Десятий учень. Книга 1 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна. Страница 30

Вечеря була просто розкішною, від страв ломився стіл і всі вони були дивовижно смачними, а спілкування з господарями замку виявилося дуже приємним. Чаклуни ,які с першого погляду, були суровими і замкнутими, на повірку, виявились балакучими і веселими дідками. Всі вони були дуже поважного віку, а деякі дожили вже до сотні років, як Фалонд і Манерус. Найменшим виявився, Каху, йому виповнилося, лише сімдесят. Коли трапеза скінчилася, мандрівників провели до гостьових кімнат. Вони були розташовані поряд одна одної вздовж довгого коридору. У кожній з кімнат на гостей чикав приємний сюрприз: діжі з теплою водою і чистий одяг. Чоловіки не встигли помитися в теплому озерці і зараз з задоволенням порскались в діжах. Мілену і Вассу поселили до однієї кімнати, жінки одразу почали роздивлятися одяг, що їм запропонували. Він виявився, чоловічим. Спочатку, жінки розгубилися, а потім лукаво перезирнувшись, почали перевдягатися. Міла стягла з себе остогидлу сукню і з задоволенням кинула її в корзину для брудної білизни. В одежі, що їм запропонували чарівники, було дуже зручно. Жінки стали схожими на двох хлопчаків, обидві стрункі і тендітні з гнучким станом і стрункими ногами. Всі їхні принади, тепер були на показ, та їм зовсім не було соромно, навпаки, їм це подобалося.

-- Тепер, Крістур, остаточно втратить від тебе розум. — промовила Мілена, роздивляючись спою подругу. Я навіть подумати не могла, що нам пасуватиме це вбрання.

-- Ти права. Мені теж подобається. — погодилась з нею Васса.

Каролові, не дивлячись на страшенну утому, все ніяк не вдавалося заснути . Він весь час ворочався в м’якій постелі. Вже було за північ та сон ніяк до нього не йшов. Несподівано в двері постукали, виявилося, що не лише він один не спить. Карол відчинив, на порозі стояв Шутім. Він голосно шмигнув носом і не чикаючи запрошення, пройшов до кімнати.

-- Кароле, як ти гадаєш, чаклуни зможуть зробити мене красенем?

-- Що?— не зрозумів хлопець.

-- Ну з допомогою чар, вони мене перетворять на красавця?

-- Шутіме, ти що, здурів? Яка зараз година?— він взяв, коротуна за плече і виставив до коридору. А навздогін додав:-- Спитаєш завтра про це ,у Орнагула.

Шутім, розчарований, пішов до своєї кімнати, йдучи він бубнів щось собі під носа. Та Карол не став дослухатися, він знову влігся і йому вдалося навіть задрімати, коли до кімнати знову постукали. Розсерджений хлопець підскочив до дверей і рвучко їх відчинив, він сподівався побачити там Шутіма і вже приготував для нього пару кріпких слів, та завмер побачивши Мілину. Вона дивилися на нього злякано і в той же час, довірливо.

-- Кароле, мені страшно.

Дівчина притулилася своїм обличчям до його грудей, хлопець обійняв її за плечі.

-- Мені теж страшно, та ми зможемо це пережити, всі разом ми велика сила і ти, і я, і Мозус, і всі інші. Орнагул це знає напевно.

-- Чому, ти, так вважаєш?

--- Це важко пояснити. Коли Орнагул запропонував нам мандрівку в минуле, я все зрозумів. Чарівники живуть і в майбутньому і в минулому. Орнагул все про нас знає!

-- Що саме?

-- Він знає нашу долю, він знає, що ми, здолаємо всі труднощі. Ти мені віриш?

-- Вірю.

Дівчина подивилася Каролові в очі, ніжно поцілувала в губи, юнак хотів повернути їй поцілунка, та вона не дала, прикривши йому рота рукою. Тоді він цмокнув її в пальчики , дівчина відняла руку і пішла до своєї кімнати. Карол зачинив двері і повернувся до ліжка. Він не знав чи вдалося заснути цієї ночі Мілі, та він заснув міцним , спокійним сном, бо зумів висловити те, що непокоїло і його самого і це надало йому впевненості.

Хлопець розплющив очі і подивився у віконний пройом, надворі сіріло. Настав ранок. Карол , вже не міг з впевненістю сказати, чи насправді до нього в ночі приходили Шутім і Міла, чи це йому лише наснилося. За дверима почувся голос Каху.

-- Кароле, тебе бажає бачити вчитель.

-- Іду.

-- Поспіши, він не любе чикати.

Карол вийшов до коридору і привітався . Старий чаклун чекав його в бібліотеці.

-- Радий тебе , вітати. Як відпочив?

