Правда про справу Гаррі Квеберта - Діккер Жоель. Страница 120
— Ох, лови її! — зарепетував Тревісові Пратт, — швидше лови!
Вона продерлася крізь чагарі, подряпавши щоки, і вибігла на узлісся. Дім. Дім! Вона побігла до кухонних дверей. З носа хлистала кров, обличчя було заюшене. Перелякана Дебора Купер відчинила двері і впустила її.
— Рятуйте! — зойкнула Нола. — Викличте швидку!
Дебора знову побігла до телефону, щоб зателефонувати в поліцію.
Нола відчула, як чиясь дужа рука затиснула їй рота. Тревіс підняв її й поніс. Вона відбивалася, але він міцно тримав її. Але вийти з дому не встиг: до вітальні повернулася Дебора Купер. Вона заверещала від жаху.
— Не хвилюйтеся, — кинув їй Тревіс. — Поліція! Все буде добре.
— Рятуйте! — заволала Нола, намагаючись видертися з його рук. — Вони вбили людину! Ці полісмени скоїли вбивство! У лісі труп!
Хтозна, як довго тривала наступна мить. Дебора Купер і Тревіс мовчки дивилися одне на одного. Вона не зважувалася кинутися до телефону, а він не зважувався піти. А потім пролунав постріл. Дебора Купер повалилася додолу. Начальник поліції Пратт застрелив її зі службового револьвера.
— Ви збожеволіли! — закричав Тревіс. — Здуріли геть! Нащо ви її вбили?
— У нас нема вибору, Тревісе. Ти знаєш, що нас чекає, якщо стара все розповість…
Тревіс аж трусився.
— Що нам робити? — запитав він.
— Хоч убий, не знаю.
Жах та відчай додав Нолі сили, і вона, скориставшись Тревісовою нерішучістю, видерлася від нього. Не встиг Пратт отямитися, як вона кинулася з хати через кухонні двері. Зашпорталася на східцях, упала, відразу ж схопилася на ноги, та могутня Праттова рука вже вхопила її за коси. Вона зойкнула і, обернувшись, укусила його. Полісмен випустив волосся, та вона не встигла втекти: Тревіс вгатив її кийком. Удар припав на задню частину черепа. Вона повалилася додолу. Довн перелякано позадкував. Усе довкола були залите кров’ю. Нола була мертва.
Тревіс нагнувся над тілом. Його нудило. Праттом аж тіпало. Із лісу долинало щебетання пташок.
— Що ми накоїли, начальнику? — пробурмотів Тревіс.
— Спокійно. Спокійно. Не панікуй.
— Так, начальнику.
— Треба позбутися Калеба і Ноли. Це, як ти розумієш, електричний стілець.
— Так. А Купер?
— Скажемо, що це вбивство. Збройне пограбування зі смертельним наслідком. Зробиш усе, як я тобі скажу.
Тревіс плакав.
— Так, усе зроблю, начальнику.
— Ти казав, що бачив Калебове авто біля шосе номер один.
— Так. Ключі в замку запалювання.
— Чудово. Занесемо тіла туди. І ти позбудешся їх, зрозумів?
— Зрозумів.
— Щойно ти поїдеш, я викличу допомогу, щоб нас не запідозрили. Та діяти треба швидко! Коли вони під’їдуть, ти будеш уже далеко. У цій метушні й не помітять, що тебе нема.
— Так… Але, здається, бабця ще раз телефонувала в поліцію.
— Нехай їй чорт! Треба поспішати.
Вони занесли тіла Лютера і Ноли у «шевроле». Потім Пратт побіг через ліс до поліційних авто. Узяв рацію й сповістив у диспетчерський центр, що виявив мертву Дебору Купер з вогнепальною раною.
Тревіс сів за кермо «шевроле». Виїжджаючи з чагарів, зустрів «патрульку» помічника шерифа, якого викликали на допомогу після другого дзвінка Дебори Купер.
Пратт саме дзвонив у диспетчерський центр, коли неподалік завила сирена. По радіо сповістили, що авто помічника шерифа переслідує на шосе номер один чорний «шевроле монте-карло», який трапився на під’їзді до Сайд-Крік-лейну. Начальник поліції Пратт заявив, що негайно поспішає на допомогу. Увімкнув сирену і рушив паралельною просікою. Виїхавши на шосе номер один, він мало не зіткнувся з Тревісом. Вони перезирнулися: обидва були в паніці.
Під час переслідування Тревісові пощастило зробити так, що авто помічника шерифа занесло. Він знову виїхав на шосе номер один і «вернув до Гусячої бухти. Пратт їхав за ним, інсценуючи переслідування. По радіо він давав хибні координати, сповіщаючи, що прямує до Монберрі. Вимкнувши сирену, він теж звернув на путівець до Гусячої бухти і перед будинком Гаррі наздогнав Тревіса. Перелякані, спітнілі, вони вийшли з авто.
