їхніх ворогів, спорядження та зброю і нагромадили посеред рівнини Анфауґліт курган, що нагадував високий, помітний звіддаля пагорб, який елдари назвали Гауз-ен-Нірнает. А на пагорбі тому, хоча довкола лежала пустеля, знову виросла висока зелена трава; і жоден підданець Морґота відтоді не ступав на землю, під якою іржа роз'їдала мечі елдарів та едайнів. Не стало королівства Фінґона, і сини Феанора поневірялися, наче листя на вітрі. До Гітлуму ніхто з Дому Гадора не повернувся, не дійшло й жодних вістей про битву та долю володарів. Натомість Морґот послав туди вірних йому людей, смаглявих східнян, і змусив їх там оселитися, заборонивши покидати той край. Отака віддяка чекала їх за те, що вони зрадили Маезроса: замість обіцяних багатющих винагород довелося діймати і грабувати старих, дітлахів та жінок народу Гадора. Решту елдарів із Гітлуму, котрі не встигли втекти кудись у глушину чи в гори, Морґот доправив у копальні Анґбанда, перетворивши їх на рабів. А орки безперешкодно вешталися по всій Півночі, пробираючись дедалі глибше на південь Белеріанду. Там усе ще стояли нескорені Доріат і Нарґотронд, однак Морґота вони цікавили мало: чи то він не досить знав про них, чи то злостиві його задуми наразі не визначили їхньої смертної години. Бо думка його раз у раз верталася до Турґона.

З допомогою шпигунів і власних підступів довідався Морґот, що Гурін приятелював із Королем; отож наказав привести його перед себе і думав залякати самим лишень поглядом. Але Гурін ніколи не відав страху, тому відкрито не підкорився Морґотові. Тож Морґот звелів його закувати і повільно катувати; а по якомусь часі прийшов і запропонував на вибір: або, звільнившись, піти, куди забажає, або стати таким самим могутнім і вельможним, як найвидатніші з-поміж його капітанів — хай тільки Гурін викаже, де сховано твердиню Турґона, та розповість про радників Короля. Проте Гурін Незламний висміяв його, промовивши:

— Сліпець ти, Морґоте Бауґліре, сліпцем повік і зостанешся, бачачи лишень пітьму. Не відаєш ти, що править серцями людей, а якби і знав, то не зміг би з тим упоратися. Тільки дурень пристає на те, що пропонує Морґот. Спершу ти призначаєш ціну, потім — відмовляєшся давати обіцяне; мені ж, якщо я розповім те, про що просиш, дістанеться лише смерть.

Морґот засміявся і сказав:

— Ти ще вимолюватимеш у мене смерті як милості.

Потому він доправив Гуріна до Гауз-ен-Нірнаета, щойно спорудженого, пронизаного смородом смерті, й поставив його на самісінький вершечок, і наказав подивитися на захід у напрямку Гітлуму і подумати про дружину, сина й інших родичів.

— Вони-бо тепер живуть у моїх володіннях, — мовив Морґот, — і мають покладатися на моє милосердя.

— Чи ж воно є в тебе? — відказав Гурін. — Але з їхньою допомогою ти не дістанешся до Турґона, бо вони не знають його таємниць.

Гнів охопив Морґота, й він промовив:

— Зате я зможу дістатися до тебе та до всього твого проклятущого дому; моя воля зламає вас, хоча ви всі й наче вилиті зі сталі.

І він узяв довгого меча, який там лежав, і зламав його перед очима Гуріна, і друзка поранила обличчя Ґалдорового сина, бо він не ухилився. Тоді Морґот, простягши довгі длані в напрямку Дор-ломіну, прокляв Гуріна, і Морвен, і їхніх нащадків, кажучи:

— Узріть! Тінь моїх думок упаде на них, хоч куди вони вирушать, а моя ненависть ітиме за ними крок у крок аж до кінця світу.

Але Гурін мовив:

— Даремні твої прокляття. Ти не бачиш їх і не можеш правувати ними звіддалік — принаймні, доки будеш у цій подобі й бажатимеш надалі зоставатися Королем, видимим на землі.

Тоді Морґот повернувся до Гуріна і сказав:

— Дурню! Людський нікчемо — з тих, до кого варто дослухатися в останню чергу! Ти бачив валарів чи зміряв могутність Манве та Варди? Ти знаєш, як далеко сягає їхня думка? Чи, може, ти гадаєш, що вони думають про тебе і захистять звіддалік?