Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 73

— Що? — знову спитала Робін, бо здалося, що хтось їй щось сказав.

— Моррис, вочевидь, дуже цікава людина,— значущо промовила Лінда, і всі розвернулася до Робін, а та тільки відповіла:

— Ага, шаради, буду.

Вона написала Моррисові:

Іду гратися в шаради.

Моррис відповів:

Загадай їм прутень.

Робін відклала телефон. Алкоголь потроху вивітрювався, лишаючи по собі мігрень, яка почала стукати в праву скроню. На щастя, саме прийшов Мартін з тацею, де були чашки кави і пляшечка «Бейлісу».

У шарадах переміг Джонатан. Маленька Аннабель знову плакала. На кухні накрили холодну вечерю; було запрошено сусідів, які прийшли помилуватися дитиною. О восьмій вечора Робін ковтнула пігулку парацетамолу й почала пити чорну каву, щоб прояснилося в голові. Треба було зібратися на завтра, а ще якось закінчувати розмову з Моррисом, який, вочевидь, уже сильно налигався.

Мама пішла скаржиться, що мало бачить онуків. Про що тепер поговоримо? У що ти одягнена?

Робін не стала відповідати. Піднявшись нагору, вона спакувала речі, бо рано-вранці треба на поїзд. «Боже, тільки б там не зустріти Метью і Сару». Вона знову напахтилася маминим подарунком, дослухалася до запаху й вирішила, що людям навколо він повідомляє лише одне: «Я помилася». Можливо, мама купила їй цей нудний квітковий антисептик через підсвідоме бажання змити з доньки закиди про подружню невірність. В ароматі не було й тіні спокуси, а ще він вічно нагадуватиме Робін про це паршиве Різдво. Однак Робін ретельно спакувала пляшечку між шкарпетками, щоб не ображати маму.

Поки повернулася вниз, Моррис написав ще п’ять разів.

Я пожартував.

Тиж зрозуміла що то жарт

Чорт я тебе образив

Образив?

Будьласка напиши щрсь

Робін трохи розсердилася. Було ніяково за цей дурний підлітковий спектакль для рідних, за прикидання, ніби в неї, як і в Метью, є хтось новий. Вона спинилася в коридорі й відповіла:

Я не образилася. Маю іти спати.

Вона увійшла до вітальні, де вся родина — сонна й сита — дивилася телевізор. Робін посунула з дивана марлю, півпачки підгузків і коробку з шарадами, бо не було де сісти.

— Вибач, Робін,— позіхнула Дженні, зібрала дитячі речі й поклала собі біля ніг.

У Робін знову бібікнув мобільний. Лінда глянула на неї. Робін проігнорувала і маму, і телефон, бо дивилася на дошку для шарад, де Мартін спробував намалювати Ікара. Ніхто не зрозумів. Усі подумали, що то просто комаха, яка зависла над квіткою.

Робін, утім, цей малюнок чимось захопив. Знову бібікнув телефон. Вона глянула на екран.

Ти в ліжку?

Робін відповіла:

Так, і тобі вже час.

Вона все думала про малюнок. Квітка, схожа на сонце. Сонце, схоже на квітку.

Знову бібікнув телефон. Робін роздратовано відкрила повідомлення.

Моррис надіслав їй фото свого ерегованого прутня. Якусь мить Робін, сповнена шоку й огиди, просто дивилася на нього. А тоді рвучко — батько аж підскочив у кріслі, прокинувшись,— підхопилася і майже вибігла з кімнати.

Кухня — недостатньо далеко. Всюди тут надто близько! Робін, яку трусило від гніву та приголомшення, штовхнула кухонні двері й вибігла в замерзлий садок. Вода в поїлці для птахів, яку вона вдень розморожувала кип’ятком, виблискувала молочною кригою в місячному світлі. Не замислившись ні на мить, Робін набрала Морриса.

— О, привіт...

— Як ти, бляха, насмілився! Як ти смів надіслати мені таке?!

