Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна. Страница 10

-- Ну що ти, рідненька, заспокойся.-- пригорнувся до жінки Івер.

Мати була у нього єдиною рідною людиною, у всьому світі. Якщо б з нею щось сталось, він до кінця свого життя, не вибачив би собі цього. Будівля могла будь якої миті завалитися, варто якомусь черв’яку переростку, ткнутись в неї. Хлопець поміг матері вилізти з її схованки, і вивів жінку на зовні. Звісно вони і тут були в небезпеці, але при найми можна було захищатись. Неподалік пролунав розпачливий крик, Івер кинувся у тому напрямку, тягнучи за собою матір. Вони побачили, як один з монстрів вхопив за ногу їхнього односельця. Хлопець не гаяв ні хвилини, він хутко розправився з твариною, та бідоласі це вже не допомогло. Чоловік подивився на Івера мутним поглядом, посміхнувся, ніби дякуючи, і життя покинуло його.

-- Тяжко жив, і страшно помер. — сказав, наче сам до себе, Івер.

-- Немає нічого страшнішого, ніж бачити, як помирають на твоїх очах ті, кого ти знав і поважав.-- наче продовжуючи його думку, сказала жінка.

Чоловік, якого щойно вбив монстр, був їхнім сусідом. До них підійшли Капер і Плато, вони схилили голови, віддаючи пошану загиблому.

-- Карол неодмінно щось вигадає, і допоможе нам. — наче заспокоюючи сам себе пробурмотів Івер.

-- Карол тут?— зрадів Капер. — Він хутко нам допоможе впоратись з нашим лихом! Пішли знайдемо його.

Брати-болотники, Івер і його мама, з трудом перебираючись з острівця на острівець, намагались відшукати Карола і Теймура. Нарешті, вони побачили хлопців, ті якраз відбивались одразу від кількох тварин, і кинулись їм на допомогу. І лише коли монстри були переможені, вони нарешті змогли привітатись. Брати поцікавились, що Карол збирається робити з цією бідою.

-- Зараз все залежить від Каху. — відповів замість чарівника, Теймур. – Старий відправився до Лісовика, варити зілля. А поки що, наша зброя в наших руках.-- і хлопець показав меч. Їхні мечі, гострі мов леза, виблискували на сонці, і так швидко здіймались і опускались, що аж в очах миготіло. Друзі бились з усіх сил, та і поселяни не стояли осторонь, а чим могли, захищали свої оселі і родини.

-- Тримайтесь! Скоро все скінчиться! Каху з Муеро, варять зілля. Як тільки вони виллють його в болото, потвори зникнуть. — втішив людей, молодий чарівник.

І справді, через кілька хвилин у небі над болотом з’явився крилатий кінь, з двома вершниками на спині. Двоє старих з довгими сивими бородами, виливали у страшне місиво якусь рідину, летючі вздовж усієї водойми . Болото спалахнуло зеленкуватим світлом, і тієї ж миті, все припинилось. Люди з полегкістю зітхнули. Один за одним вони почали збиратися до гурту. Тут же приземлився і Капіто, принісши на собі Каху і Муеро-Лісовика. Останній радо привітав Карола, а потім жартома пожурив хлопця:

-- Ти з’являєшся, лише тоді, як від старого Муеро, тобі щось потрібно. Ні, щоб в гості прийти, посидіти, погомоніти.

-- Вибач, старий друже, я неодмінно колись завітаю до тебе на гостини, ось тільки з Бахтаром розберусь.

-- Так, Каху мені все розповів. Тому я і прилетів з ним, щоб дати тобі кілька порад, і допомогти чим можу. Давай трохи відійдемо, я дещо тобі розкажу.

Карол і Муеро відійшли в сторонку і сіли на колоду. Лісовик дістав із за пазухи маленьку шкіряну торбинку і витяг з неї перстень з великим, прозорим мов кришталь каменем, і простяг хлопцеві:

-- Ось візьми. У Бахтара є карта, а в тебе буде цей перстень.

-- До чого він мені?

-- Він теж вказує шлях до скіпетра. Якщо злому чаклунові доведеться іти строго по карті, то перстень вкаже дорогу з будь якого місця, де б ти не опинився. А ще вкаже напрямок до місця, в яке тобі необхідно буде обов’язково потрапити, перш ніж ти знайдеш те, за чим ідеш. Камін почне виблискувати, як що напрямок вірний. Та пам’ятай, коротший шлях не завжди безпечніший.

На якусь мить, старий замовк, збираючись з думками, потім продовжив:

-- Ти, знайди Пулата, що мешкає десь в царстві Каурдан. Це дуже мудра людина. Він пояснить тобі як поводитись зі скіпетром, бо для не посвячених в цю таємницю, скіпетр може стати дуже небезпечним. Він спадковий хранитель цієї таємниці. Ще його прадід був в неї посвячений. Покажеш йому свій оберіг, це як пароль. Ти все зрозумів, хлопче?

