Стрибок у ніщо (вид. 1969) - Беляев Александр Романович. Страница 34

— “Разом з грандіозним палацом, — передавав Пуччі повідомлення газет, — загинув у вогні пожежі і його власник, відомий мільйонер містер Стормер, який залишився в цю нещасливу ніч у своєму кабінеті. Тіло його неопізнане серед трупів; більшість їх зовсім обвуглилась. У зв’язку з смертю містера Стормера судові власті припинили всі справи, порушені проти нього. Що це за справи — говорити особливо не варто. Про мертвих — або добре, або нічого!” — так закінчувалася стаття в газеті.

Для Стормера найважливішим було те, що справи проти нього було припинено. Навіть якщо він повернеться на Землю — “по-земному” через кілька років — ці справи будуть забуті за давністю. Навряд чи хто пам’ятатиме про них. їх заступлять інші події, Інші пекучі питання дня. Нарешті, можна буде прибути і під іншим ім’ям.

Стормер почав реготати. Всі запитливо подивилися на нього. В очах розумного і хитрого Маршаля Стормер прочитав підозру. Ну що ж, хіба не все одно? Чи варто виправдовуватися і вибачатися перед ними? Все одно не повірять. Але все-таки він сказав:

— Ви думаєте, панове, що я винуватець цієї пожежі і загибелі кількох тисяч людей? Запевняю вас, пожежа виникла з… невідомої причини, зовсім несподівано. Я врятувався тільки тому, що мене, як господаря будинку, сповістили про пожежу раніше, ніж інших, з самого початку її виникнення, і я встиг утекти.

Друге повідомлення Пуччі стосувалося вже барона Маршаля де Терлонжа.

Банки відкривають свої неприступні броньовані двері і сейфи перед повстанцями. Навіть не треба висаджувати в повітря динамітом ці найнеприступніші у світі фортеці. Повстанці вільно входять у глибокі підвали з невичерпними золотими розсипами. Вони відкривають стальні скрині, сейфи, пересипають, мов горох, на своїх грубих, мозолястих долонях його, Маршаля, діаманти. Вони..

Але ні, його ще не зовсім розорили… А скарб, захований у горах Андорри? О, банкір — розумна людина і передбачив навіть це — неможливе, неймовірне. Банкір посміхається. Його важко перехитрити.

Але що це? Пуччі назвав ім’я Рібо, того самого Рібо, який допомагав Маршалю ховати залишки своїх скарбів у горах.

— Алло! Сеньйор Рібо просить передати містерові Маршалю, — повідомив Пуччі, — лист, який я одержав з великим запізненням стратопоштою. Алло, слухайте, бароне:

“Люб’язний бароне. Ви вшанували мене своїм довір’ям, і я виправдував його скільки міг.

Але обставини змінилися. Обов’язок, чесність, слово, обіцянки людей нашого класу котируються зараз на Землі не дорожче за будь-які акції, що давно дорівнюють нулю.

Сьогоднішній день — поки що наш день. А завтра нас напевно чекає гільйотина. І я вирішив найрозумніше: ваше золото, заховане в Андоррі, пустити в оборот, щоб прожити з шиком принаймні свій останній день. Так, мій любий бароне, я відкопав ваше золото, перебрався на Балкани і тепер сиплю ним, мов картяр, який втратив надію. Вино і жінки. Вони відвертають мою увагу од гірких істин, дають хвилини забуття. А це тепер найголовніше, найцінніше…

Отже, незабаром і я вирушу до сірникового, стального та інших королів у гості. Шлю вам останній привіт.

Ваш Рібо”.

— Х-х-х… е-е-е пр-пр… прок-прокляття… х-х-х… це… грабунок… — Барон побурів, потім став густо-ліловим, наче повішений.

— Співчуваю вашому нещастю, — сказав Стормер, намагаючись зобразити на своєму обличчі щирість. — Ваше горе до певної міри… і моє горе. Адже я купив у вас на біржі чимало акцій. На жаль, вони тепер варті менше, ніж будь-коли. Не впадайте у відчай, бароне. У нас ще лишилося дещо, з чим можна буде почати справу після повернення на Землю, — це наші голови. Поки вони на плечах, нічого не втрачено. Почнемо спочатку. Ніколи не слід впадати у відчай. Я продовжую вірити в те, що Ради загинуть.

— Комунізм породжений капіталізмом, робітниками; робітники породжені машинами, машини породжені… — закаркав Шнірер. — Поки лишиться хоч одна машина, не буде миру на Землі. Машини переживуть людей! Геть машини! Геть техніку!

