Десятий учень. Книга 1 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна. Страница 32

-- Це залежить від того , наскільки ви поспішаєте.

-- Тоді, вирушаємо негайно!— гарячково вигукнув Карол. — На нас чекають і покладають великі сподівання, ми не маємо права зволікати.

-- Негайно той негайно. — погодився Крахун. — Тільки треба, дещо зібрати в дорогу.

Мозус погукав решту мандрівників і повідомив, що вже вирушають. Мілена і Васса обурились, коли дізналися, що їх не візьмуть. Та чарівник сказав:

-- Вас не беруть не тому, що там небезпечно, а тому, що прийдеться постійно дертися по скелях, і ви, будете обузою.

-- Добре, але пообіцяйте, що швидко повернетесь. —з нехотя , погодилися жінки.

Карол віддав на зберігання Крахуну сферу і той сховав її в своєму будиночку. Старшина приніс кілька міцних мотузок і торбину з харчами. Маленький загін вирушив з привітного селища, в невідоме. Іти було легко, і навіть весело, Теймур весь час жартував, сміялися всі, крім Карола. Він ішов насуплений і лише скоса поглядав на веселуна. Ревність як ядовита змія, отруювала йому з середини душу. Він навіть собі боявся признатися, що в дорогу його покликав не обов’язок перед людьми, а саме вона. Карол не хотів ні на хвилину залишати Мілу поряд з Теймуром. Вугляр помітив це, він розумів почуття хлопця, розумів, що потрібно з ним побалакати, пояснити, що йому соромно за свій вчинок, що він повинен був бути стриманішим, і мудрішим. І що б, він, Теймур, не відчував до дівчини, не треба було цього, виставляти на показ. Та висловити це в голос, було куди складніше, ніж запросити Мілу до танцю.

-- Які великі птахи водяться у ваших краях. — промовив Крістур , показавши рукою на обрій.

Крахун глянув в той бік. В далечині в небі з’явилося якесь створіння.

-- Це хестур! Швидше ховайтесь в траву!— вигукнув Крахун і першим впав на землю.

Друзі не розпитуючи, прослідували його прикладу. Карол повернув голову на бік і краєм ока побачив, велетенську крилату ящірку, яка пролітала над ними так низько, що здавалося простягши руку, можна до неї доторкнутися. Їдкий сморід, наповнив повітря, від нього почало паморочитись в голові. Ящірка не звернула ніякої уваги на лежачих в траві мандрівників і швидко зникла за деревами.

-- Коли не стояти у хестура на шляху, і не рухатись, то він вас не помітить. — пояснив чарівник. — Він полетів за сулерітами, ті дурні, починають тікати, а хестуру, тільки цього і треба. Хоч би в селищі, цю твар, вчасно помітили. — бідкався, про долю одноплемінників Крахун, проводивши ящірку поглядом.

-- Ще які сюрпризи чикають на нас?— спитав Мозус, глянувши на чаклуна. — Може з нас годі несподіванок і загадок?

-- Я вам зараз усе поясню. Та це, в парі слів, не розповіси.

-- Нічого, в дорозі не доведеться сумувати. — посміхнувся Теймур. — Давай !

Крахун трохи помовчав збираючись з думками, потім глибоко вдихнув і розпочав свою розповідь.

-- У нас у Сулерії колись було два чаклуни – я і Бахтар. Спочатку було все добре: ми допомагали місцевим жителям, лікували їх, відводили негоду , ну і все таке інше, що ми мали робити. Та я помітив, що Бахтар став, якийсь не такий. Зробився непривітним і самовпевненим. Почав часто кудись зникати. Одного разу, я вирішив піти за ним слідом і подивитися , що то в мого товариша за секрети. У лісі Бахтар зайшов до печери, я за ним і на вході побачив знак у вигляді двоголової крилатої ящірки, що стискала в пазурах людський череп, а Біла Магія таких символів не має. Мені стало моторошно, в голові зародився страшний здогад, я зайшов до середини там були сходи , що вели в глиб землі. Запаливши смолоскип, який знайшов на стіні печери, я рушив у низ, ішов довго і, раптом, попереду побачив світло від вогню, воно виблискувало із за дверей якоїсь кімнати. Загасивши свій смолоскип, я зазирнув в середину, мій здогад підтвердився, Бахтар займався Чорною Магією. Це було зрозуміло з начиння цього приміщення. Чого тут тільки не було: різне зілля в скляних посудинах і пляшечках, сушені отруйні трави, мертві дрібні тваринки: миші, жаби, змії розвішені попід стелею і ще різна гидота до якої чаклун Білої Магії, навіть доторкнутися не здатен, а посеред цієї страшної кімнати стояв стіл, на якому лежала товста рукописна книга в чорній, шкіряній палітурці, на якій був відтиск такого самого знаку, що і над входом до печери. В кутку кімнати знаходилась ніша, в якій на ланцюгу, такого,я ще не бачив за все своє життя, сидів маленький сулеріт. Бахтар підійшов до нього і дав йому щось випити з пляшечки, потім став перед книгою, прочитав заклинання на не зрозумілій мені мові. І сталося дещо страшне і неймовірне: маленький сулеріт став швидко збільшуватись і перетворюватись на чудовисько з велетенськими іклами та кігтями, його очі стали криваво-червоного кольору і аж палали від люті. Він кинувся до чаклуна, але товстий ланцюг стримав звіра, та чудовисько не спинялося і продовжувало рватись на волю. Тоді Бахтар підняв руку і знову почав читати заклинання, між пальцями з’явився блакитний вогонь, він направив його в бік перетвореного сулеріта, тварина заспокоїлась і стала покірною. Чаклун підійшов до неї, поплескав по страшній морді і зареготав голосно і моторошно, у мене від переляку підігнулися ноги і я впав. Бахтар помітив мене і підійшов. У піднятій руці світився блакитний вогонь.