-- Дякую. Добре.

-- Я хочу тобі дещо розповісти, це стосується лише тебе. Амулет і кинджал , що тобі подарував батько, як ти знаєш , не звичайні речі. Окремо одне від одного, це лише прикраса і зброя, а от разом, могутня чарівна сила. Це одна з десяти чарівних речей, що їх створив мій вчитель, могутній Вартохар. Вони призначені, захищати обраного. Колись , цей кинджал і амулет , захищали мене. До речі, я вже повернув їм силу, що одібрав Фалонд.

-- А ви впевнені, що той обраний, саме я.

-- Так. І чарівна сфера, це підтвердила. Тепер потрібно, щоб ти сам, в це, повірив. Бо силою, до магії, нікого не можна навернути, як до речі і до усього іншого.

Орнагул підвівся, і взяв з полиці велику теку. Він дістав з відти, лист паперу, списаний незрозумілими знаками і простяг хлопцеві.

-- Що це?

-- Це те закляття, про яке я говорив. Бережи його як зіницю ока, без нього, ваша подорож, не має сенсу. Зрозумів?

Карол кивнув головою. До кімнати зайшли решта мандрівників, хлопець озирнувся і оторопів побачивши Мілину і Вассу. Він був просто у захваті від їхнього вигляду.

-- Ми, хлопче, теж отетеріли, коли жінки з’явилися перед нами. — посміхнувся з його реакції , Крістур.

-- Чарівники, можуть творити чудеса, не пристосовуючи магію. — підтримав, його Теймур.

Жінки, трохи зашарілися, але лише так, для виду. Їм сподобалася увага чоловіків. Після сніданку, мандрівникам принесли зброю, кожен вибрав собі за смаком. Перус і Капер узяли собі луки, вони дуже справно ними володіли, Мозус і Крістур віддали перевагу мечам що були відібрані у бандитів. Теймур і Карол вибрали мечі полегше, а Шутім взяв булаву на міцній, шкіряній линві. Навіть жінки не залишилися в стороні , вони озброїлися кинджалами і пристосували їх в себе на ременях. Друзі розпрощалися з господарями і підійшли до чарівної кулі.

-- Як нею користуватися?— спитав Карол у Орнагула.

-- А хіба я не пояснив?— здивувався той. — Знову, провали в пам’яті. Ну добре, слухай і запам’ятовуй, Кароле. Береш сферу до рук, твої друзі тісним колом навколо тебе, щоб на кожного з них впало світло і подумай про планету, який ти, хочеш опинитись, за мить ви будете там. От і все, нічого складного. Зрозумів?

-- Так. – відповів хлопець і простяг руки до шару .

-- Стрівай , я вийду з кімнати, щоб випадково не помандрувати з вами, для цього, я вже занадто старий. Бажаю вам удачі.

Старий вийшов і зачинив за собою двері, крізь їхні щілини, блиснуло яскраве світло і одразу ж згасло, чаклун зазирнув до бібліотеки, вона була порожня.

-- Ну от і все. Хай вам щастить! А тобі, Кароле, найбільше. Цей довгий шлях приведе туди, де, насправді твоя доля. — промовив у слід мандрівникам, Орнагул.

Карол чекав стрімкого перельоту, а насправді, йому здалося, що він пливе в густому киселі: рухи були уповільнені і він міг добре роздивитися усе навколо. Перехід нагадував скляну трубу з спотвореними стінками, за якими змінювалися світи, хоч і роздивитися крізь них нічого було не можливо. Все злилося в одну різнокольорову смугу. Та ось на якусь мить його оточив морок, хлопець з переляку заплющився і відразу відчув під ногами землю. Карол відкрив очі, він стояв на зеленій галявині, поряд були всі його друзі, вони теж здивовано роззиралися навкруги. Трава сягала їм до колін, навколо росли дерева вкриті білими квітами,-- великими і духмяними. Теплий, лагідний вітерець грався з волоссям, на небі не було жодної хмаринки.

-- Ми потрапили до обителі Богів?— запитав Капер і глянув на брата, немов хотів отримати ствердну відповідь і за одно пересвідчитись чи він поряд.

-- Мабуть це і є Сулерія, якщо, звісно Карол, не подумав про якесь інше місце. Де ж той Крахун, що мав нас чекати ?— розмірковував у голос Мозус.

-- А це, що таке?— Мілена дивилася у бік дерев, зляканими очима, всі звернули туди увагу. До них наближалося ціле стадо велетенських ящірок, вони ішли не поспішаючи, час від часу нагиналися до землі, зривали жмути трави і повільно пережовуючи ковтали. На мандрівників вони не звертали ніякої уваги.