— Чорт,— нерозбірливо відповів Моррис,— я не... ще д’мав... написати «шкода, що ти не тут» чи...

— Я, бляха, написала, що іду спати! — закричала Робін.— Я не просила мені показувати прутня!

Вона бачила, як визирають зі своєї кухні сусіди. Еллакотти цього Різдва щедро забезпечили околицю розвагами: в одного народилася дитина, інша щось горлає про прутні.

— Чорт,— ахнув Моррис.— Ой чорт... ні... вибач... я не хтів...

— Хто в біса так узагалі робить? — кричала Робін.— Ти на голову хворий?

— Ні... чорт... бля... вибч... я подумав... бже, мені так прикро... Робін, не треба... ой Господи...

— Не хочу я бачити твій прутень!

Відповіддю їй стали рясні схлипування, а тоді він ніби кинув телефон на тверду поверхню. На фоні чулися розпачливі зойки і плач. Попадало щось важке. Тоді в динаміку зашурхотіло, і Моррис знову взяв телефон.

— Робін, мені капець як прикро... що я накоїв, що я зробив? Я думав... Боже, хоч вішайся тепер... не кажи... не кажи Страйкові, Робін, я тебе навколішках благаю... якщо я втрачу цю роботу... Не кажи йому, Робін... я тоді все втрачу... я не можу лишитися без моїх донечок, Робін...

Їй згадався Метью в той день, коли Робін дізналася про його невірність. Вона бачила колишнього чоловіка так само ясно, як укритий памороззю газон перед собою,— як він схлипує, сховавши обличчя в долонях, а тоді панічно дивиться на неї. «Ти сказала Томові? Том знає?»

Чого чоловіки вічно просять її не виказувати їхніх брудних таємниць?

— Я не скажу Страйкові,— відповіла Робін, яка трусилася більше від люті, ніж від холоду,— бо в нього помирає тітка, і нам зараз потрібен працівник. Але щоб ти навіть не думав писати мені, крім як з новинами про розслідування, зрозумів?

— О Боже, Робін... дякую.. дякую... ти така хороша людина...

Моррис перестав ридати. Цей вилив емоцій образив Робін навіть сильніше, ніж фотографія прутня.

— Я пішла.

Вона постояла в темряві, опустивши руку з мобільним і не відчуваючи холоду. В сусідів на кухні вимкнули світло, а тоді прочинилися двері кухні Еллакоттів. На замерзлий газон причалапав Раунтрі й дуже зрадів, зустрівши тут Робін.

— Усе добре, люба? — спитав у доньки Майкл Еллакотт.

— У нормі,— відповіла Робін і присіла поруч з Раунтрі, щоб приховати раптові сльози.— Все в нормі.

Частина четверта

31

Хворий шлунок подовжив Страйкове нездужання, і перед Новим Роком він ще лежав у ліжку й замовляв доставку піци, якої потім не міг їсти. Вперше в житті йому зовсім не хотілося шоколаду, бо трюфелі, які він спожив після простроченої курятини, першими вийшли в процесі довгого сеансу блювання. Єдиним приємним дозвіллям став перегляд дівіді з концертами Тома Вейтса, які Робін подарувала йому на Різдво і які Страйк розгорнув аж тепер. Він написав їй повідомлення з подякою, а у відповідь отримав коротке «на здоров’я».

Коли Страйк нарешті зміг вирушити до Корнволлу з запізнілими різдвяними дарами, він схуд кілограмів на сім, і саме це відзначила стривожена Джоан, щойно він зайшов нарешті до її будинку в Сент-Мосі, щиро вибачаючись за свою відсутність на Різдво.

Якби Страйк відклав подорож до Теда і Джоан ще на день, він би взагалі не доїхав, бо одразу по його прибутті на південне узбережжя Британії налетіла негода. Шторм хльостав корнволльське узбережжя, поїзди скасували, з пляжів позмивало тони піску, а повінь перетворила вулиці прибережних містечок на замерзлі канали.