Бентежна кров - Галбрейт Роберт. Страница 87

— Ми вже проходили через це раніше, коли знайшли інше тіло, в озері Александра,— сказала Синтія.

— Сьюзан Маєр,— тихо промовила Робін.

— І того, і того разу Рою показували фото... І тут цей дзвінок, а він щойно мусив удруге... це було...

Синтія раптом заплакала — не як Уна Кеннеді, з високо піднятою головою і сяйвом сліз на щоках, а зігнувшись над столом, опустивши чоло на руки, які тремтіли.

— Вибачте,— схлипнула вона.— Я знала, що буде жахливо... ми більше не говорили про неї... вибачте...

Вона порюмсала ще кілька секунд, а тоді змусила себе підвести голову. Великі очі були червоні й мокрі.

— Рой хотів вірити, що дзвонила справді Марго. Все питав: «Ти впевнена, ти точно впевнена, що то був не її голос?» Був мов на голках, поки поліція намагалася відстежити дзвінок...

Синтія розсміялася, цього разу трохи істерично:

— Ви дуже ввічливі, але я розумію, що ви хочете знати, і Анна теж хоче знати, хоч я стільки разів говорила... Між мною і Роєм нічого не було до зникнення Марго, і потім ще чотири роки... Вона вам казала, що ми з Роєм родичі?

Вона сказала це ніби через силу, хоч чотириюрідні брат і сестра — це майже не рідня. Але Робін згадала про розлад згортання крові в Роя і подумала, що Фіппсам, як Романовим, радили уникати шлюбів між родичами.

— Так, казала,— відповів Страйк.

— Коли я йшла до них працювати, мене буквально нудило від самого звуку його імені. Повсякчас чула: «Ось глянь на кузена Роя, такий хворий, а вступив до Імперського коледжу, вчиться на лікаря. От якби ти, Синтіє, більше старалася...» Я саму думку про нього колись ненавиділа, ха-ха-ха!

Робін згадала фотографії молодого Роя в пресі: ніжне обличчя, довге волосся, очі поета. Жінки часто вважають травми та хвороби вродливих чоловіків романтичними. Хіба Метью в моменти нестерпних ревнощів до Страйка не згадував про його ампутовану ногу — рану воїна, з якою він, здоровий і повноцінний, не міг змагатися?

— Можете не вірити, але в сімнадцять років я вважала, що Марго — ідеальна пара для Роя! Ох, я була від неї в захваті — така... така модна і, знаєте, з власною думкою, така... Вона запросила мене на вечерю, коли дізналася, як важко я складала іспити. А для мене вона була героїня, тож я так зраділа! Я їй усе виклала, розповіла, як сильно боюся перескладання, як хочу вже вибратися в реальний світ і заробляти гроші. А Марго на те: «Слухай, ти ж чудово ладнаєш з дітьми, та, може, будеш дивитися за моєю донькою, коли я вийду на роботу? Домовлюся з Роєм, облаштуємо тобі житло над гаражем».

Синтія ще раз спробувала засміятися, але марно.

— Батьки так розлютилися! Розізлилися на неї і на Роя теж, хоч він перший не хотів мене брати, бо хотів, щоб Марго сиділа вдома й сама дивилася за дитиною. Мама й тато казали, що вона просто хоче зекономити на няньці. Нині я і сама скоріше підтримую їхню думку. Я б не зраділа, якби якась жінка умовила котрусь із моїх дівчат покинути навчання й переїхати до неї, щоб дивитися за її дитиною. Але ні, я любила Марго. Я тоді так раділа!

Синтія на мить замовкла, дивлячись кудись удалину журливими очима. Робін здалося, що вона думає про величезні й непоправні наслідки того, що колись пристала на роботу няньки — і замість трампліну в незалежне життя вийшло так, що вона потрапила в дім, якого вже не покинула: виховувала дитину Марго, спала з чоловіком Марго, навічно лишилася в тіні лікарки, яку, за власними словами, так любила. Як воно — жити з людиною, якої аж так не вистачає?

— Батьки хотіли, щоб я пішла, коли Марго зникла. Не хотіли, щоб я лишалася в будинку сама з Роєм, бо люди почали пліткувати. Навіть у пресі на це натякали, але я присягаюся життям моїх дітей,— сказала Синтія з якоюсь похмурою впертістю,— що між мною і Роєм нічого не було до зникнення Марго, і потім ще дуже довго. Я лишилася заради Анни, бо не мала сили її покинути... вона стала мені донькою!

«Не стала,— сказав безжальний голос у голові Робін.— І ти мусила б розповісти їй правду».

