Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 88

— Побачимося вдома,— видихнула Синтія, коли наблизилися до стоянки, і, не чекаючи на відповідь, чкурнула до синьої «мазди» вдалині.

— Гадаю, буде цікаво,— сказала Робін.

— Не сумніваюся,— відповів Страйк.

— Бери мапу,— мовила Робін, коли сіли в машину. У старезному «лендровері» навіть радіо не було, не те що навігатора.— Будеш за штурмана.

— Що скажеш про неї? — спитав Страйк, шукаючи Черч-роуд у Гемі.

— Наче нормальна.

Робін зрозуміла, що Страйк дивиться на неї так само, як у кав’ярні: ніби трохи насмішкувато.

— Що? — знову спитала вона.

— Мені здається, ти не до кінця щира.

— Ні,— вперлася Робін,— вона нормальна.

Вона виїхала зі стоянки, думаючи про пирхання і сміх Синтії, про її манеру змішувати «так» і «ні».

— Ну...

— Так і думав,— самовдоволено кивнув Страйк.

— Зважаючи на можливу долю Марго, я б не стала починати розмову з веселих жартів про відтяту голову.

— Вона живе з цим сорок років,— заперечив Страйк.— Люди, над якими нависає щось настільки важке, перестають його помічати. Це тло, на якому плине життя. Воно настільки очевидне лише для інших.

Щойно виїхали зі стоянки, знову задощило; на лобове скло миттю лягла водяна вуаль.

— Гаразд, я упереджена,— погодилася Робін, вмикаючи двірники.— Останнім часом тема других дружин для мене дражлива.

За хвильку вона зрозуміла, що Страйк знову на неї дивиться.

— Що? — втретє спитала вона.

— А що в тебе за проблема з другими дружинами?

— Бо... ой, я ж тобі не казала, так? Моррисові казала...— Робін постаралася не думати про п’яний обмін повідомленнями на Різдво, який приніс їй трошки втіхи й дуже багато дискомфорту.— Метью і Сара Шедлок тепер офіційно разом. Вона покинула нареченого й пішла до нього.

— Чорт,— зронив Страйк, не зводячи очей з її профілю.— Ні, ти мені не казала.

Але подумки він відзначив, що вона сказала Моррисові, і це не вкладалося в те уявлення про стосунки Робін і Морриса, яке сформувалося в Страйка. Барклей розповів, що Моррис відмовлявся визнавати авторитет Робін, а сама Робін дуже прохолодно поводилася з новим працівником, тож Страйк виснував, що беззаперечний сексуальний інтерес Морриса до Робін видихнувся через відсутність взаємності. І все-таки вона розповіла таку болючу й особисту річ Моррисові, а не йому.

Поки мовчки їхали в бік Черч-роуд, Страйк думав про те, що відбувалося в Лондоні, поки він лишався в Корнволлі. Моррис — привабливий чоловік, і він, як і Робін, розлучається. Страйк не розумів, як раніше не взяв до уваги наслідків цієї очевидної симетрії. Розмови про адвокатів, про проблемних колишніх, про механіку розділення двох життів: вони мають спільні теми, мають усі підстави співчувати одне одному.

— Ось туди,— показав він, і так само мовчки вони поїхали між високими червоними мурами Роял-Паддоку.

— Гарна вулиця,— прокоментувала Робін за двадцять хвилин по тому, як виїхали з палацу Гемптон-Корт. «Лендровер» заїхав на дорогу, яку легше знайти десь у селі. Праворуч стояв густий ліс, ліворуч — великі особняки за високими живоплотами.

— Нам потрібен ось той,— Страйк показав на особливо розлогу будівлю з численними дерев’яно-цегляними шпилями. Подвійна брама стояла відчинена, двері надвір — теж. Робін в’їхала в браму й зупинила машину біля синьої «мазди».

Щойно Робін заглушила двигун, стало чутно крики з будинку — чоловічий голос, високий і запальний. Назустріч їм з будинку широкими кроками вийшла дружина Анни Фіппс, Кім — висока, білява, знову в джинсах і сорочці. Вираз обличчя мала напружений.

— Скандальні сцени,—- пояснила вона, щойно Страйк і Робін вийшли з машини під дощовий серпанок.

— Може, нам ліпше почекати...— почала Робін.

— Ні,— відповіла Кім,— він налаштувався з вами зустрітися. Заходьте.

Пройшовши по гравію, опинилися в Брум-Гаузі. Десь у його глибині так само горлали чоловічий і жіночий голоси.