— Ти що, здурів? — спитався Пратт. — Нащо ти тут став?
— Квеберта немає вдома, — відказав Тревіс. — Він поїхав із міста, я знаю. Він сказав Дженні, а вона сказала мені.
— Я попросив перекрити всі шляхи. Так треба.
— Чорт! — вигукнув Тревіс. — Мені клямка! Що будемо робити?
Пратт роззирнувся і помітив порожній гараж.
— Постав «шевроле» сюди, замкни браму і якнайшвидше повертайся берегом до Сайд-Крік-лейну. Вдаватимеш, наче обшукував дім Дебори Купер. Я буду гнатися далі. Сьогодні вночі позбудемося трупів. У тебе є піджак в авто?
— Та є.
— Вбери. Ти весь у крові.
За чверть години Пратт біля Монберрі зустрівся з патрулями, що поспішали на допомогу, а Тревіс у піджаку разом з іншими полісменами, які поз’їжджалися з усього штату, обгороджував територію на Сайд-Крік-лейні, де знайшли тіло Дебори Купер.
Пізно вночі Тревіс із Праттом повернулися до Гусячої бухти. Нолу вони закопали за двадцять метрів од будинку. Пратт разом із капітаном Родіком із поліції штату вже окреслив район пошуків і знав, що Гусяча бухта до нього не належить. Там ніхто не шукатиме. Через плече в Ноли так само висіла торбинка, і вони закопали її разом із нею, навіть не зазирнувши досередини.
Закидавши яму землею, Тревіс знову сів у чорний «шевроле» і помчав по шосе номер один. Труп Лютера лежав у багажнику. Він дістався до Массачусетса. Дорогою йому трапилися дві поліційні застави.
— Покажіть папери на авто, — обидва рази насторожувалися полісмени, бачачи «шевроле».
І обидва рази Тревіс показував їм жетон.
— Поліція Аврори, хлопці. Я саме натрапив на слід.
Полісмени шанобливо вітали колегу і бажали йому успіху.
Він дістався до Саґамора, маленького приморського містечка. Ті місця він добре знав. Звернув на дорогу, що йшла понад океаном, над бескидами бухти Сансет. Там була пустельна стоянка. Вдень звідтіля відкривався розкішний краєвид; йому часто хотілося повезти туди Дженні в романтичну мандрівку. Він зупинив авто, перетягнув Лютера на місце водія, налляв йому в рота дешевого віскі. Потім поставив коробку передач у нейтральне положення і пхнув авто: воно тихо покотилося трав’янистим узгір’ям, а потім, подолавши скелясте урвище, зі страшенним гуркотом полетіло у прірву.
Довн повернувся на шлях і пройшов декілька сотень метрів. На узбіччі його чекало авто. Він сів на переднє сидіння, спітнілий і весь у крові.
— Зробив, — сказав він Праттові, який сидів за кермом.
Той завів мотор.
— Більше ні слова про те, що сталося, Тревісе. А як вони знайдуть авто, треба буде зам’яти справу. Для нас єдиний спосіб викрутитися — це не мати злочинця. Втямив?
Тревіс кивнув. Застромивши руку в кишеню, він намацав ланцюжок, що потайки зняв у Ноли з шиї, коли закопував її. Гарненький золотий ланцюжок із написом «Нола».
*
Гаррі знову впав на диван.
— То вони убили Нолу, Лютера Калеба і Дебору Купер…
— Так. І все влаштували так, щоб справу ніколи не було розкрито. Гаррі, ви ж знали, що в Ноли траплялися психотичні напади? І розмовляли про це з отцем Келлерґаном…
— Про ту халепу з пожежею я не знав. Але те, що Нола хвора, випливло на чисту воду, коли я пішов сваритися з Келлерґанами за те, як вони з нею поводяться. Я обіцяв Нолі не ходити до її батьків, але ж не міг сидіти, склавши руки, правда? І тоді я зрозумів, що її батьки — це сам отець, який уже дев’ять років удівець і не може впоратися з ситуацією… Він… він не хотів глянути правді у вічі. Я зрозумів, що повинен забрати Нолу з Аврори і вилікувати її.
— То ви хотіли втекти, щоб її вилікувати…
— Це стало для мене головною причиною. Ми знайшли б хороших лікарів, і вона б одужала! Вона була неймовірна дівчина, Маркусе! Вона зробила б із мене великого письменника, а я позбавив би її лихих думок! Вона мене надихала, скеровувала! Вона все життя скеровувала мене! Ви ж самі це знаєте, правда? Краще за будь-кого!