Українські народні казки - Автор неизвестен. Страница 4
Та й майнула на село. Біжить селом та й гукає:
- Ідіть,люди, вовка бити! Ідіть, люди, вовка бити!
Як назбігалося людей!.. Хто з сокирою, хто з вилами, з ціпами, а баби з рогачами, з кочергами! Як почали вони того бідолаху вовка періщити!
А лисичка тим часом ускочила в одну хату,- нікого нема, хазяйка побігла на річку вовка бити і діжу незамішєну покинула. Вона взяла вимазала голову в тісто - та в поле... Коли дивиться - вовк насилу лізе,- добре дали йому, сердешному. Вона зараз-таки прикинулась хворою, тільки стогне. А вовк побачив її:
- А,- каже,- така ти! Наробила ти мені добра, що й хвоста збувся!
А вона:
- Ой вовчику-братику, хіба ж то я? Хіба ж ти не бачиш, що з мене й мозок тече,- так мене побили, що й голову провалили мені. Вовчику-братику, підвези мене!
- Та я й сам нездужаю!..
- Та в тебе ж тільки півхвоста нема, а мені й голову провалили. Ой-ой-ой, не дійду додому!..
- То сідай уже, що з тобою робити...
Вона залазить йому на спину, вмощується та так стогне.
Повіз її вовк. От вона їде та все приказує:
- Битий небиту везе! Битий небиту везе!
- Що ти там, лисичко-сестричко, кажеш?
- Та то я кажу: битий биту везе.
А сама знов нищечком:
- Битий небиту везе!
От довіз він її до хатки:
- Уставай, лисичко, доїхали!
Вона тоді плиг з вовка та:
- Битий небиту привіз! Битий небиту привіз!
Вовк до неї, хотів її зубами, а вона в хатку та й зачинилася. Не влізе вовк. А вона ще визирає у вікно та й дражнить:
- Битий небиту привіз!
Тупцявся вовк, тупцявся коло лисиччиної хатки - не влізе.
- Не клята ж лисичка?.. Отак піддурила!
Та й потяг додому.
А лисичка живе та курей ловить.
ПАН КОЦЬКИЙ
В одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,- нехай в лісі ходить». Покинув його, а сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його:
- Що ти таке?
А він каже:
- Я - пан Коцький.
Лисичка каже:
- Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати - та так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:
- Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки.
А вона йому:
- Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве!
Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати: як би побачити пана Коцького, - та й кажуть:
- А зготуймо обід!
І взялись міркувати, кому по що йти. Вовк каже:
- Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.
Дикий кабан каже:
- А я піду по буряки та картоплю.
Ведмідь:
- А я меду принесу на закуску.
Заєць:
- А я капусти.
От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, стали радитись: кому йти кликати на обід пана Коцького.
Ведмідь каже:
- Я не підбіжу, як доведеться тікати.
Кабан:
- А я теж неповороткий.
Вовк:
- Я старий уже і трохи недобачаю.
Тільки зайчикові й приходиться. Побіг заєць до лисиччиної нори; коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його:
- А чого ти прийшов?
- Просили вовк, ведмідь, дикий кабан і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким до нас на обід!
А вона йому:
- Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.
Прибігає зайчик назад та й хвалиться:
- Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас!
Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до стола, він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:
- Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..
А ті думають: «От, вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»
І зліз пан Коцький на стіл і почав їсти, аж за вухами лящить. А як наївся, то так і простягсь за столі. А кабан лежав близько столу у хмизі, та якось комар і вкусив за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст! Кабан як схопиться, та навтіки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало,- так він додолу впав - гуп! - просто на вовка, мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко; а заєць і собі за ними - забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:
- От, який малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!
КІТ, КРІТ, КУРОЧКА ТА ЛИСИЦЯ
Жили собі разом кіт та кріт, та курочка. Кіт та кріт ходили на заробітки, а курочка залишалася дома. Вони як ідуть на заробітки та й наказують:
- Не виглядай, курочко, в віконце, а то тебе лисичка украде.
Пішли раз кіт та кріт на заробітки, а лисичка прибігла під віконце та й каже:
Курочка одсунула віконце та й виглянула, а лисичка хап її за голівку та й понесла в свою хатку. А курочка дорогою і співає:
Кіт та кріт почули, прибігли та й одняли курочку:
- Ми ж тобі казали, щоб ти не виглядала, а ти не послухала нас! Так дивись, не виглядай же! Ми тепер підем далеко і не почуєм, як ти нас кликатимеш.
На другий день кіт та кріт пішли, а лисичка знов прибігла, сіла під віконце та й:
А курочка притаїлася та й мовчить. Тоді лисичка каже:
- О, яка ж бо ти, курочко, спесива!.. Уже розсердилась... Я тільки пожартувала.
Курочка виглянула, а та хап її за голівку та й понесла у свою хатку. А курочка дорогою співає:
Кіт і кріт почули, прибігли і одняли курочку:
- Ми ж тобі казали, щоб ти не одчиняла віконця! Тепер ми підем ще далі, так хоч як будеш звати - не почуєм.
На третій день вони пішли на заробітки, а лисичка зараз і прибігла, сіла під віконце: