Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 72

Сказати на себе «бовдур» — це було наймиліше, що Моррис колись робив. Робін стало його шкода, і вона відповіла:

Дуже сумно, що тобі так важко.

Тоді вона повернулася до ноутбука й останньої частини Страйкового документа, де йшлося про дії агенції. Біля кожного пункту стояли ініціали працівника, який виконуватиме завдання.

Наші дії

Ще раз поговорити з Грегорі Талботом — КС

Я хочу знати, чому Білл Талбот після одужання не розповів колегам про зачіпки, про які пише в нотатнику, й не згадує їх в офіційних звітах, а саме: що Бреннера бачили на Скіннер-стріт у вечір, коли зникла Марго; що на килимі в будинку Фіппсів була кров; що бачили, як Гнійний Риччі виходить з клініки вночі; не згадує про смерть того «Скорпіона», через яку Марго переймалася.

Ще раз поговорити з Динешем Ґуптою — КС

Він може знати, до кого Бреннер міг ходити на Скіннер-стріт. Можливо, то пацієнт. Можливо, проллє світло на появу Гнійного Риччі на святкуванні Різдва. Також спитаю про «Скорпіона» — можливо, йдеться про смерть пацієнта, яка здалася Марго підозрілою.

Допит Роя Фіппса — КС/РЕ

Ми надто довго обходимо його. Час подзвонити Анні й попросити її переконати батька поговорити з нами.

Домовитися про бесіду з кимсь із дітей Вілми Бейліс — КС/РЕ

Це особливо потрібно, якщо до Роя не достукаємося. Слід перевірити свідчення Вілми (що Рой вставав з ліжка, що була кров на килимі).

Знайти К. Б. Оукдена — КС/РЕ

Судячи з книжки, то першосортне брехло, але є варіант, що він про Бреннера знає щось таке, чого не знаємо ми. Його мама була найближчою до Бреннера людиною у клініці.

Знайти Пола Сатчвелла й поговорити — КС/РЕ

Знайти Стівена Датвейта й поговорити — КС/РЕ

Робін здалося, що Страйк їй приховано дорікає. Він додав свої ініціали до пунктів, які раніше належали одній тільки Робін — пошуку Сатчвелла, розмови з дітьми Вілми Бейліс. Вона відклала ноутбук, взяла телефон і пішла на кухню снідати.

Щойно вона увійшла, всі різко замовкли. Лінда, Стівен і Дженні здавалися присоромленими, ніби їх підслухали. Робін поклала хліб у тостер і спробувала придушити хвилю обурення. Вона спиною відчувала, що рідні перезираються і жестикулюють, поки вона не бачить.

— Робін, ми щойно зустріли Метью,— раптом сказав Стівен.— Коли гуляли кварталом з Аннабель.

— О,— відповіла Робін і розвернулася до рідних, постаравшись начепити на обличчя вираз слабкої зацікавленості.

Це вперше хтось бачив у місті Метью. Робін не пішла на різдвяну службу, бо боялася зустріти там Метью і Сару, але мама повідомила, що Канліффів у церкві не було. А тепер Лінда, Стівен і Дженні дивилися на неї — тривожилися, жаліли, чатували на її реакцію, чекали на питання.

Телефон Робін знову бібікнув.

— Вибачте,— сказала вона та глянула на екран, радіючи нагоді відвести очі від облич рідних.

Моррис надіслав повідомлення:

А в тебе чого Різдво гівняне?

Під поглядами рідних Робін відповіла:

Мій колишній свекор мешкає по сусідству, а мій колишній чоловік привіз додому нову дівчину. Ми тут головний місцевий скандал.

Робін не подобався Моррис, але тут і тепер він здавався бажаним союзником, рятівним тросом зі світу, де вона сама будувала власне життя, боролася за нього — без Метью, без Месема. Вона тільки хотіла відкласти телефон, як бібікнуло нове повідомлення, і так само під поглядами рідних Робін його прочитала:

Хріново.

І відповіла:

Дуже.

А тоді звела очі на маму, Стівена і Дженні та змусила себе усміхнутися,

— Ти мені сам про це розповіси? — спитала вона в Стівена.— Чи треба просити?

