Українські народні казки - Автор неизвестен. Страница 6
От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже взяла кужіль і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла, пряде кужіль і приказує:
- Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Доти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка:
- Хто ти такий?
- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений!
- Коли ти смолою засмолений,- каже вовк,- то дай і мені смоли засмолити бік, а то собаки обідрали!
- Бери!
Вовк зараз до боку, хотів смоли віддерти. Дер, дер та зубами й зав'яз, що ніяк уже й не віддере: що хоче назад, то ніяк. Вовтузиться з тим бичком!
Прокидається баба - аж бичка й не видко. Вона й подумала: «Мабуть, мій бичок додому побрів»,- та й пішла; коли дивиться - у лісі вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб вкинув.
Погнала баба і на третій день бичка пасти: сіла та й заснула. Аж біжить лисичка:
- Хто ти такий? - питає бичка.
- Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
- Дай мені смоли, голубчику, прикласти до боку: капосні хорти трохи шкури не зняли!
- Бери!
Зав'язла й лисиця зубами в смолі, ніяк не вирветься. Баба й цього разу дідові сказала, дід вкинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика отак упіймали.
От як назбиралось їх четверо, дід сів над лядою в льох та й давай гострити ножа. Ведмідь почув та й питає його:
- Діду, навіщо ти ножа гостриш?
- Щоб з тебе шкуру зняти та пошити з тієї шкури і собі й бабі кожухи.
- Ох, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю: я тобі багато меду принесу.
- Ну гляди! Тільки принеси...
Взяв та й випустив ведмедика. Далі сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає:
- Діду! Навіщо ти ножа гостриш?
- Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.
- Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.
- Гляди ж, прижени!
І вовка дід випустив. Сидить далі та ще ножа гострить. Виткнула мордочку лисичка та й питає:
- Скажи мені, будь ласкавий, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?
- У лисички,- каже дід,- гарна шкура на опушку й на комірець, хочу зняти.
- Ой, не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі й гусей, і курей принесу!
- Ну гляди! Принеси!
І лисичку дід пустив. Зостався один зайчик; дід і на того ножа гострить. Зайчик його питає: «Нащо?» А він і каже:
- У зайчика шкурка м'якенька, тепленька - будуть мені на зиму рукавички й капелюх.
- Ох, не ріж мене, дідусю,- я тобі стрічок, сережок, намиста доброго нанесу, тільки пусти на волю!
Пустив дід і його.
От переночували ніч, коли на ранок, ще ні світ ні зоря, аж - дер-дер! - щось до діда в двері. Баба прокинулась:
- Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить,- піди подивись!
Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Дід узяв мед, та тільки ліг, аж у двері знов - дер-дер! - повен двір овець вовк понагонив. А незабаром лисичка принесла курей, гусей - усякої птиці; зайчик понаносив стрічок, сережок, намиста доброго... І дід радий, і баба рада. Взяли вони попродали овечки та накупили волів, та став дід тими волами ходити чумакувати.
А бичок, як не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й розтанув.
КОЗА-ДЕРЕЗА
Були собі дід та баба. Поїхав дід у ярмарок та й купив собі козу.
Привіз її додому, а рано, на другий день, посилає дід старшого сина ту козу пасти.
Пас, пас хлопець її аж до вечора та й став гнати додому.
Тільки до воріт став догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, тільки бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла.
От дід розсердився на сина, що він погано худобу доглядає, та й прогнав його.
На другий день посилає другого сина - меншого. Пас, пас хлопець козу аж до вечора та й став гонити додому.
Тільки став до воріт догонити, а дід став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла!
От дід і того сина прогнав.
На третій день посилає вже жінку.
От вона погнала козу, пасла весь день; ввечері стала догонити до двору, а дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: тільки бігла через місточок, ухопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла!
От той дід так уже розсердився, прогнав і бабу.
На четвертий день погнав він уже сам козу, пас увесь день, а ввечері погнав додому і тільки надігнав на дорогу, а сам навпростець пішов; став на воротях у червоних чоботях та й питається:
- Кізонько моя мила! Чи ти пила, чи ти їла?
- Ні, дідусю, я й не пила, я й не їла: бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку, вхопила водиці крапельку,- тільки пила, тільки й їла!
От тоді дід розсердився, пішов до коваля, висталив ніж, став козу різати, а вона вирвалася та й утекла в ліс. У лісі бачить коза зайчикову хатку,- вона туди вбігла та й заховалась на печі.
От прибігає зайчик, коли чує хтось є в хатці. Зайчик і питається:
- А хто, хто в моїй хатці?
- А коза сидить на печі та й каже:
От зайчик злякався, вибіг із хатки, сів під дубком. Сидить та й плаче. Коли йде ведмідь та й питається:
- Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені,ведмедику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А ведмідь:
- От я його вижену!
Побіг до хатки:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі:
Ведмідь і злякався.
- Ні,- каже,- зайчику-побігайчику, не вижену - боюсь.
От ізнов пішов зайчик, сів під дубком та й плаче. Коли йде вовк і питається:
- А чого це ти, зайчику-побігайчику, плачеш?
- Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить?
А вовк:
- От я його вижену!
- Де тобі його вигнати! Тут і ведмідь гнав, та не вигнав.
- Отже, вижену!
Побіг вовк до хатки та й питається:
- А хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза з печі: