Цар соловей - Руданський Степан Васильевич. Страница 16

XII

Сину старший, сину перший,

Стань передо мною,

Най розсуджу суд і правду

Перше над тобою.

Тобі, сину, добре серце

Дала твоя мати,

І ти міг би від кохання

Гілля всі обняти.

Лиш життя твоє пастуше

Того не давало:

Воно тебе в твоє серце

Власне замикало.

І з дитинства ти всі чари

В серці лиш находив,

І ті чари на світ божий

Голосом виводив.

Все то, сину, милий сину,

Все то розважав я

І по мислі тобі царство

І дарунок дав я.

І спасибі тобі, сину,

Нічого казати:

Ти умів на своїм місці

Хороше стояти.

Тим лиш тілько не хвалю я,

Що-сь в собі замкнувся,

Що й умерших відцурався,

За живих забувся.

Стань і ти передо мною,

Донько злотокрила,

Наіі розсуджу, чи так, донько,

Як повинна-сь, жила.

Тобі, доню моя мила,

Опісля цариці

Оставались на дідизну

Степи без границі.

Степи пишні і розкішні,

Степи, чарів повні.

Да і ти на серці мала

Склони полюбовні.

Ото й дав я тобі крила.

Щоб ти скрізь літала,

Що чарує - малювала,

Піснями співала.

А на що ж ти обернула

Свої сильні крила?

Тілько з розуму зводила,

Кров людськую лила.

І хоть близька з родом була,

Ти ума не вчилась,

Нахилилась до худібства

І все погубила-сь.

Доню моя злотокрила!

Ти дитя миленьке!

Не втішила-сь мене, доню,

Ані свої неньки.

XIII

Стань і ти, мисливий сину,

З своїм даром з неба!

Чи той дар святий із неба

Ти ужив, як треба?

Тобі дав бог добрий розум

До розпізнавання,

І ти, сину, ще з дитинства

Любив полювання.

І, полюючи по лісу,

Зілля виучав-єсь,

І, полюючи за звіром,

Звірів пізнавав-єсь.

І як бігав через гори,

Скали і обвали -

Тобі думки і за землю

В голови впадали...

І як здобич попадалась,

Треба ж було бити,

Треба ж було в ціль ціляти,

Луком не схибити.

Все то розуму бажало,

Щоб розміркувати,

Все то мало тобі, сину,

Розум розкривати.

І по мислі дав я землю

Для зізнання твого

І на поміч, на підмогу

Коня вороного.

Но й ти, сину, мало, мало

Розуму учився!

Замість тихої науки,

Ти з ріднею бився!..

Стань і ти сюди, причепо!

Стань передо мною,

Най розсуджу свою правду

І суд над тобою.

Сину мій! Любив ти, сину,

Все покуштувати,

Лиш не хтів ти з-поміж злого

Доброго пізнати.

Ти допився до худібства,

Душу затопив-єсь

І від батька замість всього

Лиш вина просив-єсь.

Правда, діти, що і того

Треба в вашім віку,

Тілько здержпим в тому бути

Треба чоловіку.

Діти мої, любі діти!

От вам правда щира:

Не впивайтесь і не бийтесь,

Не соромте мира!

Жийте кожне свою силой,

Тілько-но кохайтесь

І всі четверо збирайтесь -

Правди научайтесь».

1857 года

10-18 декабря