— Ні-ні,— поспішно озвався він,— нічого й не було... просто гуляли з Аннабель до майдану й назад, а тут бачимо — вони йдуть. Він і та...

— Сара,— підказала Робін. Вона уявила, як вони гуляють, тримаючись за руки, милуються зимовим ранком, мальовничим старим містечком: усі ще сплять, усюди іній і перше проміння сонця.

— Так,— кивнув Стівен.— Мені здалося, що він хотів розвернутися, коли нас побачив, але стримався. Сказав: «Бачу, вас треба привітати!»

Робін майже почула голос Метью.

— І це, власне, все,— закінчив Стівен.

— Я б йому з таким задоволенням врізала по яйцях,— раптом втрутилася Дженні.— Гад нахабний.

Але Лінда не зводила очей з телефону Робін.

— З ким це ти переписуєшся в свято? — спитала вона.

— Я тобі казала,— відповіла Робін.— Це Моррис, новий працівник в агенції.

Вона чудово розуміла, що подумає Лінда, але Робін теж мала гордість. Бути без пари не соромно, але жалість рідних, думка про Метью і Сару, які гуляють Месемом, загальна підозра щодо її стосунків зі Страйком і той факт, що їй про ці стосунки і сказати немає чого (хіба тільки те, що Страйк вирішив відібрати її розробки по справі, бо немає результатів)... Робін хотілося схопити бодай якийсь фіговий листок і прикрити свою оголену гідність. Моррис — улесливий і надто фамільярний, але сьогодні його можна пожаліти, а не приструнчувати. А ще він сам пропонує Робін допомогти врятувати лице.

Робін побачила, як перезирнулися мама й брат, і думка, що вони взяли облудний слід, подарувала їй безрадісне вдоволення.

Почуваючись глибоко нещасною, вона відчинила холодильник і побачила дбайливо закорковане шампанське, яке лишилося з учора.

— Що це ти робиш? — спитала Лінда.

— Хочу зробити собі коктейль «Мімоза»,— відповіла Робін.— Ще ж Різдво, правда?

Уже завтра вранці вона сяде на поїзд до Лондона. Аннабель ніби почула цю антисоціальну думку: з радіоняні просто поруч з Робін долинув дитячий плач, і почет немовляти (так вона почала думати про рідних) перемістився з кухні до вітальні: Лінда принесла Дженні води й увімкнула телевізор, щоб не нудно було годувати дитину, Стівен побіг нагору по Аннабель.

Робін вирішила, що алкоголь — найкраща відповідь. Якщо налити достатньо помаранчевого соку, ніхто й не помітить, що ти одноосібно прикінчуєш пляшку шампанського, щоб притлумити нещастя, гнів і неприкаяність, які звиваються всередині. Коктейлі з шампанського й соку допомогли їй дожити до обіду, коли всі випили по келиху вина. Дженні, втім, «лише пригубила» і не стала слухати Робін, яка придумала, що грудне молоко з алкоголем може допомогти Аннабель заснути. Моррис писав і писав — здебільшого якісь дурні різдвяні жарти й непотрібні новини про себе,— а Робін відповідала так само бездумно та з тінню відрази до себе, як іноді їла і їла шкідливу їжу, не в змозі спинитися.

Прийшла мама. Принесла херес і привід не розповідати своєму жіночому гуртку про поліційну роботу.

Робін відповіла:

Як звати твою маму?

Вона справді була трохи напідпитку.

Фіфі.

Робін не знала, сміятися чи ні, бо Моррис вряди-годи написав щось кумедне.

— Робі, гратимешся в шаради? — спитав Джонатан.

— Що? — перепитала Робін.

Вона сиділа на незручному твердому стільці в кутку вітальні. Почет немовляти зайняв більшу частину кімнати. По телевізору показували «Чарівника країни Оз», але ніхто не дивився.

— Шаради,— повторив Джонатан і показав коробку з грою.— А, Робі, і можна я до тебе приїду на вихідні в лютому?

Моррис написав:

Та я жартую. Френсис.