— Після зникнення Марго Рой довго ні з ким не зустрічався. Була одна колега на роботі,— витончене обличчя Синтії знову почервоніло,— але це тривало кілька місяців. Вона не сподобалася Анні. В мене теж був такий-сякий бойфренд, але він мене покинув. Сказав: таке відчуття, ніби він зустрічається з одруженою жінкою з дитиною, бо я завжди ставила Роя і Анну на перше місце.

Синтія стиснула одну руку в кулак, а другою схопилася за неї, і тремким голосом додала:

— І, мабуть, тоді... з часом... я зрозуміла, що закохалася в Роя. Але я навіть не мріяла, що він може мене обрати. Марго була така розумна, така... яскрава особистість, а він був набагато старший за мене, такий інтелектуальний, рафінований... Одного разу ввечері я поклала Анну спати й хотіла повернутися до себе, аж тут він спитав, що сталося з Біллом, моїм хлопцем, і я відповіла, що ми розбіглися; Рой спитав чому, ми почали говорити, він сказав... сказав: «Ти особлива людина й заслуговуєш на когось кращого». А тоді... тоді ми трохи випили...

Синтія повторила:

— Минуло чотири роки, як вона зникла. Мені було вісімнадцять, коли це сталося, і двадцять два, коли Рой і я... зізналися в почуттях одне до одного. Ми, звісно, тримали все в таємниці. Минуло ще три роки, перш ніж Рой зміг отримати свідоцтво про смерть Марго.

— Мабуть, було дуже важко,— сказав Страйк.

Синтія якусь мить дивилася на нього без усмішки. Вона ніби постаріла відтоді, як сіла за стіл.

— Мені майже сорок років сняться кошмари, що Марго повернулася і викинула мене з дому,— сказала вона та знову спробувала засміятися.— Я не казала про них Рою. Не хочу почути, що йому вона теж сниться. Ми не говоримо про неї, бо інакше просто неможливо жити. Ми сказали все, що мусили: поліції, одне одному, рідним. Ми довгі години розбирали, обговорювали. «Час зачинити ці двері»,— так сказав Рой. Сказав: «Ми достатньо тримали двері відчиненими. Вона не повернеться».

У пресі трохи подошкуляли нам, коли ми одружилися. «Чоловік зниклої лікарки бере шлюб з юною нянькою». Звучить бридко, правда? Рой сказав мені не зважати на це. Батьки були просто приголомшені. Вони навіть прийшли до нас тільки після народження Джеремі.

Ми ніколи не планували вводити Анну в оману. Ми чекали... навіть не знаю... на слушну мить, щоб усе пояснити... але як це було зробити? Вона завжди називала мене мамою,— прошепотіла Синтія,— була така щаслива... щаслива маленька дівчинка... але потім діти в школі розповіли їй про Марго й усе зруйнували...

Неподалік почулася гучна синтезаторна мелодія — «Greensleeves». Усі аж підскочили, і тут Синтія, звично запирхавши, схаменулася:

— Це ж мій телефон!

Вона витягнула мобільний з глибокої кишені сукні та прийняла дзвінок.

— Рой? — спитала вона.

Зі свого місця Робін розчула сердитий голос Роя. Синтія раптом страшенно стривожилася. Спробувала підвестися, заплуталася в довгому подолі сукні, спіткнулася. Намагаючись розплутатися, вона говорила:

— Ні, я не... вона не... О Боже... Рой, я не хотіла тобі розповідати, бо... ні... так, я досі з ними!

Нарешті виплутавшись із сукні й зумівши підвестися, Синтія непевними кроками вийшла з кімнати. Гі чепець зісковзнув зі стільця. Робін нахилилася його підняти, аж тут побачила, що Страйк уважно дивиться на неї.

— Що? — спитала Робін.

Він тільки розтулив рота, як повернулася Синтія — ніби громом уражена.

— Рой знає. Анна йому все розповіла. Він хоче, щоб ви приїхали до Брум-Гаузу.

36

Синтія побігла знімати костюм Анни Болейн і за десять хвилин повернулася в джинсах, які погано сиділи на ній, сірому светрі та кросівках. Поки виходили з палацу, вона страшенно нервувалася і так бігла, що Страйк ледь встигав за нею на слизькій бруківці. Дощ ущух, але важкі сірі хмари, хай і позолочені сонцем по краях, обіцяли його неминуче повернення. Коли проходили під брамою внутрішнього двору, Робін звела очі на золотий виблиск астрономічного годинника й побачила, що сонце у Водолії — знаку Марго.