-- Так. Не хвилюйся за мене, все зроблю, як ти мені порадив. — заспокоїв Лісовика, Карол.

-- І, ще одне, не бери з собою Капіто. Я розумію, наскільки важливо для тебе, швидко наздогнати Бахтара. Та в небі, він тебе побачить швидше, ніж ти його на землі, а це може коштувати тобі життя.

-- А, якщо я не буду літати, а їхатиму по землі?

-- Але ж спокуса, все одно, буде?

-- Мабуть ти правий. Я залишу крилатого коника тут, поїду на звичайному.

Поки Карол і Муеро розмовляли, до гурту зійшлись всі мешканці поселення, які вціліли після цього жахіття. Молодий чаклун відшукав очима Капера, але поряд нього не побачив його дружини, своєї кузини Ніки. Хлопець розхвилювався, невже з жінкою, сталось не поправне. Він підійшов до родича:

-- Де Ніка?

-- Не хвилюйся Кароле, вона вчора, з дітлахами, поїхала до батьків, погостювати, і не потрапила в це страхіття.

-- Так, жінці пощастило. — обізвався Плато. — багато соплемінників ми не дорахувались. Майже в кожну родину прийшло лихо. Такого не було з того часу, як ми залишили Стеркію.

Карол роззирнувся, він побачив на обличчях людей біль і відчай. Жінки, з тиха, схлипували, перелякані дітлахи тулились до своїх матерів. Теймур вже встиг пояснити поселянам, що відбулося, і хто винен в їхній біді. Багато чоловіків визвалось іти разом з Каролом і провчити мерзотника. Та хлопець стримав їхній благородний порив:

-- Друзі мої, вам потрібно відбудовувати своє селище, самі жінки цього не зроблять. Мандрівка може виявитись дуже довгою і небезпечною. Навздогін злому чаклуну, поїдемо лише я і Теймур.

-- Ти хочеш подорожувати з цим безшабашним?— підтрунюючи Теймура, спитав Плато. — Ми з Капером не можемо цього допустити, тому відправляємось з вами. Як в добрі, давні часи, подорожуватимемо разом.

Карол хотів було заперечити, і тільки відкрив рота, щоб промовити слово, та Капер йому не дав:

-- І, не сперечайся буд ласка, ми так вирішили, і край розмові.

Чоловіки виловили по лісі коней, що порозбігалися під час навали черви, і почали лаштуватись в дорогу. Карол помітив, що і Івер, теж сідлає коня, він підійшов до друга:

-- Івере, ти впевнений, що і тобі потрібно з нами їхати?

Хлопець сердито засопів, але збиратись не припинив. Молодий чарівник, махнув з досади рукою, і залишив Івера у спокої. Сперечатися було марно, його однаково не послухають. Коли вже всі були готові вирушати в дорогу, Карол підійшов попрощатись до Каху:

-- Повернешся в замок до Орнагула?— спитав він у старого.

-- Ні. залишаюсь тут. Допоможу відбудувати селище, і захищатиму цих людей. Хоч якась користь буде від моїх знань.

-- Це, ти, вірно вирішив. Без твоєї допомоги, людям буде важко заново відбудувати селище.

Хлопець потис старшому товаришу руку, а той не стримавшись, по батьківські, обняв Карола:

-- Нехай щастить вам!

Весь залишок дня, маленькій загін, провів у дорозі, і лише коли зовсім стало темно, вирішили зупинитись. В лісі, в ночі, небезпечно мандрувати. В темряві кінь, через корч, може травмувати ногу, або вершник, розбити голову об гілку, а ще завжди існує вірогідність, заблукати. Друзі розпалили багаття, і посідали навколо нього. Важко було вгадати, як довго триватиме їхня мандрівка. Та всі вони були готові до довгої подорожі. Карол обвів друзів поглядом, зупиняючись на кожному з них. Ось Плато, кремезний світловолосий чоловік, він самий старший серед них, трохи вайлуватий, але розсудливий. Він не дасть зробити необміркований крок, і це часто рятувало, його друзям, життя. Капер, на рік молодший, але вже одружений. Карол сам висватав за нього свою кузину Ніку, і був задоволений цим, бо подружжя було дуже щасливе. Капер був схожий на свого старшого брата, але дуже вже мовчазний, інколи за цілий день від нього і слова не почуєш. Та надійнішого друга годі і шукати. А ось Івер і Теймур, обидва непосидючі і гарячі, спочатку роблять, а потім думають, та за друзів, життя не пошкодують. Карол посміхнувся, думаючи про них, разом вони чудова команда, якій під силу будь які труднощі.