Кожний будинок має власний особливий запах, і тут пахло сандаловим деревом і досить приємною затхлістю. Кім провела детективів довгим коридором з великими вікнами; все ніби застигло в часі десь у середині двадцятого століття. Тут були бронзові світильники, акварелі, старий килим на полірованому паркеті. Робін з несподіваним тремом подумала про те, що колись цим паркетом ступала Марго Бамборо, і парфуми з ароматом ружі й металу змішувалися з запахами лакованого дерева та старого килима.

Щойно наблизилися до дверей вітальні, слова сварки, що точилася всередині, стало можливо розібрати.

— ...і якщо збираються говорити про мене,— кричав чоловік,— я маю право відповісти! Моя родина вирішила розслідувати моє життя в мене за спиною, чарівно, просто чарівно, просто...

— Та ніхто твоє життя не розслідує, Господи Боже! — почувся Аннин голос.— Білл Талбот був некомпетентним...

— Ой, так-таки був? А ти сама бачила? Знала його?

— Тату, я не мушу там бути, щоб...

Кім відчинила двері, тож Страйк і Робін слідом за нею увійшли до кімнати.

До кімнати — ніби всередину картини. Коли вони з’явилися, троє людей у приміщенні застигли. Синтія притискала тонкі пальці до вуст. Анна стояла перед маленьким антикварним столиком — обличчям до батька, який стояв навпроти.

Романтичного поета з 1974 року більше не було. Рой Фіппс тепер мав коротке сиве волосся, та й то лише біля вух і на потилиці. У плетеній жилетці, з високою і лискучою, мов баня, лисиною, з дикими запалими очима на плямистому обличчі він тепер більше скидався на божевільного вченого.

Рой Фіппс здавався таким розлюченим, що Робін була цілком готова до того, що він і на новоприбулих почне кричати. Однак поведінка гематолога змінилася, щойно він зустрівся поглядом зі Страйком. Може, то було через габарити детектива, а може, через ауру поважності та спокою, яку він умів випромінювати в складних ситуаціях... Робін не знала причини, але бачила, що Рой передумав горлати. На мить завагавшись, лікар потиснув простягнуту Страйком руку, а Робін подумала: чи свідомі чоловіки цих змін у розкладі сил, коли жінки дивляться на них?

— Докторе Фіппс,— привітався Страйк.

Рою, здається, важко було отак перемкнутися з нестримного гніву на ввічливе вітання, тож відповів він дещо незв’язно.

— Отже, ви... ви — детектив, так? — спитав він. На блідих щоках квітнули синювато-червоні плями.

— Корморан Страйк. А це моя партнерка, Робін Еллакотт.

Робін зробила крок уперед.

— Доброго дня,— привітався Рой, потиснувши руку і їй. Його шкіра була гаряча й суха.

— Я зроблю кави? — майже пошепки запропонувала Синтія.

— Так... ні, чом би й не кави,— озвався Рой, чий кепський настрій боровся з нервозністю, яка тільки посилилася від того, що здоровило Страйк стояв і незворушно дивився на нього.— Прошу, сідайте,— запросив він, указуючи Страйкові на диван, який стояв під прямим кутом до іншого.

Синтія хутко пішла варити каву, а Страйк і Робін сіли туди, куди їм указали.

— Допоможу Син,— пробурмотіла Анна й собі вийшла, а Кім після секундного вагання пішла слідом, тож Страйк і Робін лишилися наодинці з Роєм. Лікар улаштувався в оксамитовому кріслі з високою спинкою і сердито роззирався. Вигляд він мав кепський. Гнівний рум’янець відступив, лишивши по собі втому. Шкарпетки збрижилися навколо худих литок.

Виникла одна з найніяковіших пауз, з якими колись стикалася Робін. Щоб не зустрічатися поглядом з Роєм, вона почала роздивлятися велику кімнату — таку саму старомодну, як і коридор. У кутку стояв рояль. Великі вікна виходили на величезний сад, де за брукованим двориком лежав прямокутний ставок, а за ним — храмоподібна кам’яна споруда під дахом, звідки можна було споглядати декоративних коропів у ставку (зараз їх було ледве видно під ряботинням від дощу на воді) чи милуватися широким газоном зі старими деревами й доглянутими клумбами.

Книжкові шафи й вітрини заповнювали книжки в шкіряних палітурках і бронзові скульптури на античні теми. Між диванами стояли кросна, на яких хтось почав дуже красиву вишивку шовком. Стиль був японський: два декоративні коропи пливуть у протилежних напрямках. Робін не могла вирішити, наскільки ввічливо буде спитати, чи це робота Синтії, аж тут почувся голос Страйка.