Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна. Страница 6

-- Нічого не вдієш, потрібно вирушати за Бахтаром, навздогін. Єдине втішає, маючи карту, він не зможе скористатися силою телепортації, чи допомогою в пересуванні, тварин. Вартохар наклав на мапу закляття, той хто ітиме шляхом вказаним на ній, повинен пройти його пішки, з початку і до кінця. На звороті мапи є символи, що розкривають таємницю скіпетра. Будемо сподіватися, Бахтар їх не зрозуміє Та на своєму шляху, цей недолюдок, ще наробить багато капості, тому потрібно його наздогнати як можна швидше.

-- Капіто допоможе мені, мій крилатий кінь, ще не підводив ніколи. —з в певністю, сказав Карол.

-- Я з самого початку, покладав надію, лише на тебе, мій хлопчику. — відповів на його слова учитель.-- Не затримуйся. Доля наших, роз’єднаних світів, у твоїх молодих руках.

Орнагул обійняв свого учня, і притис до грудей. Він страшенно боявся за юнака, та не показав виду, адже не даремно він стільки навчав його, щоб зараз піддати сумніву набуті хлопцем знання, і силу, яку подарували Каролу Боги Світла і Добра.

Вислухавши всі настанови старших, молодий чарівник пішов збиратися в дорогу. Склавши все необхідне в торбину, Карол здивувався сам собі, як виявляється мало йому потрібно, зараз, для подорожі: кілька фляжок з зіллям, ( на різні випадки), меч, амулет-оберіг з кинджалом, зв’язка міцних мотузок і талан.

-- Все буде добре. —в голос, ніби заспокоюючи сам себе, мовив Карол.

Він ще раз озирнувся по кімнаті, чи не забув бува чого, і вийшов на подвір’я. Зі стайні, де стояв крилатий кінь, почувся лемент. З розчинених дверей вискочив конюх, що доглядав за твариною. По його переляканому обличчю, було зрозуміло, відбувається щось страшне.

-- Що сталося?— спитав у конюха, юнак.

-- Ти не повіриш!— важко дихаючи, сказав чоловік. —Я ще з вечора налаштував воду, щоб вранці напоїти Капіто. Та щойно кінь випив її, з ним щось почало відбуватися. Він перетворився на якогось монстра. Та ти, сам зараз побачиш.

З середини стайні, почулись важкі кроки, наче то ішов не кінь, а хтось вдаряв колодою об землю. Карол зазирнув у приміщення, проходом сунуло страхітливе створіння, у двічі більше за звичайного коня. Замість копит, загострені як лезо ножа кігті, з ніздрів валувала гаряча пара, паща наповнена іклами і вони стирчали на зовні, а очі були налиті кров’ю, і невимовною люттю.

-- Так, Бахтар дійсно не хоче, щоб його наздогнали. Він налив свій чаклунський відвар у воду, а ти, дав його випити тварині. Потрібно кілька стріл, щоб повернути Капіто до нормального стану.

-- Ти хочеш його вбити?— злякано перепитав конюх.

-- Ні, вилікувати. Біжи до Каху, і все йому поясни. Хай принесе лука зі стрілами, поки кінь не надумав політати.

-- Я хутко. — сказав чоловік, і зник за дверми замку.

-- Сподіваюсь не спізнишся. — промовив йому в спину хлопець і знов перевів погляд на тварину.

Чудовисько вже було майже поряд. Від удару кігтистої ноги, двері стайні розлетілись на друзки, Карол встиг сховатися за рогом сараю, страшна істота виповзла у двір. Хлопець притиснувся до стіни, щоб не привернути увагу перевертня, образливо було б загинути, від власного коня. Капіто бив ногою об землю і повільно повертав голову то в один, то в інший бік, мабуть шукаючи першу свою здобич.

--Конику, любий, ти ж їси лише травку. — тихо шепотів юнак і потихеньку сунувся вдовж стіни, до купи сіна, щоб сховатися за нею. В дверях замку з’явився Каху з луком і стрілами, із за його спини боязко визирав конюх. Напруживши всі сили, Карол рвонув у перед, і за мить вже був за копицею, та страховиську цього було досить, щоб зрозуміти, хто його перша жертва. Заревівши зі страшною силою, випустивши з пащі клуби пари, Капіто рушив до свого господаря. Зволікати не можна було. Каху вискочив у двір і жбурнув хлопцеві зброю, тим самим, відвернувши увагу тварини на себе, і поки чудовисько розмірковувало, на кого ж першого напасти, юнак налаштував лука до стрільби, змочивши стрілу протиотрутою. Та цілитись вже було ніколи і Карол вистрелив навмання, аби влучити хоч кудись. (Та даремно він так зробив.) Стріла вдарилась об наріст на голові, і впала на землю, не поранивши тварину, тим самим, ще дужче розлютивши її. Вставши на диби, чудовисько з усієї сили опустило передні ноги туди, де сидів юнак, Карол ледь встиг відскочити у бік. Не чикаючи, поки Капіто повторить свій удар, хлопець перекотився через голову і опинився позаду тварини, страховисько кинуло задки, але лише злегка зачепило Карола, та цього удару хватило, щоб юнак одлетів аж на середину двору. Молодий чарівник розгубився, не знаючи як йому діяти, але на те і є друзі, щоб приходити на допомогу у скрутну хвилину. Звідкись з гори, пролетів ніж, і застряг у перевертня в боці . Від страшного болю, тварина закричала і підігнувши передні ноги, ткнулась мордою в землю. Хлопець підібрав стрілу і не користаючись луком, а власноруч, встромив її у шкіру Капіто. Кін на якусь мить затих, потім здригнувся всім тилом і повалився на бік. Карол зляканими очима дивився на свого улюбленця. Капіто набув свого звичайного вигляду, та був тяжко поранений. Юнак обережно витяг з тіла тварини ножа і стрілу, і тримаючи їх в руках, не знав що робити далі. Йому на плече лягла чиясь рука. Це був Теймур.