-- Що ти робиш! Схаменись!— спробував я, його зупинити. — Слугуючи Марі, ти губиш свою душу!

-- А що таке душа? Я безсмертний! І скоро весь цей світ належатиме мині! Я перетворю всіх сулеритів на монстрів , що слухатимуться лише мене, а ви всі , станете моїми рабами.

-- Я не допущу цього!

-- А , що ти можеш?

Бахтар кинув в мене, вогняну кулю і якби влучив, я б, загинув. Та Боги Світла і Добра захистили мене. Чаклун знову заніс руку з вогнем і жбурнув, я ухилився в друге. Вискочивши з кімнати, побіг на гору, за спиною в себе, я довго чув страшний регіт. Повернувшись в селище, я все розповів одноплемінникам. Люди були налякані і розгублені, а страшніше за все, для них, було те, що я не знав як їх захистити. Переглянувши десятки магічних книг я не зумів знайти відповіді на це питання. І тоді звернувся по допомогу до чарівників інших світів і вони відразу відгукнулися.

-- І Орнагул?— перервав запитанням розповідь Крахуна, Карол.

-- Так. Одним с перших. — підтвердив чаклун і продовжив розповідати. — Всі разом ми вирушили до печери Бахтара, але його вже там не було. Підземна кімната була порожньою. Мабуть він якимось чином здогадався, що ми замислили і втік. Та ми зуміли вислідити його серед скель Нижньої Сулерії, і поставили навколо цієї місцини магічні кордони, замкнувши вихід з неї для чаклуна і його створінь. Вже багато років Бахтар не полишав цю місцину. Та він не сидів склавши руки. Тисячі мерзотних створінь з’явилися в світ завдяки його вмінню. Це його військо і воно чекає слушної нагоди вирватись на волю, разом зі своїм повелителем. Ось, куди ми ідемо. З часом захисний бар’єр послабшав, він ще тримає Бахтара, а ось хестурам, інколи, вдається вирватись.

-- Так. Веселу картину ти нам змалював, такого і в страшному сні не побачиш. — зітхнув Мозус.

-- І мені, щось туди перехотілося іти. Краще б я зараз обіймався з Шамілею. — замріяно пробубнів Шутім.

-- Розкажи про червону ящірку. Що воно таке?— попрохав ,чарівника, Крістур.

-- Як ви вже мабуть здогадалися це теж дитя Бахтара, але вона відрізняється від решти, бо активна в ночі. Червоні ящірки охороняють свого володаря, коли інші сплять. Ви сказали, що вам потрібно її хутро. Хутром ми називаємо відростки на її спині вони, тонкі і довгі. Та отримати ви їх зможете лише вбивши тварину. А це краще зробити коли вона відпочиває.

-- Тобто в день, коли не сплять інші монстри?— зрозумів Плато.

-- Ти вірно здогадався. — кивнув головою чарівник.

-- І що ж нам робити?

-- Ми прийдемо до кордону, пізно у вечері , відпочинемо, а рано в ранці, коли червоні ящірки впадуть в сплячку, почнемо спуск.

-- А як же, решта чудовиськ?

-- Вони тоді ще не дуже проворні, бо не встигнуть розігрітися на сонці, цим ми і скористаємось… Якщо вдасться. — пояснив Крахун. — Та все одно потрібно бути обережними. Бахтар пильно слідкує за магічним кордоном, шукаючи хоч якийсь вихід. А з ним нам краще не зустрічатися.