Посперечавшись і посумувавши в душі, пасажири розійшлися по своїх кабінах.

Через кілька днів Цандер наказав пасажирам провести найближчу ніч у гідроамортизаторах, бо збирався повторити досліди з новим реактивним двигуном, що діє внутрішньоатомною енергією.

Цього разу мандрівникам під час прискорення польоту ракети довелося пережити чимало неприємностей. Незважаючи на те, що Цандер прискорював рух у кілька прийомів, дуже обережно, “невеликими дозами”, як він пізніше пояснював, усі пасажири кожного разу, як Цандер запускав новий “атомний двигун”, почували себе дуже погано. Мало допомагала і вода стабілізатора: серце билося уповільнено, потьмарювалася свідомість, — може, тому, що кров відливала від одних частин мозку і приливала до інших. Сам Цандер найбільше боявся цього потьмарення свідомості: коли б він зовсім втратив свідомість, усі неминуче загинули б. І тому капітан, лежачи в своїй “домовині”, вимикав двигун, як тільки відчував, що сам от-от знепритомніє.

Ракета рухалася в просторі вже з швидкістю сто тисяч кілометрів за секунду — третина швидкості світла.

Цандер переміг простір. Тепер “Ковчег” міг вилетіти далеко за межі Сонячної системи. Досягти граничної швидкості, близької до швидкості світла, — що й було метою Цандера.

Але Цандер усе-таки не наважувався летіти надто далеко від Сонця — джерела життя і тепла для людей та оранжереї. На відстані десяти мільярдів кілометрів — за орбітою Плутона — Сонце здавалося б яскравою зорею, але для оранжереї його було б мало.

Венера, Земля, Марс лишилися позаду. Ракета перетнула пояс астероїдів, орбіти Юпітера і Сатурна. Сатурн з своїми кільцями і дев’ятьма “місяцями” в цей час був досить близько від “Ковчега”, і мандрівники могли спостерігати це чудо Сонячної системи. Кільця Сатурна, як і гадали земні астрономи, складалися з численних тіл, що оберталися навколо планети, і “місяці” Сатурна були лише найбільшими з цих численних супутників: Ганса так зацікавив Сатурн, що він спитав Цандера, чи не можна спуститися на поверхню планети. Хмари, які вкривали Сатурн, свідчили про наявність атмосфери. Сила тяжіння на цій планеті, незважаючи на те, що Сатурн у 720 разів більший за Землю, мало відрізняється од земної. Але Сатурн перебуває так далеко від Сонця, що дістає майже в сто разів менше світла і тепла, ніж Земля.

— Для земних жителів цього наче й малувато, — відповів Цандер.

Ганс не здавався:

— Сатурн дістає в сто разів менше світла і тепла, але його атмосфера не перетворилася в кригу, про що свідчить наявність хмар. Отже, планета має ще великі запаси внутрішнього тепла.

Проти висадки на Сатурн, однак, заперечували всі пасажири: крім того, що така висадка зв’язана з небезпекою, всяка зупинка в дорозі уповільнює плин часу на Землі.

Питання розв’язав спектральний аналіз, що його зробив Цандер: атмосфера Сатурна, як виявилося, — сполучення метану й аміаку… І ракетний корабель залишив позаду чудове світило з його незвичайними кільцями.

Усе далі, вперед! Орбіти Урана, Нептуна, Плутона… Кінець Сонячної системи. В своєму польоті Цандер орієнтувався на Полярну зорю. При незвичайній швидкості корабля Цандерові доводилося визначати величину цієї швидкості з допомогою оптичного методу: за змінами спектра Полярної зорі визначалася швидкість польоту, а, отже, і пройдена відстань.

VII. Як осоромилася леді Хінтон

Через кілька “днів” мандрівники помітили дивне явище: “вночі” вони часто прокидалися на короткий час і потім знову засинали, а “вдень” почали вмить засинати на кілька хвилин. Лікар Текер вважав, що це реакція організму на незвичайні умови життя в ракеті.

— Може, ми, зрештою, перетворимося на людей, які зовсім не сплять? — запитав Блоттон.

— Не думаю, — відповів лікар.

Цю розмову перебили дивні звуки, схожі на маленькі вибухи: звуки долинали з кухні. Слідом за ними почулися вигуки повара.

— Знову у Жака вибухнув якийсь кип’ятильник, — сказав Стормер.