-- Твій ніж?— не вітаючись, спитав у нього Карол.

-- Так. Та я ж не знав, що це Капіто. — оправдовувався товариш.

-- Ти врятував мені життя. Дякую тобі, Теймуре.

Молодий чарівник опустився навколішки перед своїм чотириногим другом, і почав обережно погладжувати навколо рани. Сліди від кинджала і стріли швидко зникали, та кінь залишався дуже слабким.

--- Ти, Кароле, не хвилюйся за коня. Ми його виходимо. --- обізвався до хлопця, Каху. --- Краще поміркуй що робитимеш тепер.

--- Щось вигадаю. Ось і друг допоможе. До речі, Теймуре, звідки ти узявся?

-- Прийшов навідати тебе, і попрохати батька Васси, щоб взяв мене матросом на свій корабель.

-- Вирішив здійснити мрію про море?

-- Так. Та бачу, невчасно.

-- Навпаки, дуже вчасно! Якби не ти, можливо, я вже був би мертвим.

-- Поясни, що тут відбулося. — поцікавився вугляр.

Теймур був старим другом Карола. Він з’явився тут, щоб погостювати у свого приятеля, і можливо здійснити свою заповітну мрію, стати моряком. Спочатку, хлопець намагався докричатися до мешканців замку з підніжжя скелі, на якій той був збудований, та його ніхто не почув. Тропа на гору була крутою і небезпечною, але Теймурові не треба було доводити свою спритність і відвагу, він з легкістю подолав цю перешкоду, і видерся на стіну якраз тієї миті, коли страшний монстр, намагався вбити його приятеля. Теймур навіть не став розмірковувати і зробив перше що спало на думку.

Молодий чарівник розповів Теймуру про те, що сталося в Сулерії, про Бахтара і викрадену мапу.

--Я сподівався наздогнати чаклуна на Капіто, та тепер це неможливо. Тварина дуже слабка і нічим мені не допоможе. —у Карола на очах виступили сльози, так йому було шкода коника.

-- Головне зараз, спинити Бахтара. Він мабуть далеко вже просунувся! --- знову втрутився в розмову Каху.

-- В селищі рибалок можна купити коня. — порадив конюх.

Чоловік, ще й досі тремтів від страху, що натерпівся за останні кілька хвилин.

--Слушна порада, а я піду з тобою. — підтримав конюха, Теймур. — Здається в нас давно не було ніяких пригод.

-- А тобі, від цього нудно?— трохи роздратовано спитав, у друга, Карол.

-- Та трохи є.

-- Тоді ходімо. Будуть тобі розваги!— посміхнувся молодий чарівник.

Відклавши вивчення морської справи, Теймур вирушив разом з Каролом на пошуки Бахтара. Осідлавши двох, куплених на узбережжі коней, вони скакали в напрямку Махтера, столиці їхньої держави. Навколо простяглись безкраї степи, порослі скудною рослинністю. Глинисті землі не були родючими і сільським господарством в околицях міста ніхто не займався. Та від цього, місто не ставало біднішим. З усіх, навіть найвіддаленіших місць Махтерії, до столиці стікалися селяни зі своїм збіжжям і скотом, щоб обміняти на товари, виготовлені місцевими майстрами. Двічі на рік, володар краю, влаштовував ярмарки, (як от і сьогодні), і тоді місто перетворювалось на справжній мурашник. Не тільки його вулиці були заповнені людом, але і за стінами вирував натовп. Теймур добре орієнтувався в заплутаних вуличках міста. Не один раз, він привозив сюди деревне вугілля, що випалювало його плем’я. Обережно просуваючись, щоб ненароком не зачепити когось, друзі наблизились до воріт. В такий день, охорона не перевіряла всіх поспіль, а лише деяких з натовпу, які викликали у них підозру. Та все ж уважно спостерігали за прибулим народом. Карол спішився і підійшов до одного з охоронців.